16.2

   Проговорив найкращу ідею Лір. Я настільки відволіклася на думки про магістра, що зосередитися на справі ставало дедалі важче. Я різко підскочила з місця.

   — Ви ж не будете залучати сюди підкріплення з академії?

   — Я взагалі не збирався, — спокійно відповів Луміель, роблячи повільний крок від нас. — Поки що.

   — Це добре. Інакше можу не втриматися, — видихнула я з полегшенням.

   І справді: якщо поруч з’явиться Навіріс, я не була впевнена, чим це закінчиться.

   — Тобі простіше, — тихо сказала Лорі. — А от мені як це пережити…

   — Щось тут не сходиться, — раптом зосереджено мовила я. — Зникають дівчата і верхівка, але чоловіків не чіпають.

   Я сіла рівніше — і вплив ніби різко відступив, наче його й не було. Від самої думки про підміну по спині пройшов холод.

   — Що з тобою? Ти зблідла? — запитав Хештар, але інстинктивно відступив на крок.

   — А може… це переродження? — пошепки сказала я.

   — Хто взагалі на таке піде? — напружено відгукнувся Луміель, різко вдихнувши.

   Я підскочила до столу з мапами.

   — Для посилення використовують найслабших. Потім — підсилюють “чистотою” і невинністю. А далі… створюють армію. Жертва стає енергоносієм, а носій — той, хто поруч.

   — З чого така… божевільна теорія? — невпевнено кинув Сорінар.

   — Бо я не відчуваю бажання шукати того, хто це робить. Іти за слідом. Є лише… тваринний потяг. І він не про силу. Він про стать.

   Торкнулася руки Сорінара — і майже одразу відчула, як напруга знову піднімається.

   — Ти уявляєш, скільки їх тут може бути? — тихо запитав Ксаргот, обережно відводячи мене від нього.

   — Лір… зупини мене, — видихнула я, намагаючись не втратити контроль.

   Мій демон підійшов і закрив мені очі, приглушивши звук і магічне сприйняття. Світ ніби різко “вимкнувся” наполовину — і стало легше дихати.

   Відпустив мене. Сперлася чолом у груди Ксара, намагаючись зібратися.

   — Це буде важко… — констатувала я і відійшла до Лорі.

   — Нам потрібні здібності Навіріса, якщо твоя теорія правильна.

   Я лише прикрила очі рукою, відчуваючи уважні погляди чоловіків на собі й на Лорі.

   — Зараз у нас обід. Після вирушимо на пошуки місць призиву.

   — Після обіду ви розбираєте документи й спілкуєтеся зі свідками. І не зводите очей із Лорі. — я уважно поглянула на дівчину. — А я забираю Хештара і Ксара в схованку, щоб переглянути спогади дарків. А ввечері вже все обговоримо, і я заберу Лорі до себе.

   — Ти впевнена? Я і сам можу допомогти. — занепокоєно запитав Лір.

   — Ніхто не отримує задоволення від роботи з дарками, але хлопці демони, їм значно легше увійти в резонанс із чужою свідомістю. Там на мене не буде цього впливу, тож я точно ні на кого не накинусь. А ти залишишся нашим єдиним зв’язком. І це буде виснажливо, тому не бери всю роботу на себе. А магістр із Сорінаром, я впевнена, впораються з однією розпусною відьмочкою.

   Після моїх слів Лорі лише показала язика й демонстративно відвернулася.

   — Можливо, це і справді найкращий варіант, — задумливо мовив Сорінар. — Від однієї відбиватися значно простіше, ніж від двох.

   — Особливо коли одна не настільки цікава, — прошипіла відьма, не дивлячись ні на кого.

   Я вже хотіла розвинути цю тему, але лише перевела погляд на Ліра й ледь помітно кивнула в бік Лорі, просячи допомогти. Розумію, що зараз їй важко. Її бажання тягнулися до того, хто був для неї найбільш привабливим. А цим “кимось”, без сумніву, був Хештар.

   Себе я теж вирішила убезпечити від зайвого спілкування із Сорінаром. Між нами й без того залишилося надто багато нез’ясованого. А це був найкращий спосіб забути про справу й остаточно втратити контроль.

   Та й Ксара не варто залишати наодинці з відьмою. Він у нас куди менш досвідчений у спілкуванні з жінками через свої дивні уявлення про стосунки. Будь-який зайвий прояв уваги може сприйняти як натяк на шлюб.

   Поки Лір заспокоював Лорі, я повністю занурилася у власні думки й перестала звертати увагу на оточення. Тому навіть не помітила, коли поруч опинився Луміель.

   — Та ти, я дивлюся, стратег. Усі ролі розрахувала правильно. А чого в мені так впевнена?

   Я здивовано поглянула на нього. Мені здавалося, це й так очевидно.

   — Ви ельф. Ваше зверхнє ставлення до жінок інших рас навіть не підлягає сумніву. А особливо ви не довіряєте відьмам, бо вони завжди отримують те, чого бажають. І саме це для вас найкращий стримувач.

   Луміель якось дивно всміхнувся — без звичної зверхності. Після чого пішов до хлопців, які саме розподіляли обов’язки й чекали на Ліра.

   Мій демон, за домовленістю, теж попрямував до столу, а я всілася поруч із Лорі.

   — Як ти? — запитала я, очікуючи будь-якої реакції.

   — Скажи чесно… ти теж хотіла б залишитися із Сорінаром наодинці? — чомусь вирішила запитати саме це.

   Я на мить замислилася.

   — Ми з ним досі нормально не поговорили. Тож не можу сказати впевнене «так».

   — Дякую тобі. — Вона поклала голову мені на плече. — Це якийсь жах, коли ти втрачаєш контроль.

   — У мене є підозра, що нашим хлопцям сьогодні буде весело… — посміхнулася я, спостерігаючи, як вони по черзі віддають Ліру по краплі своєї крові.

   — Чого це?

   — Бо, здається, цей вплив діє на всіх представниць жіночої статі. А вони сильні маги. Тут ще треба розібратися, хто насправді приманка.

   — Ми, скоріше, смачненька їжа, а от вони — майбутні маріонетки, — мовила відьма, теж спостерігаючи за зміненими обличчями хлопців.

   Здається, вони старанно підслуховували нас одним вухом.

   Я лише глибоко вдихнула, мимоволі задумуючись, а з ким саме хотіла б залишитися наодинці в такому стані.

   — Моя кров теж потрібна? — запитала Лорі, підводячись із місця.

   Хлопці навіть сіпнулися від її руху. Я тихенько розсміялася.

   — Ми вам настільки не подобаємося? Чи ви просто не хочете скористатися такою можливістю? — запитала я, старанно заспокоюючись.