22.3

   — Бажано, щоб ніхто сторонній цього прохання не чув?

   Хитнула головою у відповідь і продовжила вчитуватися в записи. Лір зник у переході. Повернувся він напрочуд швидко.

   — Зараз буде. Вона вже збиралася лягати спати.

   — Дякую. Можеш відпочивати.

   Перехід ще не встиг повністю закритися, як у двері почали шалено гатити. Я аж здригнулася від несподіванки.

   — Як ти так швидко? — запитала я, відчиняючи.

   — Я так летіла, що майже не торкалася землі ногами! — видихнула Лорі, хапаючи ротом повітря. — Єдине, мене затримав Сорінар. Коли почув, що я йду до тебе, сказав, що ти зайнята й, можливо, звільнишся лише до ранку.

   — Не зрозуміла...

   Лорі пройшла до кімнати, схопила склянку води й залпом випила її.

   — Якщо чесно, я теж не зрозуміла, що він мав на увазі. Але виглядав дуже засмученим.

   Вона без церемоній вмостилася за стіл і вихопила папери з моїх рук.

   — Так, що тут у нас?

   Уже за кілька секунд відьма повністю занурилася в документи, уважно перечитуючи кожен пункт по кілька разів.

   Я тихенько присіла поруч і взялася креслити пентаграми, старанно не привертаючи до себе уваги.

   Ще якийсь час відьма перечитувала записи. Потім щось швидко вивела на аркуші, але роздратовано все закреслила.

   — Без експерименту над Навірісом ніяк. Тоді точно дізнаємося, вона це створила чи ні. І якщо прокляття її творіння, то виправити його буде значно складніше. А якщо виявиться, що воно лише використане, то вона обов'язково мала закласти якийсь запобіжник.

   — Поясни, — відірвавшись від своїх записів, попросила я.

   — Ми, звичайно, мстиві, але не безмозкі. Завжди залишаємо шанс на виживання. Тільки якщо йдеться про особисту образу, тоді вже може бути що завгодно, — задумливо відповіла відьма, гортаючи чорнетки мого звіту. — Ти що, вже звіт написала?

   — Так. Не відволікайся. Краще поясни, що означає особиста образа?

   — Це коли заподіяли смерть комусь із близьких. Тоді відьми працюють уже на знищення. Але таке б'є по здоров'ю і скорочує життя самої відьми.

   — Тоді зрозуміло, чому під час витіснення відьом майже жодна не загинула, — замислено протягнула я, вимальовуючи нові символи.

   — Домовся з ним про день, коли будемо його розбирати.

   — Обов'язково. Але давай уже після відпочинку. Я дуже хочу побачити сестер.

   Лорі не встигла нічого відповісти. У двері загрюкали з такою силою, що вони ледь не злетіли з петель.

   Ми з відьмою одночасно виставили захисні щити, а я ще й встигла викликати одного з нижчих демонів-охоронців. На порозі стояли роздратований Хештар і Сорінар.

   — Якого демона ви виробляєте?! — прогарчала Лорі.

   Демон, який уже майже повністю виліз із переходу, розгублено поглянув на відьму, потім на мене. Я готова була заприсягтися — образився.

   — Відміна. Дякую, — кинула я імпульс сили.

Демон невдоволено щось прошипів і поліз назад у перехід.

   Хештар окинув поглядом кімнату, трохи знітився під нашими поглядами і вже значно менш упевнено мовив:

   — Нам Навіріс був потрібен.

   Ми з Лорі здивовано переглянулися.

   — Так він тут не живе, — відповіла я.

   Усередині повільно наростало роздратування. Схоже, Лорі не просто так зустріла Сорінара в коридорі.

   — І навіть якби він тут був, це не дає вам права вибивати чужі двері, — прогарчала я, відчуваючи дедалі сильніше бажання когось вдарити.

   Сорінар, здається, спробував сховатися за спиною Хештара. Але демон під важким поглядом Лорі лише мовчки відійшов убік, залишаючи товариша сам на сам із розгніваною відьмою.

   — Перш ніж дозволяти собі такі витівки, спочатку розберіться в собі, — холодно мовила Лорі.

   — Геть із моєї кімнати. Я зараз не налаштована на логічну й конструктивну розмову.

   Хештар миттєво відчув небезпеку й попрямував до виходу. А от Сорінар, схоже, все ще хотів щось сказати.

   — Не зараз, — перебила його я. — Спочатку домовся із собою.

   Він глибоко вдихнув, стиснув щелепи й мовчки вийшов, навіть не озирнувшись. Хештар наостанок перевів погляд із мене на Лорі.

   — Ну вибачайте. У мене занадто жвава фантазія.

   І швидко зачинив двері, рятуючись від цілком можливого прокляття.

   Кілька секунд ми з Лорі мовчки дивилися на двері.

   — Мене щойно приревнували до тебе? — нарешті шоковано запитала вона.

   — Не думаю, — я повернулася до столу. — Швидше за все, до Навіріса.

   Відьма спантеличено насупилася.

   — Як я зрозуміла, Сорінар бачив, як Навіріс заходив до мене в кімнату, — почала пояснювати я. — І не бачив, як він виходив. А потім ти летиш сюди посеред ночі в сорочці та халаті... і теж не виходиш.

   — І що, на його думку, ми тут мали робити втрьох? — обурено запитала Лорі, сідаючи поруч.

   Я лише мовчки подивилася на неї. Кілька секунд знадобилося, щоб до неї дійшло.

   — Ого...

   Вона підняла на мене круглі від здивування очі.

   — Тобто інкуб мене ревнує?

   — Схоже на те.

   На обличчі відьми повільно розпливлася задоволена усмішка.

   — А це, між іншим, велика рідкість. Можна навіть вважати за честь.

   — Зате це ускладнює виконання твого бажання, — сухо зауважила я. — Гратися з тобою він тепер точно не буде.

   — Гррр... Це вже проблема, — невдоволено пробурмотіла вона.

   Потім хитро примружилася:

   — Можна я сьогодні залишуся в тебе?

   — Звичайно. Хто знає, може вони ще всю ніч чергуватимуть під дверима.

      Підвелася й попрямувала до ліжка.

   — До речі, що там Рейв? — запитала Лорі, вкладаючись поруч.

   — На побаченні. Чи ти вже забула?

   — Я не про це. Що ти від неї відчуваєш?

   Я замислилася.

   — Мабуть, це можна назвати закоханістю. Іноді проскакує пристрасть, але вона м'яка, тепла, без нав'язливості. І, до речі, зараз мене вже не затягує в її емоції так сильно, як раніше.