22.2

   Поглянула на нього з німим запитанням, і саме в цей момент помітила, як напружилася Рейв.

   — Напиши сьогодні звіт і передай мені, будь ласка. У будь-який час. Я перевірю його й приберу все, що може вказувати на твоє походження.

   — А в інших звітах цього не буде?

   — Ми подаємо звіти про власну роботу та свій внесок у розслідування, а не про спостереження за іншими, — спокійно пояснив він.

   Потім перевів погляд на Рейв.

   — Хочу запросити тебе на вечерю. Що скажеш?

   Демонесса ніби засяяла зсередини й одразу кивнула.

   — Я проведу Тейру, дізнаюся, як її справи, і буду повністю вільна.

   Магістр підійшов до неї й ніжно поцілував у щоку.

   І саме в цей момент я відчула хвилю емоцій, яка виходила від Рейв. Настільки сильну, що аж здивувалася. Як цікаво... суккуб може відчувати не лише пристрасть. Зараз це була чиста, майже беззахисна ніжність.

   Древалґ побажав нам якнайшвидше розібратися зі звітами й нарешті відпочити, після чого попрямував у своїх справах.

   Ми провели Лорі до її кімнати. Дорогою до моєї мені довелося коротко переказати Рейв усі подробиці відрядження. Коли я закінчила розкладати речі, демонесса побажала мені відпочити, не затягувати зі звітом і зникла в переході. Помітно щаслива. Найімовірніше, готуватися до побачення.

   Думка про те, що я на цілий тиждень зможу побути вдома й побачити сестер, настільки окрилила мене, що за звіт я взялася одразу. Скільки часу над ним просиділа — не знаю. Отямилася лише тоді, коли почула стукіт у двері. Поглянувши у вікно, зрозуміла, що вже давно стемніло.

   Відчинивши двері, побачила на порозі Навіріса. Він усміхався настільки щиро, що мені навіть стало трохи моторошно.

   — Привіт, крихітко, — радісно мовив він, проходячи повз мене до столу. — А я неймовірно скучив.

   Пересунувши всі папери вбік, ельф почав діставати з переходу вечерю й розставляти її на столі.

   Я повільно зачинила двері, продовжуючи здивовано спостерігати за його діями.

   Навіріс кинув на мене короткий погляд, підійшов ближче й торкнувся долонею моєї щоки. На мить завмер, ніби вагаючись, а потім просто взяв мене за руку й повів до столу.

   — В їдальні бачив хлопців із твоєї команди. Вони сказали, що ти так і не вечеряла. От я й вирішив тебе нагодувати.

   — Дякую, — ледве вимовила я, усе ще перебуваючи в легкому шоці.

   — Давай їж. Потім поговоримо.

   Сів поруч, узяв до рук мої записи й почав переглядати їх. Поки я повільно їла неймовірно смачний гарнір, який точно був не з нашої їдальні, Навіріс уже щось виправляв у звіті.

   — Дуже гарна робота. Ти чудово розумієш, про що варто писати, а про що краще промовчати. Хоча для себе я б усе ж хотів дізнатися повну версію подій.

   Несподівано він нахилився ближче.

   — Чув, ти боялася моєї появи в тому місті?

   Я аж сіпнулася від несподіванки й ледь не вдавилася. Навіріс щиро розсміявся.

   — За цей місяць я серйозно замислився над тим, наскільки ти мене бентежиш, — сказав він уже спокійніше. — Може, вина?

   Поплескав мене по спині, уважно спостерігаючи за реакцією.

   — Від вина не відмовлюся, якщо чесно, — прокашлявшись, відповіла я. — Але Лорі просила передати, що їй потрібна вся можлива інформація щодо твого прокляття.

   Вирішила одразу перейти до справи.

   — Обов'язково. Я вже підготував записи. Але після того, як ти поділишся тим, що відбувалося на завданні. А ще краще — дозволиш подивитися.

   — Оце вже цікаво. Ти вмієш бачити спогади?

   — Скажімо так, навчили, — відповів він уже з помітно меншим ентузіазмом, дістаючи з переходу пляшку вина та келихи.

   Випивши трохи вина для хоробрості, оскільки все це було для мене чимось новим, я все ж дозволила Навірісу переглянути мої спогади. Для цього нам довелося сісти навпроти одне одного, розслабитися й дивитися в його затуманені очі. Спочатку нічого не відбувалося. А потім у голові почали спалахувати картини з нашого завдання. Ніби окремі уривки пам’яті оживали просто перед очима. Це було неймовірно дивне й захопливе відчуття.

   Коли ми дійшли до моменту мого повернення до академії, Навіріс прикрив очі, розриваючи зв’язок. Деякий час він просто сидів мовчки, відпочиваючи. Потім одним ковтком допив вино зі свого келиха й нарешті поглянув на мене.

   — Ти жодного разу про мене не згадала? — ображено мовив він, хоча в очах уже танцювали смішинки.

   — Як це не згадала? — обурилася я. — Сам же казав, що я боялася твоєї появи.

   Навіріс задоволено розсміявся.

   — Будеш ще пити?

   — Ні, не хочу.

   — Тоді відпочивай, — сказав він, прибираючи посуд назад у перехід. — Звіт зараз передам Древалґу. Та й мені є про що подумати після вашої справи.

   — Ти втомився після перегляду?

   — Загалом це доволі виснажливо. Тебе ж я залишив наостанок.

   Підморгнувши мені, він уже збирався зникнути в переході.

   — Зачекай! — покликала я.

   — Що таке?

   — А інформація?

   Навіріс важко зітхнув.

   — Зараз повернуся.

   Встигла схопити його за руку, зупиняючи.

Активувала на долоні символи передачі, такі самі вивела на зовнішньому боці руки. Потім приклала долоню до його губ і торкнулася її своїми губами, вливаючи силу й підживлюючи виснажений резерв.

   Спочатку він просто здивовано завмер.

Потім обійняв мене за талію, а його погляд помітно пожвавішав. Зробила крок назад, перериваючи передачу.

   — Як цікаво, — усміхнувся нестерпний ельф. — А чому не через прямий поцілунок?

   — Соромно, — ображено буркнула я.

Навіріс нахилився до самого вуха й тихо мовив:

   — Дякую.

   Після цього він зник у переході. Я ще кілька хвилин стояла посеред кімнати, намагаючись зібратися з думками. Потім узяла необхідні речі й вирушила до душових.

   Повернувшись до кімнати, помітила на столі якісь записи. З цікавістю зазирнула до них.