19.2

   — А оскільки нам потрібно підготуватися до нічної розваги, цим доведеться зайнятися вам.

   — Як вони померли? — запитала я, поглянувши на Фаеріса.

   — Їх спробували затягнути в ритуал. Коли ті почали чинити опір і виявилися занадто складною здобиччю, їх просто з'їли. — незадоволено відповів магістр.

   — Про захист питати не буду. Впевнена, що «знаючі» в цьому плані одні з найкращих. А от... тіла залишилися?

   — Так. Їх показово залишили на площі. — відповів Древалґ.

   — Ця паскуда вже все про нас знає й хоче погратися. — Поглянула на Луміеля, як на нашого наставника в цій справі. — А що із заїжджим двором, у якому ми зупинялися?

   — Його закрили на карантин, бо там «виявили» чумний вірус.

   — Це добре. — Поглянула задумливо на позначку таверни на мапі. — У такому разі під час запечатування ніхто не заважатиме.

   — Ти вважаєш, що все почалося саме звідти? — скептично запитав Фаеріс, підходячи ближче й розглядаючи мапу з-за моєї спини.

   — Ми вважаємо, що символи, яких нам не вистачає, після призову перенесли до підвалу таверни. Саме тому там така концентрація впливу. — відповіла замість мене Лорі.

   Фаеріс нахилився над столом і сперся рукою на стільницю, фактично затискаючи мене між собою та картою. Майнула думка, що це якась дивна провокація, але коли я поглянула на ельфа, стало зрозуміло: він уже нікого навколо не помічав. Очі затуманені, погляд розфокусований, ніби думками він давно не тут. Обережно вислизнула з-під його руки й стала поруч із Сорінаром.

   — Це він зараз прокладає для нас безпечні шляхи містом. — тихо пояснив хлопець, нахиляючись ближче. — Достатньо зробити крок убік під час небезпеки — і ми вже на межі реальності.

   — Нічого собі рівень. — Підняла голову до нього й майже притулилася спиною до його грудей. — А ти теж так зможеш?

   — Так. Я вже експериментую в цьому напрямку. — якось хрипко відповів він і обережно поклав руку мені на талію.

   Перевела погляд на Лорі. Відьма спостерігала за нами з такою хижою усмішкою, ніби дивилася надзвичайно цікаву виставу. Невже це справді виглядає настільки двозначно? Хоча, судячи з важкого дихання Сорінара, саме так воно й виглядало. Поклала свою руку поверх його долоні, і хлопець ніби завмер. Навіть дихання збилося. Ого. А він сприймає мою близькість значно гостріше, ніж я думала.

   Коли ж Фаеріс повернувся до реальності й запросив усіх до столу для накладання шляхів відступу, Сорінар помітно неохоче відійшов від мене.

   Майже одразу поруч опинилася Лорі й схопила мене під руку.

   — Ти намагаєшся довести його до серцевого нападу?

   — Тільки не кажи, що я в цьому винна. — прошипіла я.

   — Навіть і не подумаю. — фиркнула відьма. — Іноді трохи любовних переживань навіть корисно. Інакше у своєму магічному розвитку він зовсім забуде про інші приємні дрібниці.

   — Мене зараз набагато більше цікавить поведінка Хештара.

   Поглянула на розгублену відьмочку з усмішкою й потягла її до столика зі сніданком. Поки чоловіки обмінювалися символами та вибудовували сприйняття до шляхів відступу, ми цілком могли перекусити.

   Після обговорення планів на день до нас приєдналися й хлопці. Вони здебільшого говорили про справу, а ми з Лорі відзвітували Древалґу, який саме захист стоїть на нашій кімнаті, як готуватимемося до ночі та який шлях відступу використаємо в разі небезпеки.

   Перед тим як розійтися, Фаеріс попросив провести його до моєї схованки й перевірити її надійність. Мені зовсім не хотілося цього робити, але розуміння, що магістр може не погодитися на операцію, змусило поступитися.

   — Лір, проведи, будь ласка.

   Демон відкрив перехід і пропустив нас із Фаерісом усередину.

   Магістр неквапливо пройшовся схованкою й зупинився біля захисного бар'єра.

   — Прояви, — серйозно мовив він.

   Я відкрила огляд назовні, зробивши бар'єр прозорим.

   Зазвичай ті, хто мешкає в хаосі, майже весь час сплять, чекаючи, коли хтось необережно потрапить до їхніх володінь. Але цього разу я помітила якийсь рух у віддаленні. Треба буде поговорити про це з Ліром.

   — Якщо цей демон справді той, кого ми підозрюємо, сюди він за вами не піде.

   — Скажіть, будь ласка, а у вас теж є прокляття?

   Фаеріс невдоволено глянув на мене й мовчки рушив далі, розглядаючи мешканців моєї схованки.

   — Багато сил у себе вклала. І розвинулася добре.

   Я залишилася стояти на місці, чекаючи відповіді. Зупинився біля демонів чистої пристрасті й навіть ледь усміхнувся.

   — Ти знаєш, на що вони здатні?

   — Перш ніж когось підкоряти і викликати, я вивчаю його здібності та можливу користь.

   — А ти жорстока. — у голосі майнула дивна нотка. — Я колись бачив їх у дії. Це було жахливо... і навіть соромно.

   Я хмикнула й усе ж підійшла ближче.

   — Моє завдання — вижити. А яким саме способом, уже не так важливо.

   Фаеріс кілька секунд мовчав.

   — Через це прокляття... я досі живий.

   Здивовано підняла на нього погляд.

   — Вона загинула. І я впевнений, що вона була моєю єдиною парою.

   На кілька секунд запала тиша.

   — Тобто воно справді блокує сприйняття? — обережно запитала я. — А чому ельфи так охоче погоджувалися на це прокляття?

   — Скажімо так, кожному його продавали під своїм приводом. — він глибоко вдихнув і відвів погляд. — У когось були амбіції. У когось — страх. У когось — обов'язок.

   Після короткої паузи він додав:

   — Час. На нас уже чекають.

   Лір одразу відкрив перехід і повернув нас до решти.

   Після цього чоловіки розділилися й вирушили перевіряти необхідні точки, а ми з Лорі повернулися до кімнати й почали готувати пастку. Знімати захист будемо вже ввечері під пильним наглядом магістрів.

   Ввечері повернулися стомлені чоловіки, зате з підтвердженням моєї теорії. Щоб ритуал проявився, їм довелося частково його відтворити. На щастя, ніхто не горів бажанням когось викликати, тому нових демонів не з'явилося.