18.3

   З боку це виглядало так, ніби ми просто прогулювалися містом у приємній компанії.

А не полювали на невідомого призивача, який міг перетворити ціле місто на гніздо маріонеток.

   Цього разу в кімнаті для нарад було ніде яблуку впасти. Усі доповідали новоприбулим магістрам зібрану інформацію. Ми з Лорі непомітно пройшли до своїх місць і тихенько сіли.

   Спостерігати за відверто симпатичними чоловіками, які захоплено працюють, виявилося доволі цікавим досвідом. Тим паче нас ніхто не помічав аж до моменту, коли Фаеріс достатньо голосно промовив:

   — Оскільки ми вже прибули й узяли справу під контроль, усіх зайвих слід відправити назад до академії.

   Настрій і в мене, і в Лорі миттєво провалився кудись на саме дно. Ми синхронно схрестили руки на грудях і втупилися в ненависного ельфа. У кімнаті запала пронизлива тиша. Він навіть не збирався нічого пояснювати чи відводити погляд.

   — Вони частина команди. Неправильно усувати їх від першої ж справи. — спокійно заперечив Луміель.

   — Не бачу сенсу в присутності студентів факультету формул. Упевнений, що магістр Древалґ чудово впорається без них. — Фаеріс залишався непохитним, продовжуючи дивитися на нас холодними срібними очима.

   — А як щодо демонолога? Моя присутність теж зайва? — загрозливо прошипіла я.

   Фаеріс лише хмикнув і, ніби втративши до нас будь-який інтерес, перевів погляд на мапу.

   — Вам варто повернутися до академії. Схоже, ви занадто переоцінюєте власну значущість.

   Усередині мене щось ворухнулося. Дихати раптом стало важче. У цей момент Лорі торкнулася моєї руки, передаючи імпульс заспокоєння. Я кліпнула очима й здивовано поглянула на подругу.

   — Я відмовляюся розділяти команду. — тихо, але твердо промовив Луміель. — Вони працюють як єдине ціле й уже навчилися доповнювати один одного.

   Одна брова Фаеріса повільно піднялася вгору. Він уважно подивився спочатку на Луміеля, потім на нас із Лорі.

   — Мені навіть не цікаво, хто з них...

   Під важким поглядом Луміеля він обірвав фразу на пів слові.

   — Кожен по собі судить. — прошипіла Лорі, підводячись зі свого місця — Нас саме для цього у академію прийняли. Пішли звідси.

   Поглянула на мене. Я лише знизала плечима й теж підвелася. Ми гордо пройшли повз присутніх, ні на кого не звертаючи уваги. Нехай самі розбираються. А судячи з виразів облич Луміеля й Древалґа, вони точно не збиралися залишати таке приниження без уваги. Кинула короткий погляд на хлопців. Вони теж помітно стримували себе. Цікаво, чи вистачить їм сміливості висловити своє невдоволення? Щойно двері за нами зачинилися, я тихо прошепотіла:

   — Ліре, поспостерігай, будь ласка. Мені дуже цікаво, що там зараз відбуватиметься.

   — О, чудова ідея. — схвально відгукнулася Лорі. — Я вже думала залишити там камінь-спостерігач, але його могли б помітити.

   Дійшовши до кімнати, ми вмостилися просто посеред підлоги й узялися вимальовувати пентограму виклику та блокування одночасно. По пам'яті відтворювали лінії, які бачили на мапі.

   Ми були єдині в усій команді, хто вважав, що місто використали як єдиний плацдарм для виклику, а не як набір окремих точок призову, як думали хлопці. Інакше, за їхньою логікою, виходило, що місто заполонили фанатики, які навмання викликають усіх підряд. Але, зважаючи на хаотичність символів, нашу теорію відкинули.

   Ми намагалися пояснити, що майже знищені контури — це перші межі ритуалу, а наступні кола виконують роль стабілізаторів і опорних вузлів. Та нас ніхто не почув.

   Розглядаючи не надто рівне коло з численними прогалинами в символах, я раптом спіймала себе на божевільній ідеї.

   — Слухай, а що, якщо ми на цю ніч знімемо твій захист із кімнати? — запитала я.

   Лорі здивовано витріщилася на мене.

   — Якщо ми для нього такі ласі шматочки, то він має з'явитися. Хоча б через впертість. А якщо стане небезпечно — сховаємося в моїй схованці.

   — Знаєш, мені подобається ця ідея. — повільно відповіла відьма. — Але магістрів доведеться попередити. Нехай підстрахують.

   — Достатньо переконати Древалґа, як відповідального за нас, і Луміеля, який веде справу.

   — Тоді я перша в душ. — миттєво підвелася Лорі. — Бо після такого експерименту, я впевнена, нам доведеться відлежуватися щонайменше добу.

   І, не чекаючи відповіді, кинулася до ванної.

   — От же хитрюга! — вигукнула я їй услід, але подруга вже не чула.

   Втім, ідея справді була хорошою.

   «Ліре, щойно Древалґ і Луміель звільняться, запроси їх до нашої кімнати».

   Подумки звернулася до демона і пішла обирати зручний одяг, бо сорочка для такої розваги не підходила. Хоча тільки якщо тебе не використовують як жертву. Сумно посміхнулася власним думкам, але швидко відкинула їх. Не на часі.

   Після душу ми знову взялися за формулу і сигіли, які використовували призивачі. Хоча було б значно простіше, якби вдалося допитати хоча б одного з них. Та підозрюваних не було. Або вони дуже добре ховалися, або залягли на дно.

   У те, що хтось витратив стільки сил, ресурсів і магії, а потім просто покинув усе й зник із міста, я не вірила. Забагато вкладено. Забагато вузлів зав'язано. Такі речі не кидають посеред дороги.

   Кілька разів зверталася до Ліра, але щоразу отримувала одну й ту саму відповідь:

   — Зайняті.

   На четвертий раз навіть Лорі почала невдоволено бурчати.

   — Що вони там роблять стільки часу? Невже досі сперечаються?

   — Знаючи наших магістрів — цілком можливо.

   Лір з'явився лише через кілька годин. Виглядав він на диво задоволеним.

   — Що сталося? — миттєво насторожилася я.

   — Виявилося, що магістр Фаеріс не рідкісна сволота.

   Ми з Лорі синхронно підняли голови.

   — Не вірю. — одразу відрізала відьма.

   — Я теж. — підтримала я.

   Демон тільки тихо хмикнув.

   — Він справді вважає, що вас можуть використати в ритуалі. Саме тому наполягає на поверненні до академії.