17.2

   — Враховуючи, що в мене на язиці крутиться питання, чого саме ви б хотіли… Скоріше за все вплив уже починає діяти.

   Луміель важко видихнув, але не відпустив мене.

   — У такому разі потерпи. Бо тепер я тебе точно не відпущу.

   Поки демон і ельф забирали замовлення, магістр постійно тримав мене за руки. Декілька разів різні чоловіки намагалися до мене торкнутися, але магія Луміеля працювала бездоганно — усі їхні спроби проходили крізь мене, ніби я була примарою.

   За цей час я встигла проникнутися до магістра цілою бурею почуттів — від захвату до майже закоханості. Наприкінці дороги до кімнати я вже була готова на багато що, і лише дотики Ліра повертали мене до реальності.

   У кімнаті на нас уже чекали хлопці, готові до переходу й сну. Лір провів усіх до схованки, окрім Ксара, і залишився разом із ним чекати, поки я прийму душ.

   Поки була у ванній, декілька разів чула стукіт у двері й жіночі голоси, які вимагали впустити їх усередину.

   Після душу ми миттєво перемістилися до моєї схованки, де вже був накритий стіл і всі чекали тільки нас.

   — Як ти? — одразу підбігла Лорі, стурбовано торкаючись мого лоба.

   — Це якийсь жах. У мені стільки бажання, що його, мабуть, навіть Рейв відчуває. — відповіла я, сідаючи за стіл.

   Відьма лише посміхнулася.

   — Страшно уявити, що було б, якби ми залишилися у своїх кімнатах.

   — Те, у чому Рейв намагалася взяти участь на вечірці. — відповіла я, поглянувши на Лорі.

   Ми обидві гучно розсміялися, навіть не звертаючи уваги на інших.

   — Дві дівчини і четверо чоловіків. Це вже звучить цікаво... — протягнув Хештар із хитрою посмішкою.

   — Мене в це не вплутуйте. — прогарчав Луміель, активно поїдаючи гарнір.

   — Я впевнена, ви б нас самих не залишили. — підморгнула йому відьма. — А далі вже якось би вплуталися.

   — Вибачте, що лише матраци. Створювати ліжка для всіх занадто енергозатратно. — мовила я з легкою усмішкою.

   — Нічого страшного. І так добре. Ти й без того взяла на себе забагато. — відповів Сорінар, торкаючись моєї руки.

   Дивно. Впливу більше не було, дихати стало легше, а все одно від його дотику всередині ніби все завмирало.

   Після вечері я залишилася сидіти за столом, переглядаючи документи, які Лір притягнув із собою. Він, до речі, вирушив до своєї сім’ї відпочивати. Хлопці пішли вивчати ніші з істотами, які в них існували. Луміель уже влігся на один із матраців. Схоже, для нього сьогоднішній день став справжнім шоком. Домагання й відверті натяки — явно не те, чого очікуєш від студенток Аркани.

   Коли поруч присів Сорінар, я здивувалася. Думала, він разом з іншими гуляє схованкою.

   — Мені здається, нам треба поговорити. І мені варто вибачитися за вчорашнє. — тихо мовив він.

   — Те, що ти кинув мене посеред зали — неприємно. Але, з іншого боку, я теж образилася через їхній вчинок. Тож, можливо, вибачатися немає за що.

   — За те, що не стримав емоцій і кинув тебе. Саме за це я маю вибачитися. Я втратив контроль і відмовлявся вірити, що ти справді береш участь у цій справі.

   Він знову торкнувся моєї руки, уважно заглядаючи в очі. Підвела погляд — і завмерла. У його очах було стільки занепокоєння, що всередині щось почало повільно розпалюватися.

   — А що тут відбувається? — дзвінко запитала Лорі. — Можливо, ми зарано повернулися?

   Я навіть сіпнулася й відчула, як щоки спалахнули жаром. Кинула погляд на Сорінара — а він лише м’яко посміхається і не відпускає моєї руки.

   — Я вважаю, нам уже час спати. — трохи хрипко мовила я.

   Хлопець підняв мою руку, торкнувся її губами і, так і не розірвавши погляду, тихо прошепотів:

   — На добраніч.

   Після цього він попрямував до хлопців, обираючи собі місце для сну.

   — А от тепер усе стало набагато цікавіше. — прошепотіла Лорі, тягнучи мене в інший бік, де Лір підготував місця і для нас. — Кого обереш?

   Я здивовано поглянула на подругу.

   — Ой, тільки не роби вигляд, що не зрозуміла. Навіріс чи Сорінар?

   — Ще зарано про це говорити. — відповіла я з легкою посмішкою, вмощуючись на своєму матраці. — У Навіріса невідоме прокляття, Сорінар занадто зациклений на змові проти нього, а...

   Я замовкла, раптом усвідомивши, що на язиці крутиться ще одне ім’я, яке зовсім не хочеться вимовляти вголос.

   — А Азраель поводиться теж надто двозначно? — з хитрою усмішкою договорила за мене дівчина.

   — Відьма ти. — приречено констатувала я і демонстративно відвернулася.

   Лорі лише вмостилася ближче й обійняла мене.

   — Не забувай, що і ти відьма. — тихо мовила вона, остаточно розслабляючись.

   Я ще трохи намагалася розкласти думки по місцях, але швидко зрозуміла, що це безнадійно. Тож просто махнула на все рукою і теж заснула.

   На ранок, коли ми з Лорі прокинулися, хлопців уже не було. На нас чекав лише Лір.

   — Чого вони нас не дочекалися? — здивовано запитала дівчина.

   — Вирішили, що вам треба трохи більше відпочинку. Луміель передав, що чекатимуть у таверні на сніданку. — відповів Лір, підходячи до мене. — І ще… Ксар пів ночі не спав. Його предки не так давно вийшли з хаосу. Треба пошукати альтернативу ночівлі в схованці.

   — Сподіваюся, сьогодні цим і займемося.

   Після цього демон переправив нас назад до кімнати. Ми швидко зібралися, привели себе до ладу й спустилися до таверни.

   Цікаво, що зранку все було спокійно. Ніби всі, хто вижив, просто оговтувалися після нічного угару.

   Наші вже сиділи в таверні й щось жваво обговорювали. Побачивши нас, навіть помітно пожвавішали.

   — Про що розмови? — радісно запитала Лорі, вмощуючись поруч із Хештаром.

   — Сьогодні пройдемося містом і перевіримо, наскільки глибоко це щось проникло в мешканців. — відповів Луміель, поглянувши на мене. — І заодно обережно оглянемо відомі місця призиву.

   — Думаєте, їх охороняють? — запитала я, накидаючись на їжу.