25.1

   Зранку мене розбудив наполегливий стукіт у двері. Підскочивши з ліжка, я насамперед поглянула на браслет. Той ніяк не відреагував на гостя по той бік дверей. Відчиняла я їх дуже незадоволена.

   Сьогодні був вихідний, а вчора я засиділася далеко за північ, намагаючись створити призов примарного демона. Древалґ якось обмовився, що це неймовірно складна й рідкісна форма призову. А хто я така, щоб не спробувати?

   На порозі стояла щаслива Лорі. Вона окинула мене зацікавленим поглядом, після чого безсоромно зазирнула через моє плече в бік ліжка. Я здивовано простежила за її поглядом.

   — Ти чого?

   Лорі обійшла мене й без дозволу вмостилася за столом.

   — Нічого, — надто вже весело відповіла вона.

— Просто, судячи з твого вигляду, зробила висновок, що ніч у тебе була бурхлива.

   Я схрестила руки на грудях і мовчки втупилася в неї.

   — А що? У вас усе саме до цього й іде, — продовжила вона, розгортаючи креслярське полотно, вкрите символами, формулами й складною пентограмою.

   — А у тебе як просуваються стосунки з Хештаром? — одразу перейшла я в наступ.

   З цікавістю розглядаючи незнайомі мені сигіли.

   — От же ж відьма, — обурилася Лорі.

   Але продовжила працювати.

   — У мене взагалі відчуття, що він мене уникає.

   — Дай йому трохи часу. Проявити наполегливість ти завжди встигнеш.

   — Терпіння ніколи не було моєю сильною стороною, — фиркнула вона.

   Після чого вказала в центр креслення.

   — Оце доведеться малювати тобі. У мене не вистачить ні сили, ні концентрації. Друге й третє кола вже моя робота.

   — Без питань. Коли почнемо?

   — Та хоч сьогодні. Головне знайти місце, де ніхто не завадить і вистачить простору.

   Вона задумливо постукала пальцем по столу.

   — Я думала про тренувальну залу, але хто ж нас туди пустить?

   — У Навіріса кімната більша за наші. І до нього точно ніхто випадково не зайде. Єдине — повернеться він тільки ввечері. Зараз його немає в академії.

   — Як це мило... — протягнула подруга з хитрою посмішкою. — Ви вже знаєте розклад одне одного.

   — Досить уже, — невдоволено буркнула я.

   — Не нервуй, — розсміялася Лорі. — Я за тебе неймовірно рада.

   Вона сперлася ліктем на стіл і лукаво примружилася.

   — Просто цікаво спостерігати, що хоча б у когось стосунки справді розвиваються. Бо в мене складається враження, що всі інші навколо тільки страждають, ревнують або тікають від власних почуттів. А іноді — усе одразу.

   У легких розмовах до самого вечора ми повністю розподілили фронт робіт і обов'язки кожної з нас.

   Почувши стукіт у двері, під пильним поглядом Лорі я попрямувала відчиняти, відчуваючи, як теплішають щоки. Відчинивши двері, одразу опинилася в обіймах Навіріса.

   — Привіт, крихітко моя. Ти ще не вечеряла? — запитав він, легко торкаючись губами моєї скроні.

   — Ні, ми ще не вечеряли, — відповіла замість мене відьма, теж підходячи ближче.

   — О! Враховуючи, що ти навіть не збираєшся йти, а на столі лежать цікаві записи, сьогодні нам утрьох буде весело.

   — Як ти взагалі встиг роздивитися стіл? — здивувалася Лорі. — Я була впевнена, що окрім Тейри ти більше нікого й нічого не помічаєш.

   — Робота така, — усміхнувся ельф, проходячи до кімнати й тягнучи мене за собою.

   Розглянувши пентограму, він навіть присвиснув.

   — Нічого собі. Оце ти попрацювала.

   Ще раз уважно пробігся поглядом по кресленнях.

   — У такому разі нам обов'язково треба повечеряти. Сил сьогодні витратиться чимало.

   — І нам потрібне місце, — тихо додала я. — Думаю, твоя кімната підійде.

   — Запрошую вас у гості. Збирайте все необхідне.

   Навіріс дочекався, поки ми склали креслення та зібрали потрібні матеріали.

   Крейда для такого ритуалу не підходила. Крові знадобилося б надто багато, тому ми вирішили використати спеціальну фарбу, створену з попелу та крові тварин. Хоч особисто я підозрювала, що там є й домішки демонічної крові. Зазвичай ми з Лорі віддавали перевагу крейді з додаванням власної крові — так виходило стабільніше й контрольованіше. Але сьогоднішня робота вимагала надто багато сил і магії. Послаблювати себе ще й кров'ю не хотілося. Після зборів Навіріс переніс нас до своєї кімнати.

   Поки він вирушив за вечерею, ми з Лорі одразу взялися за перенесення креслень на підлогу. Поки що без магічного наповнення.

   Повернувшись, ельф безапеляційно відірвав нас від роботи й посадив за стіл. Під час вечері ми говорили про все на світі, окрім самого ритуалу. І лише під кінець я помітила, що Навіріс нервує. Це навіть змусило мене посміхнутися. Підійшовши майже впритул, я зазирнула йому в очі.

   — Ти боїшся, що ми не впораємося?

   Однією рукою він обійняв мене за талію, а другою торкнувся щоки.

   — Ні, моя хороша. Я переживаю, що марно покладаю надії на вашу допомогу.

   — Заспокойся і не надто багато сподівайся на сьогоднішній вечір, — відповіла за мене Лорі.

   Вона вже встигла перевдягнутися в тренувальний костюм.

   — Сьогодні ми лише витягнемо формулу для вивчення.

   — А вже після ретельного аналізу доведеться проходити цю процедуру вдруге, — додала я й легко поцілувала Навіріса.

   Хотілося просто підтримати його.

   — От і чудово. — А тепер досить. Помилуєтеся одне одним пізніше, без мене. Тейро, йди перевдягнися, а ти знімай сорочку.

   Навіріс підняв брову й поглянув на мене з явною цікавістю. Я лише знизала плечима й попрямувала до вбиральні. Уже за спиною почула голос Лорі:

   — Завжди мріяла побачити тебе напівоголеним, — із незворушним виглядом повідомила Лорі, розставляючи камені-стабілізатори по периметру кола.

   — Відьмо, ти зараз це серйозно сказала? — хмикнув Навіріс.

   — Звісно. Ти рідкісний зразок проклятого ельфа. Наука вимагає жертв.

   Вийшовши з вбиральні, побачила цікаву картину. Навіріс у середині кола, а Лорі навколо домальовує символи і роздратовано бурмоче щось під ніс.