21.3

   — Абсолютно. — кивнула відьма. — Спочатку ми подумали, що він жартує. А потім він почав пояснювати, що в його клані все виглядає цілком однозначно.

   — Не хочу цього чути.

   — Дарма. Було дуже цікаво. Особливо коли Сорінар почав пояснювати, що саме ти робила під час ритуалу і чому це не вважається шлюбним обрядом.

   — І допомогло?

   — Не одразу.

   Луміель тихо посміхнувся.

   — Ксар був досить переконливим у своєму бажанні взяти відповідальність.

   Я прикрила очі долонею.

   — Чудово. Просто чудово.

   — А потім прийшов Хештар. — продовжила Лорі вже відверто веселячись. — І хтось необережно сказав, що Ксар збирається на тобі одружитися.

   — Лорі...

   — Що? Це правда було смішно. Ти б бачила його обличчя.

   Навіть Луміель тихо хмикнув, підтверджуючи її слова.

   — Він кілька хвилин намагався зрозуміти, коли саме пропустив пропозицію і ваші відносини.

   — Я ненавиджу вас усіх.

   — Брехня. — задоволено заявила відьма. — Але виглядали вони тоді справді кумедно.

   Після цього Луміель попередив, що завтра після обіду ми повертаємося до академії. Побажав гарного відпочинку й вийшов, залишивши нас наодинці.

   — Як вважаєш, з ельфами все справді настільки погано? — запитала відьма, вкладаючись у ліжко.

   Я ще кілька секунд дивилася на зачинені двері.

   — Треба розбиратися. Ельфи як союзники імперії занадто важливі. Але якщо хтось цілеспрямовано знищує правлячі родини... це вже не просто збіг.

   — Особливо якщо згадати Навіріса і Фаеріса, — тихо додала Лорі.

   — Саме так. Комусь вони дуже заважають. І мені не подобається, що ми поки навіть не розуміємо кому.

   На кілька хвилин у кімнаті запала тиша.

   — Після повернення попроси в Навіріса все, що він знає. Навіть якщо це здаватиметься дрібницею.

   — Обов'язково.

   Я втомлено заплющила очі.

    — І ще бажано не розбирати його на запчастини хоча б до того, як він відповість на наші запитання.

   Лорі тихо фиркнула.

   — Нічого не обіцяю.

   Я лише посміхнулася. Втома нарешті взяла своє, і вже за мить відчула, як очі самі заплющуються.

   Якогось біса вночі мені наснилося вигнання демона. І те, як я перенаправила його вплив на Луміеля. Прокинулася від жахливого сорому.

   Поглянула на Лорі, яка мирно спала у своєму ліжку. Тихенько підвелася, накинула халат і вислизнула в коридор, сподіваючись трохи провітрити голову. Небезпеки вже не було, але захисні символи на тілі все одно активувала.

   Знайшла затишне місце біля вікна й вмостилася на підвіконні. Намагаючись зрозуміти, що тепер робити з власними думками. Я була впевнена, що Луміель так нічого й не відчув. Але тепер десь усередині засіло неприємне відчуття. Наче, використавши його як щит від демонічного впливу, я випадково заплутала саму себе. І найбільше лякало те, що мені починає здаватися, що він мені справді подобаєтьсяся.

   — Студентко, а не запізно для прогулянок?

   Я мало не підскочила від несподіванки. Взагалі не відчула присутності Фаеріса. Поглянула на нього й знову сіла рівно.

   — Схоже, я вже достатньо відпочила, щоб почати страждати від безсоння, — невдоволено пробурмотіла я, дивлячись у вікно.

   Кілька хвилин він стояв мовчки, а потім сів поруч.

   — Ти вперше працювали з магією такого рівня. Тож нормально, що тепер це не дає тобі спокою.

   Я здивовано повернула голову. Тобто він намагається підтримати?

   — Коли ти почала ритуал повернення Ксаргота, я не був упевнений, що ти впораєшся. — Фаеріс дивився кудись уперед, ніби йому було легше говорити саме так. — І хочу вибачитися за свою недовіру.

   Я завмерла.

   — Ти станеш видатною демонологинею. Для цього тобі навіть не знадобиться багато часу. Тож припини сумніватися в собі й навчися пишатися власними досягненнями.

   Мабуть, це була найвища похвала, яку взагалі можна було отримати від Фаеріса. І судячи з того, як важко йому давалися ці слова, вони були абсолютно щирими.

   Нарешті він подивився на мене уважніше.

   — Але, здається, турбує тебе зовсім не це.

   Я тихо видихнула. На цю тему все одно доведеться з кимось поговорити. І хоч я зовсім не була впевнена, що Фаеріс — найкращий співрозмовник для такої розмови, можливо, саме він зможе зрозуміти, чому мене так лякає думка про можливу закоханість у Луміеля.

   Глибоко вдихнула, збираючись із думками. Фаеріс терпляче чекав.

   — Розумієте... Коли той демон почав використовувати на мені вплив інкуба, я злякалася, що не встою... І вдалася не до найкращого способу захисту.

   — До якого саме? — спокійно запитав він, даючи мені час на відвертість.

   — Я перенаправила цей вплив на найближчого безпечного для себе чоловіка... — тихо відповіла я й навіть прикрила очі.

   — Тобто ти відчула нестримний потяг до Луміеля?

   Я кивнула, не наважуючись розплющити очі. Все ж було соромно.

   — І що саме тебе тепер турбує?

    Я очікувала насмішки або повчань, але в його голосі були лише спокій і готовність вислухати. Відкрила одне око. Магістр залишався незворушним.

   — Те, що я прокинулася через спогади про цей вплив. І мене лякає, що через це я можу закохатися в магістра. Бо зараз складно зрозуміти, де наслідки впливу, а де мої власні почуття.

   Фаеріс ледь усміхнувся, без жодної зверхності.

   — У тебе просто немає досвіду в таких речах. Коли почнеш зустрічатися з кимось, проводити час поруч за власним бажанням, тоді навчишся розрізняти природу своїх почуттів. Зараз ти вже знаєш, що таке вплив інкуба. А ось справжньої закоханості ще не переживала. Через це й боїшся сплутати одне з іншим.

   Він ненадовго замовк.

   — Сподіваюся, зрозуміло пояснив. Я не найкращий співрозмовник для таких тем.

   — Думаю, суть я вловила, — усміхнулася я.

   — Вплив скоро повністю розвіється. Якщо в тебе й справді не було почуттів до Луміеля раніше, то він не залишить після себе нічого, окрім спогадів.