17.1

   Цікава картина чекала нас у кімнаті. Відьма була смертельно ображена на весь світ і демонстративно ні з ким не розмовляла. Вхідні двері підперті кріслом, а Луміель тихо перемовлявся із Сорінаром.

   Щойно ми з’явилися, Лорі миттєво підскочила й уже майже полетіла до Хештара, але дорогу їй перегородив Лір. Торкнувся пальцями її очей, обережно знімаючи вплив.

Сорінар підійшов ближче до нас.

   — Уявляєш, вплив створює ще й слухові галюцинації, — мовив він, заглядаючи мені в очі. — І тобі треба поїсти. Ти дуже втомлена.

   Я здивовано поглянула на нього, не очікуючи такої турботи, і швидко відігнала зайві думки.

   — Це вже щось новеньке, — відповіла я, роблячи крок убік.

   Він помітив мою реакцію, але лише приховав усмішку.

   — Ти навіть не уявляєш, які похабні речі я від них чула. І тепер не розумію — це моя фантазія чи навіювання, — пробурмотіла вже спокійніша Лорі й обійняла мене.

   — І що саме ти чула? — з усмішкою поцікавилася я.

   Ксар тим часом вмостився в крісло, яким підпирали двері, і задумливо запитав:

   — Я так розумію, не тільки всередині Лорі вас домагалася. Ззовні теж були натяки?

   Лорі одразу нахилилася до мене ближче.

   — Я тобі потім усе розповім. Я ж тепер цього ніколи не забуду, — після чого кинула погляд на магістра, що стояв зі схрещеними на грудях руками. — Лорд Луміель мені таке пропонував…

   — Досить уже! — роздратовано гаркнув Луміель.

   — Як добре, що мене тут не було, — мовив Хештар, влаштовуючись на моєму ліжку.

   У цей момент у двері постукали, і хлопці разом із магістром миттєво затихли.

   — Я вам тут чаю принесла і солоденького, — медовим голосом прощебетала якась дівчина за дверима.

   Я повільно оглянула всіх присутніх і роздратовано попрямувала до входу. Ксар мовчки прибрав крісло й відійшов убік.

   Відчинивши двері, я на мить завмерла. На порозі стояла неймовірна красуня в мереживному халаті на голе тіло. Мовчки забрала з її рук тацю й передала Ліру.

   — Дякую, — гаркнула я і з гуркотом зачинила двері. — Лорі, перевір.

   Відьма перевірила все буквально за мить.

   — Ого… Та тут доза на коня розрахована, — ткнула вона пальцем у чашки. — А пряники можете їсти.

   — І як нам тепер повечеряти? — невдоволено запитала я, вгризаючись у пряник.

   Луміель підійшов до Лорі й теж зазирнув у чашку. Кинув усередину маленький камінчик, і той одразу засвітився червоним.

   — Здається, нас хочуть убити, а не… — поглянув на мене й Лорі, глибоко вдихнув. — Переспати.

   — Тейро, не підкажеш, що це за ритуал? — запитав Ксар, теж беручи пряник. — Бо я вже заплутався. Це точно не схоже на виклик.

   — Скоріше за все, використання чоловічої енергії під час соїття, — відповіла замість мене Лорі.

   — І підселення душі, — додала я. — Один із найефективніших способів. Пропустити енергію через себе, додати необхідне й повернути назад. А жертва при цьому навіть не зрозуміє, що сталося. Отримає задоволення і не відчує підселення.

   — Я ніколи не задумувався, що… близькість може бути настільки небезпечною, — задумливо мовив Ксар.

   — Якщо дівчина укладає тебе на жертовний камінь або хоча б у центр пентаграми — тоді починай хвилюватися, — усміхнулася я. — В інших випадках просто розслабся й отримуй задоволення. Якщо це взаємно. І не забувай про фізичне тіло…

   — Ти натякаєш на хвороби? — з цікавістю перепитав він.

   Як же я не хотіла продовжувати цю тему… Але саме це я й мала на увазі. Тому лише невпевнено кивнула.

   — Ми відчуваємо, коли хтось є носієм, і не торкаємося таких дівчат, — спокійно пояснив Ксар.

   — Дякую, що пояснив, але я не хочу зараз про це говорити, — відрізала я. — Я хочу їсти.

   В кімнаті запала тиша. Усі намагалися придумати, як дістати вечерю і при цьому уникнути будь-якої близькості.

   — Ніколи не думав, що буду уникати сексу будь з ким. — порушив тишу Хештар.

   — Мовчи. Інакше доведеться ускладнити наші відносини. — роздратовано прошипіла Лорі.

   — Лір, на тебе ж усе це не діє? — запитав Луміель.

   — Ні. У нас із Тейрою щось схоже на контракт. Через це вона — моє підсилення і стабілізація. Але якщо ви натякаєте, щоб я сходив по вечерю, то тільки поруч із нею.

   — Зрозумів. Ти не можеш проявлятися далеко від неї. — задумливо мовив магістр.

   — Це одна з умов. Я все ж нижчий.

   — Ти не схожий на нижчого. — здивовано зауважив Сорінар.

   Лір поглянув на мене з німим питанням. Вирішила відповісти сама, щоб більше не виникало зайвих розмов на цю тему.

   — Після смерті батька я була в розпачі. Через це й відкрила перехід для нижчих. Шукала того, хто зміг би мене стабілізувати. Я змушувала їх знищувати одне одного, швидко зрозумівши, що підходящої кандидатури серед них немає. А коли всі зникли, залишився Лір. Його свідомість уже була сформована, але він був надто слабким. Тоді я вклала в нього максимум свого роздратування, відчаю і болю від втрати. Цього вистачило, щоб він остаточно сформувався і навіть зміг прийняти людську подобу. А через усе, що я в нього вклала, наші стосунки тепер більше схожі на зв’язок батька й доньки. Таке пояснення вас влаштує?

   Усі мовчки дивилися на мене з легко ошелешеними обличчями. Вирішила не дозволяти їм надто довго обдумувати почуте й одразу повернулася до справи.

   — Лорі, іди в душ і збери необхідні речі. Я відправлю тебе в схованку. Тобі треба відпочити від цього впливу, бо ти занадто довго перебуваєш тут. Хлопці, зачиняються у кімнаті і теж готуйтеся до переходу. Ми з Ліром сходимо в таверну по вечерю і повернемося.

   — Я піду з вами. — твердо сказав Луміель. — Ти все ж моя студентка і занадто ласий шмат для цього нижчого.

   — Добре. — погодилася я, бо Лір був помічником, а не захисником.

   Луміель швидко переніс хлопців до їхніх кімнат, щоб вони взяли необхідні речі, поки Лорі готувалася до відпочинку. Після цього я переправила відьму до схованки, і ми втрьох вирушили по їжу.