23.2

   Тим часом Хештар підійшов до Лорі й швидко вихопив у неї речі.

   — Ми вирішили вас провести, — винувато мовив інкуб. — І ще хотіли вибачитися. Ми справді не мали права...

   — Якщо чесно, то ми вже майже не ображаємося, — перебила його Лорі. — Але у вас буде час подумати. І не тільки над своєю поведінкою.

   Вона грайливо посміхнулася й підхопила мене під руку.

   — Ми справді мали спочатку голову увімкнути, — визнав Сорінар, крокуючи поруч.

   — А увімкнули що? — миттєво поцікавилася Рейв.

   Потім повернулася до Ксара.

   — Ні, серйозно, я досі в шоці, що ти збирався одружитися з Тейрою.

   — Я розгубився, — чесно відповів він. — І злякався, що принизив її.

   Рейв, Хештар і Лорі одразу розсміялися. Мені ж було зовсім не смішно.

   Біля стаціонарного переходу я міцно обійняла Лорі й уже збиралася заходити всередину, коли мене несподівано зграбастав у свої обійми Хештар.

   — Вибач ще раз.

   Після нього мене так само невпевнено й обережно обійняв Сорінар. Ксар теж сіпнувся в мій бік, але вчасно зупинився.

   — Поки не вивчу традиції твого клану, краще взагалі мене не торкайся, — із посмішкою попередила я.

   Демон одразу кивнув, погоджуючись. І лише після цього я ступила в перехід.

   Оскільки моїх домашніх попередили, що сьогодні я повернуся до міста, біля переходу на мене вже чекала карета з родовим гербом. Голова трохи запаморочилася, але я швидко взяла себе в руки. До мене одразу підійшов незнайомий чоловік і ввічливо вклонився.

   — Добрий день, господине. Речей, я так розумію, немає? — запитав він, пропонуючи лікоть.

   — Добрий день. А ви хто? Бачу вас уперше.

   Вчепилася в його руку й дозволила провести себе до карети.

   — Оріенна та Юнеліс відродили мене для допомоги з маєтком і господарством, — спокійно пояснив він, допомагаючи сісти всередину.

   — Не довіряють людям, яких приставила до них Дамірана?

   Він лише знизав плечима, даючи зрозуміти, що без дозволу своїх господинь не збирається вести зі мною подібні розмови. Я тільки хитнула головою, провела пальцями по периметру карети, запечатуючи замки захисними символами, і лише після цього розслаблено відкинулася на сидіння.

   Схоже, свій юний вік сестри успішно компенсують силою возз'єднання. Якщо вони вже зараз спроможні відроджувати довірених осіб, то хвилюватися за них марно. Хіба що перевірити рівень підготовки та знань. І поки Оріенна зберігає здоровий глузд, Юнеліс точно не наробить дурниць.

   Коли карета заїхала на подвір'я, я одразу помітила двох діловитих дівчисьок. Вони старанно випрямляли спини, ніби намагалися здаватися старшими й поважнішими, і раз по раз перезиралися між собою.

   Я уважніше придивилася до тих, хто перебував поруч із ними, використовуючи магічний зір, і відразу виділила лише двох із чужорідною магією. Усі інші були пов'язані із сестрами. Цікаво. Я майже не сумнівалася, що тітонька помітила таке свавілля племінниць. Просто вплинути на нього вже не могла.

   Щойно карета зупинилася, помічник легко зіскочив на землю й одразу опинився біля дверцят. Проте навіть не спробував їх відчинити. Без сумніву, він міг би зламати мій захист. Але не став. У мені не бачили загрози й не намагалися демонструвати силу. Небезпеку тут відчували не від мене. І це лише підтверджувало результати моєї перевірки.

   Після того як я зняла захист, помічник чемно відчинив дверцята й простягнув руку. Варто було ступити на землю, як я одразу опинилася в обіймах двох бешкетниць.

   — Це що за перевірки? — обурилася Юнеліс.

   — Усе вона правильно робить, — заперечила Оріенна. — Ми за тобою так скучили.

   — Минуло всього три місяці, а ви тут уже так розгорнулися.

   — Ми такі, — задоволено фиркнула Юнеліс. — Запросиш на вечерю свого контрактного демона?

   — Якщо вона буде вільна, обов'язково, — відповіла я, рушаючи до будинку.

   — У сенсі вона? Я думала, у тебе контракт із Азраелєм.

   Я здивовано поглянула на сестру.

   — У нього контракт із тіткою. Я лише чекаю своєї черги.

   Проходячи повз людей тітки, я помітила, як уважно вони прислухаються до нашої розмови. Та варто було Оріенні недбало повести рукою, як усі раптом знайшли собі невідкладні справи.

   — Ну тоді познайомимося з іншим демоном. Точніше, демонесою, — трохи розчаровано мовила Юнеліс.

   — Вона сестра Азраеля. Рейвіра, — пояснила я.

   Сестра одразу пожвавішала й розвернулася до мене.

   — А вона може запросити Азраеля теж на вечерю?

   — Поясни свою дивну цікавість до цього демона. — Я зупинилася й схрестила руки на грудях.

   — Вона хоче більше дізнатися про сильних демонів і після досягнення повноліття укласти контракт із бойовим демоном, — з усмішкою пояснила Оріенна.

   — У такому разі Азраель не найкращий співрозмовник. — Я знову кинула погляд на помічника, який намагався вловити бодай уривок нашої розмови. — Дамірана знатиме про його візит сюди й матиме можливість наказати йому все розповісти. За контрактом ви її кров, а отже, за її спиною не зможете вести жодних таємних справ.

   — Ти з ним теж ні про що не домовлялася? — якось надто хитро запитала Юнеліс.

   Я насторожилася. На мить навіть здалося, що вона щось знає. Хоча це було неможливо. Приховавши емоції, я відповіла саме так, як того вимагали наші домовленості з Азраелєм:

   — Ні. Не домовлялася. Просто чекаю своєї черги.

   — Як це нудно, — простягнула сестра. — Іди відпочивай. У нас ще є деякі справи, а на вечері поспілкуємося. Ти розповіси нам усе.

   Вони довели мене до дверей кімнати, ще раз обійняли й поспішили у своїх справах. Я зачинила двері, пройшла кілька кроків і просто впала на ліжко. Як же я скучила за домом.

   Перевдягнувшись у домашню сукню, я взялася читати книгу, але сама не помітила, як задрімала. І все було просто неймовірно. Якби не Азраель, який наснився мені саме в тому вигляді, в якому колись карав за мою зухвалість.