21.1

   Після обіду ми з Древалґом і Лорі вирушили до заїжджого двору, який усе ще перебував під охороною «знаючих». Я одразу попередила магістра про заборону наближатися до місця проведення ритуалу демонам. Збиралася відкрити прямий вихід до хаосу, тож зайвий ризик був ні до чого.

   Древалґ, вислухавши мій план, без зайвих запитань узявся посилювати захист периметра. Лорі відтворила відьомські символи, подібні до тих, що ми знайшли в ритуалах призову.

   До вечора все було готово. Хештара й Ксара навіть не допустили всередину будівлі. Завдання інкуба полягало в підтримці масштабної ілюзії, а Ксар мав забезпечити його захист. Сорінар і Фаеріс теж чергували зовні, готові в будь який момент увірватися у вирій подій.

   Я вмостилася в центрі пентаграми. Древалґ із Лорі готувалися підняти захисний купол, щойно я викличу потвору. Головне — щоб у мене вистачило сил підкорити її. З рештою, якщо все піде за планом, впорається Луміель.

   Вилила на символи рідину, що містила кров восьмого демона, і почала тихо та монотонно повторювати імена найбільш вірогідних кандидатів, виводячи їхні символи в темній рідині та чекаючи на відгук.

   Знадобилося майже десять хвилин. З боку це вже більше нагадувало закляття, ніж пошук.

   — Мор'Дах... Сар'Енон... Крас'Дум... Нок'Реал... Аер'Сіон...

   На імені Нок'Реал я відчула ледь помітний, суперечливий відгук. Завмерла. Повторила ім'я ще раз, уже голосніше. Кров здригнулася й засвітилася тьмяним світлом.

   Лорі та Древалґ тієї ж миті активували захисний купол. Я різко провела лезом по долоні й дозволила крові впасти в ритуальне коло, вливаючи разом із нею власну силу.

   — Нок'Реал, наказую тобі з'явитися й відповісти на мої запитання! — прохрипіла я, продовжуючи живити ритуал магією.

   Була впевнена, що він не відмовиться. Надто вже спокусливою для демона є кров демонолога. Особливо після недавнього приниження.

   Коли він почав підійматися просто з підлоги, то навіть не помітив нікого навколо. Луміель уже встиг накрити всіх присутніх ілюзією.

   — Навіть не віриться, що ти можеш бути настільки наївною, — промовив він усе тим самим медовим голосом.

   — Чого ж одразу наївна? Можливо, просто допитлива? — відповіла я, уважно розглядаючи його.

   Одна рука досі так і не сформувалася остаточно. Невже сил не вистачило?

   — Допитлива? — він розсміявся. — А може, я тебе зацікавив? Хоча навряд чи магістри відпустили б тебе без нагляду.

   Демон розвернувся й уважніше вдивився в навколишній простір. Демонів з'єднали, влили силу, а от досвіду й уміння не додали.

   — А мене з академії вигнали за вчорашню витівку, — роздратовано відповіла я, старанно граючи роль ображеної студентки.

   — А відьмочка де? Її теж мали б вигнати.

   — У неї протекція одного з магістрів. Сам розумієш.

   Сів навпроти й поклав руку на моє стегно, повільно посилюючи вплив.

   — Чого ти хочеш від мене? — запитав він, наближаючись майже впритул.

   Я відчула, як його сила поступово бере гору. Навіть краєм ока помітила, як на мить здригнулася ілюзія. Здається, Луміель почав нервувати.

   І тоді я вдалася до єдиного способу, який спав мені на думку. Перенаправила нав'язане бажання. Викривила вплив і прив'язала його до найближчої безпечної цілі — магістра.

   Майже відразу дотики демона стали огидними. Настільки, що мене ледь не пересмикнуло від відрази. Довелося зібрати всю силу волі, щоб не відштовхнути його просто зараз. Схоже, відьми недарма вважаються найкращими спеціалістами з подібних речей.

   — Хто призвав тебе в цей світ? І навіщо тобі армія? — я вклала в слова краплю сили, змушуючи його відповідати.

   — Давай краще займемося тим, що нас зараз цікавить значно більше, а вже потім поговоримо.

   Нахилився ще ближче. А я вперто продовжувала триматися за нав'язане собі бажання, відчуваючи дедалі сильніше збентеження від того, на кого саме довелося його спрямувати.

   Як же мені буде соромно після всього цього.

Зате тепер я знала ще один спосіб захиститися від подібного впливу. Щоправда, для цього поруч мав бути хтось іще.

   — Я поставила тобі запитання, — твердо мовила я. — А про все інше поговоримо потім.

   Цього разу я навмисно додала до голосу трохи обіцянки, щоб він був зацікавлений продовжувати розмову.

   Демон повільно облизнув губи й шумно видихнув.

   — Ти справді сподіваєшся, що після цього тебе знову допустять до навчання?

   — Можливо, це наївно, але так.

   Розсміявся. Голосно. Відверто знущально. І в той момент я остаточно переконалася: він уже вважає себе переможцем.

   Заспокоївшись, демон важко видихнув. Було помітно, що розмовляти далі йому не хочеться, але він вирішив зробити вигляд, ніби поступається мені.

   — Мер міста вирішив, що заслуговує на більше, ніж мав. Саме тому й викликав мене. Поки я зміцнювався, насичуючись чистотою та невинністю, старанно грав роль слухняного слуги. Навіть дозволяв йому відчувати примарну владу наді мною. Саме я переконав його викликати інших нижчих демонів. А коли увійшов у повну силу й зміг поглинути їх усіх, цей бовдур почав мене дратувати. Тож довелося з'їсти й його.

   На потворному обличчі розтягнулася задоволена посмішка.

   — Тепер я самостійний. І достатньо сильний. Я вселяю душі свого роду в тіла чоловіків. У мене буде власний клан на Верхніх Землях. І жоден демон мені не завадить.

   — Здається, ти неправильно зрозумів правила існування, — спокійно відповіла я.

   — Ви маги. Ви слабші за мене! — гаркнув він, миттєво втрачаючи показну доброзичливість. — Тому тепер я встановлюватиму свої правила. Підкорю вас усіх.

   Його очі спалахнули голодним захватом.

   — Але спершу мені потрібна дружина. І чим довше я за тобою спостерігаю, тим більше розумію, що твоє тіло підійде ідеально.

   Існуюча рука блискавично стиснула моє горло. Він рвонув мене до себе, намагаючись випити силу. Я чекала саме цього. Долоня миттєво притиснулася до його рота. Символи на шкірі спалахнули. Запечатали. Іншою рукою я торкнулася його лоба, вкладаючи в наказ усе, що ще залишалося в мені, поки що не використовуючи резерв.