20.1

   Помітила в щілині між камінням руку, яку вже старанно шматувала якась дрібнота. Дотягнулася до заповітної частини тіла, схопила її й активувала захисну бульбашку, збираючись бігти до схованки. Втім, бігти не знадобилося. Щось у темряві рвучко відмахнулося від мене величезною кінцівкою.

   Я тільки міцніше обійняла свою здобич і скрутилася клубком, сподіваючись, що після такого польоту мене не виверне навиворіт. На кілька секунд відчула себе м'ячем. М'ячем, який від душі перекидали між собою мешканці Хаосу. Я ковзала по чиїхось лапах, панцирах, щупальцях і ще бозна-чому. Кожен удар змінював напрямок польоту, а навколо лунало незадоволене гарчання істот, які явно не поділили між собою здобич.

   Найгірше було те, що рука раптом почала ворушитися. Спочатку вона вплелася пальцями мені у волосся, ніби перевіряючи, чи я ще жива. Потім дісталася до шиї.

   — Якщо не перестанеш, я зараз викину тебе назад до твоїх побратимів.

   Прошипіла крізь зуби.

   На диво, рука завмерла. Здається, зрозуміла. Або образилася.

   У якийсь момент мене знову підкинуло в повітря. Цього разу під правильним кутом — просто в бік схованки. Не гаючи часу, я спрямувала залишки сили в захист, щоб уже напевно перелетіти бар'єр. Другого такого польоту переживати зовсім не хотілося.

   Коли, сидячи на підлозі, відчула безпеку, нарешті скасувала захист. Лір миттєво відібрав у мене руку, ввів її в стазис і тільки після цього різко підняв мене на ноги.

   — Ти хочеш, щоб я посивів? — запитав він таким тоном, ніби справді був на межі.

   Зазирнув мені в очі, перевіряючи стан, а потім міцно обійняв, важко видихнувши. Лорі теж підбігла й обійняла мене з іншого боку.

   — Ти як? — тихо запитала вона.

   — Та нічого страшного. Просто адреналін зашкалює. Все, відпустіть мене, а то відчуття таке, ніби я щойно померла.

   Відсторонилася, викликавши однаково незадоволені погляди обох.

   — Що там? У кімнаті вже безпечно?

   — Так. Усі чекають на вас.

   — А Фаеріс? Все ще блукає шляхами?

   Лір тільки хитнув головою з ледь помітною посмішкою.

   Ми поклали руку до ящика для зберігання, після чого демон відкрив перехід і провів нас назад до кімнати. Ледь ми з'явилися, як він одразу відрізав шлях Фаерісу.

   Ельф кинув на мене такий роздратований погляд, ніби вже складав промову про всі мої життєві помилки. Древалґ швидко накинув мені на плечі свій плащ. Спочатку я навіть здивувалася, але, опустивши погляд на себе, миттєво зрозуміла причину.

   Блуза була роздерта настільки, що місцями виднілася спідня білизна. Брюки теж пережили зустріч із хаосом не в найкращому стані.

   — Ого. Це, мабуть, коли я на каміння приземлилася. — мовила, закутуючись у плащ.

   — Ти що, справді намагалася затягнути його безпосередньо в хаос? — прогарчав роздратований ельф.

   — Розумію, що план був трохи наївний, але ж ніхто не забороняє спробувати.

   — Я забороняю! — гаркнув він і різко опустився в крісло.

   — Тейро, іди приведи себе до ладу, а ми поки зачекаємо. — спокійно мовив Древалґ.

   Я мовчки попрямувала до ванної кімнати. Лорі миттєво схопила чисті речі й побігла слідом. Судячи з її виразу обличчя, мене чекала не менша лекція, ніж від Ліра.

   — Ти що, зовсім відбита? — прошипіла вона, допомагаючи мені зняти блузу й оглядаючи садна, які вже почали затягуватися.

   — Зрозумій, він там не один. — відповіла я, заходячи до душової кабіни.

   — Ми це і так розуміли. Але навіщо було так ризикувати?

   — Не злися на мене. Краще пожалій. — пробурмотіла я, виходячи з душу.

   Вона нічого не відповіла. Просто підійшла й міцно обійняла. Потім допомогла вдягнутися. Схоже, я все ж добре забила руку, і тепер їй знадобиться час на відновлення.

   До кімнати ми повернулися, тримаючись за руки. Усі вже чекали. Хлопці розташувалися на наших ліжках, магістри зайняли крісла. Лише Фаеріс стояв біля вікна, дивлячись на нічне місто.

   — Поясни, якого демона ти не дотримувалася плану? — одразу почав він.

   — Якщо ви й надалі говоритимете з Тейрою таким тоном, я вас прокляну. — несподівано втрутилася Лорі.

   Фаеріс різко повернув голову. На мить навіть здалося, що він не повірив почутому.

   — Ти розумієш, що зараз погрожуєш магістру?

   — А ми взагалі напилися, зламали захист кімнати й влаштували дебош. Нас після такого вже мали б виключити з академії, тож погроза магістру навряд чи щось змінить.

   Ксар ледь не вдавився сміхом.

   — Досить. — прогарчав ельф і знову відвернувся до вікна.

   Вирішила не перевіряти, хто з них перший втратить терпіння.

   — Промалюй, будь ласка, схему пентаграми.

   Лорі одразу сіла посеред кімнати й відтворила символи, які нам довелося прибрати перед появою нічного гостя.

   Коли вона закінчила, я підійшла ближче й влила в схему трохи магії. Лінії спалахнули тьмяним світлом.

   — Перше, що я спробувала зробити, — зрозуміти, з ким саме ми маємо справу. Але це не просто одночасний призов кількох демонів.

   Кімната миттєво стихла.

   — Це злиття.

   Фаеріс відкрив рота, але цього разу промовчав, дозволяючи мені продовжити.

   — Семеро були об'єднані в одну істоту. Але є ще восьмий.

   Я вказала на центральну частину схеми.

   — Саме він утримує все разом. Склеює конструкцію. Через це його майже неможливо визначити звичайними методами.

   Після цього перевела погляд на ящик.

   — Тому вам доведеться працювати з цим.

   Усі погляди перемістилися на відрубану руку.

   — Це вже магія вищого порядку. Я такого рівня не потягну. Але якщо зможу визначити ім'я восьмого, вся конструкція розвалиться. Тоді решта перестануть становити серйозну загрозу окремо один від одного.

   На кілька секунд запала тиша.

   — І зробити це потрібно до завтрашньої ночі.

   — Чому? — коротко запитав Луміель.

   — Тому що сьогодні він спробує впасти в сплячку й відновитися. А завтра для нього вже підготують нових жертв.