16.1

   Прокинулася від стукоту у двері. Лорі вже підскочила й відчинила їх.

   — Відпочили? — запитав Сорінар, заглядаючи через плече дівчини до кімнати.

   Я теж підвелася на ліжку й сонно потерла очі.

   — Відпочили. Зараз би чаю і чогось легкого перекусити.

   — Тоді ходімо. — посміхнувся хлопець. — Я відчув магічну активність від вашої кімнати й був майже впевнений, що вам знадобиться підкріплення.

   — Я тебе обожнюю. — одразу пожвавішала я.

   Схопила свою куртку й куртку Лорі та задоволено попрямувала до виходу. Відьмочка теж помітно ожила, підхопила Сорінара під руку. Я зачинила двері й зробила те саме з іншого боку.

   — Слухайте, а мені починає подобатися ваша увага. — мовив хлопець, переводячи погляд з мене на Лорі.

   Ми спустилися на перший поверх і зайшли до переговорної кімнати. Луміель одразу накинув непроникний полог і жестом запросив нас із Лорі до столу, де вже чекав ароматний чай і різноманітні смаколики.

   Хлопці не стали чекати, поки ми нормально поїмо, й одразу почали вводити нас у курс справи.

   — Міська варта надала всю документацію від першого випадку. Точніше, є підозра, що саме він був першим і з нього все й почалося. — спокійно мовив Луміель.

   Я уважно слухала, попиваючи чай із заплющеними очима.

   — Що саме ви робили, якщо обидві виглядаєте настільки виснаженими? — запитав магістр уже помітно стурбовано.

   Я здивовано розплющила очі й поглянула на Лорі. Вона відреагувала так само.

   — Нічого особливого. Просто прикрила кімнату від стороннього вторгнення. — відповіла відьма й знову відкинулася на спинку стільця. — А Тейра відновила мій резерв. От і виходить: ніби сил повно, а водночас відчуття таке, наче ми безперервно працювали. І ще… цей вплив ніби розповсюджується повітрям.

   — Через постійний дискомфорт ми й почуваємося трохи виснаженими. — додала я. — Впевнена, вночі стане ще гірше.

   Луміель уважно нас оглянув. Я ж вмостилася зручніше й приготувалася слухати далі.

   — Почалося все з незареєстрованих новонароджених. Потім переключилися на незайманих дівчат і хлопців. Ті, у кого були малі діти чи неповнолітні, почали виїжджати з міста. А ті, кому нікуди було подітися, тепер збираються невеликими групами й буквально не спускають очей із дітей. Навіть до вбиральні ходять разом із ними. Але тепер усе змінилося. Почали зникати представники правлячої верхівки. І вже навіть магічки. Чоловіків-магів поки не чіпають.

   Я різко розплющила очі й поглянула на магістра.

   — Тобто тіл так і не знайшли?

   — Жодного сліду. — спокійно відповів Луміель. — Але з часом у місцях зникнення почав відчуватися підвищений магічний фон.

   — Цнота й новонароджені — це частіше почерк фанатиків. Нижчі демони можуть таким харчуватися, але для них у цьому замало користі. А от правляча верхівка вже більше схожа на нижчих, породжених жадібністю або заздрістю. Бажання мати те, чого сам ніколи не зможеш відчути. Магічки ж — це вже ближче до демонів пристрасті. І знову ж таки — заздрість.

   На мить задумалася, повільно крутячи чашку в руках.

   — І єдине, що тут не в’яжеться, але водночас пов’язує всі жертви — це зникнення тіл. Або їх десь приховують ті, хто підгодовує демона… або це мороковик чи тлінник. У них подібні властивості.

   У кімнаті запала довга тиша. Усі ніби гарячково перебирали в пам’яті знання з демонології. Я ж помітила, як Лорі нервово торкнулася камінця на шиї.

   — Не нервуй. Захист від такого в мене є. І тебе прикрию. Або, в крайньому випадку, Лір перекине тебе до схованки.

   — Це тієї, де твої дарки? — скептично перепитала вона.

   — Там не лише дарки. У мене багато кого заховано, але всі вони в стазисі. Тож тобі нічого не загрожуватиме.

   — А нам? — запитав Хештар.

   — Ви цій тварюці не надто цікаві. А от Лорі для нього — справжній делікатес. Відьма, незаймана, молода, сильна… Усе найсмачніше в одній особі.

   — А ти ніби йому не підходиш? — чомусь роздратовано мовив Сорінар.

   Я ледь всміхнулася.

   — Я вже приблизно розумію, з чим ми маємо справу. Залишилося знайти місце першого призову, щоб я могла його зжерти.

   Усі миттєво перевели погляди на мене.

   — Але до цього ще треба дожити. І ти маєш рацію — полюватиме воно на нас обох. Воно вже відчуло нас. Із двадцяти дарків повернулися лише п’ятеро, решту знищили. А ще воно встигло оцінити їхній “смак”, тож мою магію теж відчуло.

   — У такому разі вас обох краще негайно відправити назад до академії. — холодно мовив Луміель.

   — Ви справді вважаєте це хорошою ідеєю? — спокійно запитала я. — Пустити таку тварюку по нашому сліду? Краще вже закрити місто на карантин і нікого не випускати, доки не розберемося.

   — За тиждень ми не впораємося. — озвався Ксар, уже щось позначаючи на мапі міста.

   — Не менше місяця. — відповіла я й перевела погляд на магістра. — І нагадайте мені, будь ласка, звідки взялася впевненість щодо одного тижня?

   — Фанатики. — спокійно відповів Луміель, теж схиляючись над мапою поруч із Ксаром. — Хотіли подивитися на вашу першу серйозну роботу.

   — От і подивляться. — сухо мовила Лорі й пересіла ближче до мене.

   Сорінар підійшов до Ксара і теж схилився над мапою, щось обговорюючи з магістром. Хештар, натомість, підійшов до нас і присів навпочіпки навпроти.

   — Дівчатка, ви як?

   Ми з Лорі майже синхронно видихнули — напівстогін, напівгарчання. На нас одразу здивовано подивилися всі присутні.

   — Хештар, тобі краще не підходити ближче, — спробувала пояснити я.

   Але слова застрягли в горлі. Я перевела погляд на Лорі. Вона важко видихнула.

   — Ми зараз настільки гостро тебе відчуваємо, що з’являється неконтрольоване бажання накинутися, — чесно сказала вона.

   — При тому, що ми обидві намагаємося тримати себе в стані спокою, — додала я.

   — У вас така реакція тільки на інкуба? — уточнив Сорінар.