23.3

   — Думаю, так, — без вагань відповіла Юнеліс. — І тіл не залишили.

   — Але доказів у нас немає, — одразу додала Оріенна.

   Я повільно кивнула.

   Не схоже на те, що Дамірана настільки розлютилася через мене. Тут явно було щось інше.

   — Що ще?

   — Ще ми трохи навели лад у маєтку, — дуже невинно повідомила Юнеліс.

   Я одразу насторожилася.

   — Що означає "трохи"?

   — У будинку було занадто багато маріонеток тітки.

   — Нас контролювали майже на кожному кроці, — пояснила Оріенна.

   — І це дратувало.

   — Дуже дратувало, — погодилася сестра.

   — Тому ми вирішили повернути тих, кому можемо довіряти.

   Я вже починала підозрювати відповідь.

   — Ви використали ритуальний камінь?

   — Звичайно, — здивувалася Юнеліс. — А навіщо він тоді стоїть?

   Я прикрила очі долонею.

   — Скількох?

   — Не так багато.

   — Юнеліс.

   — Добре, багато.

   Орiенна тихо зітхнула.

   — Ми діяли обережно.

   — І витратили купу сил, — гордо додала Юнеліс. — Але тепер більшість людей у домі служать нам, а не тітці.

   Попри бажання насварити їх, я відчула гордість. Відродження довірених людей вимагало величезної кількості енергії.

   — Ви залишили когось із людей Дамірани?

   — Звичайно, — усміхнулася Оріенна.

   — Інакше вона почала б їздити сюди щотижня, — закотила очі Юнеліс. — Нам і так її вистачає.

   Я тихо розсміялася. Так, тут вони явно мали рацію.

   — До речі, — несподівано згадала Оріенна. — Після твого вступу до академії тітка кілька разів говорила дивні речі.

   — Які саме?

   — Що тепер усе йде так, як повинно.

   — І що ти вже познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, — невдоволено додала Юнеліс.

   Усмішка миттєво зникла з мого обличчя.

   — Вона так сказала?

   — Не один раз.

   Я задумливо провела пальцями по краю столу.

   — Тоді не поспішайте радіти жодним новинам, пов'язаним із моїм майбутнім.

   — Чому?

   — Бо я сама ще не знаю, що саме задумала Дамірана.

   У підвалі запала тиша. І чомусь мені зовсім не подобалося відчуття, що тітка вже давно знає значно більше за нас.

   Після цього я все ж розповіла їм те, про що досі мовчала. Про нашу кров. Про демонічне походження. Про відьомський слід, який залишився в роду. Про те, чому навколо мене останнім часом відбувається стільки дивних подій.

   Чим довше я говорила, тим серйознішими ставали обличчя сестер.

   — Зачекай... — перебила мене Юнеліс. — Тобто полювання не через твої здібності?

   — Не тільки через них, — відповіла я. — Якщо правда випливе назовні, бажаючих дістатися до нашої сім'ї стане значно більше.

   Оріенна задумливо опустила погляд.

   — І вони можуть спробувати використати нас проти тебе.

   Я мовчки кивнула. Кілька секунд у підвалі стояла тиша.

   — Ну нехай спробують, — сердито буркнула Юнеліс.

   — Саме через такі слова я й розповідаю вам усе це, — суворо відповіла я. — Ви обидві залишаєтеся тут. Ніяких поїздок. Ніяких несподіваних пригод. Ніяких самостійних розслідувань.

   — Це було одне розслідування, — образилася Юнеліс.

   — Одне, про яке я знаю.

   Оріенна тихо посміхнулася, але швидко знову стала серйозною.

   — Наскільки все погано?

   Я довго мовчала, підбираючи слова.

   — Думаю, дуже скоро почнеться справжнє полювання на мене.

   Цього разу навіть Юнеліс нічого не відповіла. Вона лише переглянулася з сестрою.

   — Тоді за межі наших земель ми не виходимо, — першою заговорила Оріенна.

   — Взагалі, — одразу погодилася Юнеліс.

   — І ні в які сумнівні історії не влазимо.

   — Добре, не влазимо.

   Я недовірливо примружилася.

   — Юнеліс.

   — Я серйозно.

   — Це звучить підозріло.

   — Тейро, — несподівано тихо сказала Оріенна, — ми не хочемо стати твоєю слабкістю.

   Від цих слів у мене неприємно стиснулося серце.

   Підвелася зі свого місця і міцно обійняла обох.

   — Ви не слабкість, — тихо відповіла я. — Ви причина, через яку я взагалі збираюся перемогти.

   Після тієї розмови тиждень пролетів майже непомітно.

   Рейв напрочуд легко знайшла спільну мову із сестрами. Особливо з Юнеліс. Вони могли годинами сперечатися про демонів, контракти, бойову магію і способи захисту маєтку. Часом мені навіть здавалося, що демонесса підкидає сестрі нові ідеї швидше, ніж я встигаю їх забороняти.

   Окремо я поговорила з Хранителем. Дух, прив'язаний до маєтку ще задовго до мого народження, був не просто охоронцем. Він бачив усе, що відбувалося на цих землях, стежив за будинком, людьми та магічними межами. У певному сенсі він був душею самого маєтку.

   Я детально розповіла йому про можливу небезпеку і попросила не робити винятків ні для кого. Навіть для тітки. Хранитель вислухав мене мовчки.

   — Перевіряти всіх без винятку? — уточнив він.

   — Усіх.

   — Навіть кровних родичів?

   — Особливо кровних родичів.

   Після цього я ще добру годину перераховувала все, що хотіла змінити в захисті маєтку. Посилити зовнішній периметр. Розширити мережу спостереження. Оновити старі сигнальні плетіння. Перевіряти кожного гостя. Фактично я вимагала перетворити наш дім на фортецю. Хранитель терпляче вислухав усі мої побажання і зрештою погодився. Все ж саме я була господинею цих земель, навіть якщо формально в родині існували старші за мене.

   Коли настав час повертатися до академії, атмосфера в будинку різко змінилася. Оріенна трималася спокійно, але занадто міцно стискала мою руку. Юнеліс кілька разів відкривала рота, ніби хотіла щось сказати, але так і не наважувалася. Зрештою вони обидві обійняли мене так, ніби я збиралася не до академії, а на війну.

   — Ми впораємося, — серйозно сказала Оріенна.

   — І нікуди не поліземо, — додала Юнеліс.

   Я недовірливо підняла брову.