19.3

   — У вас ніколи не було бунтівного настрою? — несподівано здивовано запитав Фаеріс.

   Ми з Лорі перезирнулися.

   — Я відьма. Який ще бунтівний настрій? Мене з восьми років на шабаші тягали, а мати ніколи нічого не забороняла.

   — А мене навпаки з п'яти років учили контролю. Тож будь-який спалах гніву я спрямовувала на схованку, а вже пізніше — на Ліра.

   — А зовні ви виглядаєте значно легковажнішими. Одна відьма, яка зваблює інкуба, а в іншої взагалі контракт із сукубом. — продовжив свої роздуми вголос ельф.

   — Пляшку ми забираємо, щоб ви не надумали продовжувати. Нас не мають відчути, тож час іти. — мовив Древалґ, забираючи алкоголь з рук відьми.

   — Як це забираєте? Хто ж повірить, що ми випивали, якщо всі сліди злочину знищені? — обурилася Лорі.

   Порилася у своїх речах, витягла великий прозорий кришталевий камінь і почала повільно виливати на нього вино. Жодної краплі не пролилося — камінь увібрав усе до останньої. Потім поставила його на стіл замість нічника. Камінь м'яко засвітився. По кімнаті одразу розлився аромат вина й з'явилося стійке відчуття, ніби тут і справді щойно була гулянка.

   Магістри зацікавлено поглянули на відьму. Вона лише знизала плечима.

   — В ілюзіях я не надто сильна. А от підробляти — це вже інша справа.

   Я тільки посміхнулася, відчуваючи дивну гордість за подругу. Майже таку саму, як колись за сестер, коли вони своїми здібностями втирали носа наставникам.

   Магістри побажали нам удачі й зникли. Ми ж вирішили активно взятися за роль безтурботних дівчат, які надто захопилися вечірніми веселощами. Лорі витягла карти для ворожіння. Хоч ми обидві завжди ставилися до таких розваг із неабияким скепсисом, заняття несподівано виявилося захопливим. Особливо коли відьма почала вигадувати половину тлумачень просто на ходу.

   — Ось ця карта означає таємничого темноволосого чоловіка. — абсолютно серйозно заявила вона.

   — Минулого разу ця ж карта означала далеку подорож.

   — Одне іншому не заважає.

   Я тільки фиркнула, але слухати продовжила.

За кілька хвилин з'ясувалося, що найближчим часом на мене чекає якесь любовне переживання, серйозний вибір і загадковий чоловік.

   — Їх уже троє чи ще один новий? — скептично уточнила я.

   Лорі вже відкрила рота для відповіді, але дізнатися подробиці ми так і не встигли. Сторонню присутність відчули одразу. Липку, жадібну, хтиву. Поглянула на Лорі. Її очі вже блищали неприродним світлом, а дихання стало важким і уривчастим.

   — Привіт, красуні, — проскреготів чийсь голос просто в повітрі. — Я полюю на вас від самого прибуття. Солодкі, чисті... А сили у вас вистачить на роки вперед.

   Схопила дівчину за руку й підтягнула ближче до себе. Від мого дотику вона тихо застогнала й майже всім тілом притулилася до мене, обіймаючи за плечі. Часу дивуватися не було.

Різко розвернувшись до вікна, я вкинула імпульс сили в заздалегідь підготовлені символи.

   Миттєво на підвіконні проявився неймовірний красень. Високий, широкоплечий, з оголеним торсом, який ніби вирізьбили з темного мармуру. Тьмяне світло ковзало по шкірі, підкреслюючи кожен вигин м'язів. Недбало відкинувшись назад, він виглядав так, ніби все навколо належало йому за правом народження. Смарагдові очі притягували погляд, мов дорогоцінне каміння, в глибині якого приховувалося щось небезпечне й водночас заворожливе. Довге чорне волосся вільними пасмами спадало на плечі та спину, створюючи разючий контраст зі світлом, що лилося з вікна. На мить майнула зовсім недоречна думка, що воно, напевно, неймовірно м'яке на дотик. На вродливому обличчі грала легка насмішкувата посмішка, ніби він чудово усвідомлював, яке враження справляє на оточення, і зовсім не соромився цим користуватися.

   Лорі міцніше вчепилася в мене, ховаючи обличчя біля моєї шиї. Її дихання обпалювало шкіру.

   — Не стримуй себе. Твоя подруга вже готова погодитися на що завгодно.

   Вплив накрив новою хвилею. Внизу живота розлилося важке тепло, а ноги ледь не підкосилися. Та цього разу мене втримала саме Лорі. Не може контролювати нас обох одночасно. Це добре.

   — Це не твоя справжня подоба, — прогарчала я, вимальовуючи захисний символ на шиї відьми.

   Він легко зіскочив із підвіконня й наблизився на кілька кроків. Обережно. Насторожено.

Чекає пастки.

   — Ти впевнена, що хочеш побачити мою справжню подобу?

   — Мене збуджують демони, які не приховують своєї іпостасі.

   У ту ж мить із темряви вирвалася величезна чорна рука з довгими кігтями й зімкнулася на моєму горлі. Я встигла лише відштовхнути Лорі та активувати захист. Відьма похитнулася, розгублено кліпаючи очима, ніби тільки зараз починала усвідомлювати, що з нами відбувається.

   Мене підняли ближче до себе, і наші погляди зустрілися. Це було водночас огидно й захопливо.

   Тепер я нарешті бачила його справжню подобу. Колір очей постійно змінювався — смарагдовий, жовтий, червоний, чорний. Ніби кілька істот по черзі дивилися на мене зсередини однієї оболонки.

   Шкіра теж не мала сталої форми. Сіра в одному місці, майже чорна в іншому, вона ніби повільно перетікала сама в себе, утворюючи дивні нарости й складки. Голова виглядала недоліпленою. Роги стирчали під різними кутами, частина з них була обламана, а частина тільки починала проростати крізь плоть. Здавалося, хтось узяв декілька демонів і силоміць спробував злити їх в одну істоту, але так і не довів роботу до кінця. Обличчя... якщо це взагалі можна було назвати обличчям... постійно змінювалося. Контури пливли, щелепа ставала ширшою або вужчою, а під шкірою щось ворушилося, ніби намагалося вирватися назовні. Рук теж було забагато. Одні виростали з плечей, інші — нижче, з боків тулуба. Деякі здавалися цілком сформованими, інші закінчувалися лише кістяними відростками або напіврозвиненими пальцями.

   Від одного погляду на нього ставало зрозуміло: переді мною не демон. Переді мною уламки кількох демонів, грубо зшиті в одне ціле.