20.2

   Він поглянув на нас із Лорі, після чого перевів погляд на Фаеріса.

   — Ви із Сорінаром займаєтеся аналізом крові. Ми з Луміелем повертаємося до заїжджого двору й готуємо місце для проведення ритуалу.

   Луміель кивнув, погоджуючись із планом. Фаеріс теж не заперечував. Підійшов до ящика й уважно подивився на його вміст. Сорінар мовчки став поруч. За мить обидва зникли в переході.

   — А куди це вони? — одразу поцікавилася Лорі.

   — Найімовірніше, до схованки Фаеріса. У нього там невелика лабораторія. — відповів Луміель, уже відкриваючи власний перехід.

   — Усе, дівчатка, відпочивайте. — додав Древалґ.

   Хлопці теж підвелися. Хештар на прощання послав нам повітряний поцілунок.

   Лір лише важко зітхнув і, не залишаючи простору для заперечень, затягнув нас у мою схованку.

   Лорі заснула майже одразу. Втома навалилася на нас обох, тож на розмови не залишилося ні сил, ні бажання.

   Я затрималася біля бар'єра, вдивляючись у темряву за його межами.

   — Ти помітив останнім часом якусь активність у хаосі? — запитала, спостерігаючи за ледь вловимими рухами серед непроглядної темряви.

   — Ти ж знаєш, у мене є доступ лише до схованки. А небезпеку з боку хаосу я відчуваю постійно, навіть коли там нічого не відбувається. — Лір підійшов ближче й теж подивився назовні.

   Я ще трохи поспостерігала за темрявою.

   — Залишу бар'єр прозорим. Періодично перевіряй. Мені це не подобається.

   Лір мовчки кивнув. Повернулася до нього.

   — І ще... можливо, ти не звернув уваги, але наші домовленості починають руйнуватися. Ти набираєш силу, і ми вже не можемо співіснувати так, як раніше. А контракт із тобою я ніколи не планувала укладати.

   На обличчі демона промайнула розгубленість.

   — Якщо чесно, я помічав, що щось змінюється. Але списував це на твій розвиток і дорослішання. — Він похмуро посміхнувся. — І що тепер будемо робити?

   — Враховуючи твій характер, не думаю, що ти раптом вирішиш напасти на мене посеред ночі або скористаєшся моментом, коли я буду особливо вразливою. Тож поки залишимо все як є. Продовжимо співіснувати в тому форматі, про який домовлялися. А далі подивимося.

   На мить замовкла.

   — Хоча, якщо чесно, думаю, тобі вже час шукати когось для повноцінного контракту.

   Він нічого не відповів. Ми просто дивилися один на одного, відчуваючи якусь дивну гіркоту. Зрештою я теж вирішила лягати спати. Завтра буде важкий день. Мені знадобляться всі сили. Навіть резерв доведеться відкрити.

   Зранку розбудив нас Лір.

   — Дівчатка, у вас півгодини. Древалґ зв'язувався зі мною, вони вже підготували територію для ритуалу, але усю ніч довелося відбиватися від дівчат. Зустрічаєтеся в кімнаті для нарад.

   Ми швидко привели себе до ладу.

   — Лорі, вимкни цей нічник. Я досі відчуваю запах вина. — попросила я, дивлячись на рожевий кристал на столі.

   — Точно. А я вже й забула про нього.

   Відьма підійшла до каменя й кількома легкими рухами перекрила магічний потік. Світло згасло, а разом із ним почав розвіюватися й аромат.

   Сніданок, як і останніми днями, принесли просто до кімнати для нарад. Увійшовши всередину, я одразу помітила втому на обличчях хлопців. Схоже, ніч для них видалася не менш виснажливою, ніж для нас.

   Під час сніданку справи не обговорювали. Лише коли посуд прибрали, Фаеріс дістав із переходу кілька ампул із темно-сірими рідинами.

   — Усе, що могли, ми зробили. Тепер твоя черга. — зі стриманою надією мовив він.

   Я поглянула на Древалґа, який спостерігав за мною з неприхованою цікавістю.

   — Не дивись на мене. Я можу допомогти з формулами, але не з істинними іменами.

   Підвелася й підійшла до зразків. Торкаючись ампул по черзі, зверталася до природи кожної крові. Сім із них відгукнулися на звернення. Я швидко визначила сутності, яким вони належали. І на кожній залишила відповідну позначку. Восьма не відповіла ні на що. Взяла її до рук і уважніше придивилася.

   — Це не нижчий демон. Але хто добровільно погодиться на такий спосіб існування?

   Ксар підійшов ближче й теж простягнув руку до ампули.

   — Щось дуже давнє. І справді... навіщо всі ці складнощі?

   — Ідіть відпочивати до вечора. — тихо мовила я, не відводячи погляду від ампули. — Увечері ваша допомога буде не зайвою. А я поки проведу кілька експериментів.

   Фаеріс лише махнув рукою, і хлопці неохоче почали підводитися зі своїх місць.

   — Я залишуся з вами. — мовив Луміель, вмощуючись у крісло.

   Перевела погляд на подругу.

   — Лорі, приготуєш зілля для швидшого відновлення?

   — Тоді піду цим займатися. До обіду впораюся.

   — Ми проведемо тебе до кімнати. — мовив Древалґ, пропускаючи вперед Фаеріса. — Удачі тобі, Тейро.

   — Мені теж вийти? — хитро запитав Луміель.

   — Можете залишитися, якщо обіцяєте не підглядати.

   — Добре, я постараюся не піддатися спокусі.

   — Лір, перенеси, будь ласка, грімуар і мої записники. — попросила я, звільняючи місце на столі та виставляючи ампули в ряд. — Поки Лір підготує все необхідне, розкажіть, як у вас минула ніч.

   — Я особисто здебільшого контролював кордон і трохи допомагав Хештару. А от йому довелося несолодко. Тримати ілюзію таких масштабів він ще не звик, та й кров інкуба досі не стабілізувалася. Через це періодично пробивалися дівчатка.

   — Бідолашний. Складно встояти перед дармовою енергією, ще й такою безвідмовною.

   — Це точно. Йому було найважче. Хоча вирубати красунь довелося Ксару. Оце теж було ще те випробування.

   — А Древалґ, я так розумію, працював усередині?

   Відповісти магістр не встиг. Поруч з'явився Лір із величезним грімуаром і кількома записниками. Обережно виклав усе на стіл і миттєво зник.

   — Нічого собі... — шоковано видихнув ельф, підходячи ближче, і навіть простягнув руку.

   Я швидко схопила його за зап'ясток.