22.1

   На ранок нас із Лорі ніхто не турбував. Ми довго прокидалися, а потім так само неквапливо збиралися. Лір з'явився вже ближче до обіду.

   — Щось ви сьогодні ніяк не зберетеся? — запитав він, допомагаючи мені застебнути сумку.

   — А куди нам поспішати? — здивувалася я. — Ми ж тільки після обіду повертаємося до академії.

   — А про те, що хлопці вже всі на нервах через тебе, не подумала? Вони б давно сюди увірвалися, але Фаеріс їх зупинив. Сказав, що вам потрібно відпочити.

   — Ой... — я повільно сіла на ліжко й притиснула пальці до губ.

   — Ти чого? — одразу насторожилася Лорі.

   — Там же Ксар буде... і Луміель.

   — З Ксаром я ще розумію твоє занепокоєння. Але щодо Луміеля... — відьма примружилася. — Вимагаю подробиць.

   Вона миттєво опинилася поруч і втупилася в мене так, ніби я намагалася приховати державну таємницю.

   Довелося все пояснити. Обоє вислухали мене напрочуд спокійно. Після цього Лорі раптом підскочила до своєї сумки й почала в ній ритися.

   — Я знала, що захопила його! — радісно вигукнула вона й простягнула мені маленьку пляшечку.

   — Що це?

   — Допоможе зрозуміти, чи є в тебе почуття.

   — Не зрозуміла...

   — Якщо ти закохана, відчуєш прилив сил і захочеш якомога швидше побачити того, хто тобі подобається.

   Я недовірливо подивилася на пляшечку.

   — По-перше, зізнавайся, для кого це готувалося?

   — Для Хештара.

   — А по-друге... я взагалі не впевнена, що хочу знати результат.

   — Чому?

   — Бо якщо воно справді працює, то мені доведеться чесно відповісти самій собі на деякі питання.

   — І що в цьому страшного?

   — Те, що мені може не сподобатися відповідь.

   — Саме тому й спробуй.

   — Воно ще й експериментальне? — Прикрила очі рукою й важко зітхнула. — Я тобі не піддослідна.

   — Образилася, — демонстративно надулася відьма й сховала пляшечку назад до кишені.

   — Ідіть уже обідати. Вас там давно зачекалися, — спокійно мовив Лір, спостерігаючи за нами так, ніби перед ним були дві неслухняні дитини.

   Лорі одразу схопила мене за руку й потягнула до виходу.

   У таверні нашу появу помітили одразу. Сорінар першим підскочив назустріч і несподівано міцно обійняв мене.

   — Я радий, що ти нарешті прийшла до тями.

   Поплескала його по спині й обережно відсторонилася. Перевела погляд на інших. Ксар сидів трохи напружений і ніби чекав слушного моменту.

   Сорінар, так і не відпустивши моєї руки, провів мене до столу й допоміг сісти. Сідаючи поруч.

   — Вибач, будь ласка... — невпевнено почав Ксар. — Мене запевнили, що після того, що між нами сталося, я не зобов'язаний на тобі одружуватися...

   Я здивовано підняла брови й уже відкрила рота, щоб пояснити, що нічого не було, але він продовжив:

   — Але якщо ти не проти, то можемо хоч завтра. Ти сильний маг, симпатична, весела. Не завжди ж кохання з'являється одразу. Сама знаєш, ваша аристократія взагалі через таке не переймається...

   Я повільно обвела поглядом присутніх. Усі старанно відводили очі й ледве стримували посмішки. Лише Лорі сиділа зі схрещеними на грудях руками, а Сорінар уважно чекав моєї відповіді. На мить мені навіть здалося, що він напружився.

   — Ксаре, благаю, давай одразу розберемося. Нічого не було. Я просто сиділа на тобі зверху. Ми були повністю одягнені й навіть не відчували одне одного в тому сенсі, який ти собі надумав. Тож досить про це. Шукай дружину деінде.

   Я торкнулася його руки.

   — Домовилися, що це остання наша розмова на цю тему?

   Ксар підняв на мене погляд, а потім раптом помітно розслабився.

   — Домовилися.

   Після короткої паузи він навіть зітхнув із полегшенням.

   — Дякую. Я взагалі планував поки що зайнятися військовою справою. А одруження прив'язало б мене до клану. Звісно, лише до появи первістка, але все одно невідомо, скільки б це тривало.

   Я миттєво відсмикнула руку.

   — Після повернення до академії надаси мені повний список традицій свого клану. Не хочу випадково ще когось спровокувати на одруження.

   Схопила виделку й демонстративно взялася за їжу.

   — А я от не зрозуміла, що означає «симпатична»? — загрозливо поцікавилася Лорі.

   Навіть я здивовано повернулася до неї.

   — Вона не просто симпатична. Вона у мене красуня. І я взагалі збираюся посвятити її у відьми. Тоді жоден не змусить її одружуватися.

   — Та я взагалі нікого не збиралася провокувати, — пробурмотіла я, викликавши кілька тихих смішків за столом.

   Після цього розмова нарешті перейшла до справи.

   — «Знаючі» залишаються в місті ще на кілька тижнів, — пояснив Луміель. — Потрібно знайти всіх, кому встигли підселити чужі душі, перевірити їхній стан і вирішити, що з цим робити далі.

   — Також прибуде окремий загін, — додав Фаеріс. — Вони займуться пошуком і знищенням усіх символів призову, які використовувалися під час ритуалів. Ми не можемо ризикувати, залишаючи такі речі без нагляду.

   — Тобто місто ще довго приходитиме до тями? — запитала я.

   — Саме так, — кивнув Древалґ. — Але основну загрозу усунуто. Нових підселень більше не буде.

   Я полегшено видихнула. Вперше за весь цей час здалося, що ця історія справді добігає кінця.

   — А ми? — поцікавилася я.

   — А ваша робота завершена, — відповів Луміель. — Сьогодні повертаємося до академії.

   Від цієї новини на душі стало ще спокійніше. Нарешті можна буде повернутися до звичного життя. Принаймні я дуже на це сподівалася.

   — Спочатку здасте звіти по справі, — додав Фаеріс таким тоном, ніби це була найстрашніша частина всього розслідування.

   — Потім тиждень відпочинку, — із задоволенням повідомив Древалґ.

   — А після відпочинку факультетський розбір ваших дій, — одразу зіпсував гарний настрій Фаеріс.

   — Тобто нас будуть обговорювати на заняттях? — насторожилася Лорі.