24.3

   — Азраелю, відправ мою племінницю до кімнати. А нам із лордом Хальдріґом ще є про що поговорити.

   — Можливо, краще це зроблю я? — запитав Навіріс, підходячи ближче. — Вона досі не оговталася після пережитого.

   — Якщо збирається залишатися в академії, то має навчитися швидко відновлюватися, — сухо відповіла Дамірана. — Тож Азраель для цього підходить значно краще. А з вами мені теж хотілося б поспілкуватися.

   Азраель обережно обійняв мене за плечі. Усе всередині миттєво стиснулося. Нас накрила завіса переходу, приховуючи від сторонніх поглядів. Він нахилився трохи ближче.

   — Вона впевнена, що знайшла твою слабкість.

   — Я це вже зрозуміла, — тихо відповіла я.

   — Не дозволяй їй відчути себе вищою за тебе. Ти — спадкоємиця. Вона лише носій.

   Я здивовано підняла на нього погляд. Азраель ледь помітно всміхнувся. А наступної миті зник. Лише тоді я усвідомила, що вже стою у своїй кімнаті. На моєму ліжку сиділа Рейв. Засмучена і помітно занепокоєна.

   — Коли я відчула, що ти зникла, то дуже злякалася, — тихо мовила Рейв, підходячи ближче. — Ти як? Сильно перелякалася?

   — Є трохи. Лір?

   За мить демон уже стояв поруч, уважно вдивляючись у мене.

   — Що там дізналися про нападників?

   — Тобі Навіріс нічого не казав? — усе ще насторожено спостерігаючи за мною, запитав він.

   — Ні. Він тільки розповів, як дістався до мене в схованку.

   — Зрозумів.

   — Не дивись на мене так. Контракт я з тобою підписувати не збираюся. Спробую повернути свою довіру. Тож заспокойся і розповідай.

   Він помітно видихнув із полегшенням, пройшов до стільця біля столу й сів. Ми з Рейв улаштувалися на ліжку.

   — Скажімо так, до замовника не дістатися. Скоріше за все, він знає про твою приналежність і саме тому замовлення передали представнику Дому Саноми. Про клятву він теж знав.

   — Це той, що втратив розум? — запитала Рейв, уважно спостерігаючи за мною.

   Я слухала й машинально виводила символи, створюючи нові пентограми призову. Цей процес завжди мене заспокоював.

   — Що буде тепер із цим Домом?

   — Залежить від того, хто дістанеться до них першим. Якщо академія — проведуть перевірку і знайдуть причетних, — відповів Лір.

   Після короткої паузи Рейв додала:

   — А якщо твоя тітка, то, скоріше за все, спустить Азраеля на знищення.

   Я перелякано поглянула на неї. Вона лише знизала плечима.

   — А ти думала, він поруч із нею для красивої картинки? З такими, як вона, небезпечно укладати контракти. Вони використовують демонів на повну силу. І якщо спочатку умови були рівними, то після зривів усе змінилося. Азраель тепер під її владою.

   — Тобто вона його послабила?

   — Якщо коротко — так. Фактично забрала в нього свободу. І скільки ще він пробуде на цьому контракті — невідомо.

   Розуміючи, що в цьому питанні ми безсилі, я відправила Ліра відпочивати й поспілкуватися з Вейнарх. Рейв же залишилася поруч.

   Коли ми вклалися в ліжко, вирішили ще трохи поговорити.

   — Навіріс запропонував мені зустрічатися, — зрештою зізналася я.

   — Нічого собі. Настільки впевнений, що ти його єдина? Чи сподівається, що через нього до тебе просто не наважаться підходити?

   — Не знаю. Я не з'ясовувала, — задумливо відповіла я. — Хоча... він сказав, що впевнений: я його.

   — Взагалі, як перший хлопець він куди досвідченіший за Сорінара. Я постійно переживаю, що ви з ним так і будете ходити колами, бо обидва не знаєте, що робити далі.

   Бажання розвивати цю тему в мене не було, тому я вирішила перевести розмову в інший бік.

   — Ти говорила з Хештаром?

   — Намагалася. Слухати відмовляється. І пояснювати свою поведінку теж.

   — Цікава поведінка для інкуба.

   — Для нас це нормально. Коли ми починаємо відчувати, що поруч із кимось нам занадто добре. Що ми щасливі без жодного впливу чи магії, — це лякає.

   Вона сумно всміхнулася.

   — Моя мама свого часу втекла від батька аж на дальні землі. Але він швидко її знайшов і повернув. За характером він не звик чекати. Бранвір, навпаки, дав мені час розібратися у власних почуттях. Тож і цей колись отямиться...

   — Головне, щоб не стало запізно. Лорі чекати не буде, — сумно відповіла я.

   — Це правда, — тихо погодилася Рейв.

   Коли друзі повернулися про напад уже знали всі. Новина розлетілася академією швидше, ніж я встигла оговтатися від пережитого.

   Лорі привезла від матері спеціальний браслет, який мав попереджати про ворожі наміри поруч. Вона особисто перевірила його декілька разів, перш ніж вручити мені.

   Сорінар теж вирішив мене підтримати. Кілька разів намагався заговорити зі мною серйозно, ніби збирався нарешті пояснити свою поведінку. Але кожного разу поруч дивним чином опинявся Навіріс. І якщо раніше я сумнівалася в його намірах, то тепер він навіть не намагався їх приховувати.

   Достатньо було одного його погляду, щоб Сорінар замовкав. Ще трохи постоявши поруч, той просто розвертався і йшов у своїх справах.

Чомусь це мене зачіпало. Ніби я й розуміла, що цікава йому. Розуміла, що він переживає. Але кожного разу все завершувалося однаково: жодних пояснень, жодних рішень, лише черговий відступ. Зате на ревнощі сил у нього вистачало. Ну що ж. Це вже не моя проблема.

   Лорі ж привезла і менш приємні новини.

Виявилося, прокляття Навіріса створили близько десяти років тому. Відьма, яку ми підозрювали, не мала до нього жодного стосунку. Колись вона використала формулу і давно про неї забула, навіть не вважаючи її чимось небезпечним.

   Більше того, за ці роки в неї виникли серйозні проблеми з пам'яттю. Матері Лорі довелося застосовувати формули відновлення і здобутку спогадів, щоб витягнути хоча б уривки потрібної інформації.

   Поки Лорі готувала все необхідне для ритуалу вилучення формули, Навіріс продовжував наполегливо залицятися до мене. І проблема була зовсім не в якихось надмірних чи зухвалих діях. Навпаки. Він огорнув мене такою кількістю уваги й турботи, що Лорі з Рейв почали відверто з мене насміхатися.