15.3

   Поки я занурилася у власні думки, Луміель раптом підхопив мене за талію й перемістив ближче до Лорі та Сорінара, одночасно знищуючи ілюзію.

   — То що, покликати Хештара? — тихо запитав Сорінар.

   Я здивовано поглянула на нього, а потім обернулася до магістра.

   — Вони що, взагалі нічого не помітили?

   Луміель глянув на мене з ледь помітною зверхністю, обігнав нас і попрямував до голови міста.

   — Не зрозумів. — насупився Сорінар.

   — Ми вже все зробили.

   — Ого… — протягнула Лорі. — Я навіть не відчула твоєї відсутності.

   — У мене тепер є питання до Хештара. — мовила я, і щоки миттєво спалахнули, бо в голову полізла до непристойного цікава думка.

   — У мене теж. — так само хитро посміхнулася Лорі, сильніше стискаючи мою руку.

   Сорінар прикрив очі, але я все одно помітила легку посмішку на його губах.

   — І як вам не соромно?

   Коли ми біля входу до заїжджого двору наздогнали наших, Сорінар уже йшов між мною та Лорі. А ми з відьмою, здається, остаточно вирішили звести його з розуму, розпитуючи, чи піддається йому ілюзія і наскільки він у цьому вправний.

   — Усі питання до нього? — прогарчав хлопець, підштовхуючи нас до Хештара. — Забери цих двох збоченок.

   Хештар зовсім не розгубився. Миттєво перехопив нас із Лорі за талії й грайливо посміхнувся.

   — Я тільки за. Будемо жити в одній кімнаті.

   Луміель, уважно спостерігаючи за нами, схрестив руки на грудях і невдоволено хитнув головою.

   — Хлопці окремо, дівчата окремо. — після короткої паузи додав: — І, мабуть, я житиму разом із вами.

   Після цього пішов слідом за головою міста домовлятися про кімнати.

   — А чого ви раптом стали збоченками? — здивовано запитав Хештар.

   На диво, Лорі не поспішала нічого пояснювати, тож довелося мені. Я потягнула хлопця ближче до себе й прошепотіла на вухо:

   — Скажи чесно, а для сексуальних ігор ти використовуєш ілюзії?

   Хлопець помітно напружився, але швидко взяв себе в руки. Притиснув нас із Лорі до себе міцніше й медовим голосом відповів:

   — Повірте, на вас мене й без ілюзій вистачить.

   Після короткої паузи ми втрьох розсміялися.

Ксаргот, здається, взагалі не зрозумів, що відбувається, і вже збирався поставити якесь питання. Але всі миттєво напружилися, коли я різко зупинилася й виставила руку вперед.

   У голові пролунало попередження Ліра: двох дарків уже знищено.

   — Будьте насторожі. Уже двох із двадцяти дарків убито. — тихо мовила я.

   — Ти випустила дарків? — із відразою запитав Ксар і навіть сіпнувся.

   Поки поруч не було сторонніх, я швидко пояснила, що саме зробила і як ніхто нічого не відчув та не помітив. Саме в цей момент із трактиру вийшов Луміель і жестом покликав нас усередину. Проходячи повз, я тихо повідомила про дарків. Магістр помітно напружився, але навіть оком не сіпнув.

   Нам видали ключі. Наші кімнати виявилися в одному крилі — майже навпроти одна одної. Луміель поселився з Хештаром, а Сорінар — із Ксарготом. Магістр чомусь вирішив, що інкуб є найбільшою загрозою і для нас, і для місцевих дівчат, про що прямо й повідомив хлопцеві.

   — Ой, марно стараєтеся. — хмикнула відьма. — Тейра знає його істинне ім’я. Якщо захоче — нас уже нічого не зупинить.

   Я лише невдоволено поглянула на неї. Не дуже хотілося, щоб усі знали про мої «неважливі» знання. Лорі відчинила двері, пропускаючи Ксаргота з нашими речами.

— І, до речі, його ім’я вона теж знає.

   Відьма хитнула головою в бік демона, який саме залишив сумки й уже виходив із кімнати.

   — Якось знання Тейри я в такому напрямку не розглядав. — здивовано мовив Ксар.

   Луміель мовчки спостерігав за цим усім, а потім зробив один повільний, майже загрозливий крок до Лорі.

   — Усі ці розмови й натяки виглядають так, ніби ми привезли сюди двох легковажних дівчат. Але я бачив вашу роботу. Поясни, що відбувається.

   — Поки сама не розумію. Треба перевірити й бути напоготові. — відьма на мить посерйознішала. — Ви випустили з уваги одну дрібницю: ми обидві цнотливі.

   Після цих слів магістр різко видихнув, але не перебив її, чекаючи продовження.

   — І щойно ми ступили на ці землі, мені стало важко контролювати власні бажання. І це не схоже ні на зілля, ні на звичайний вплив. Вважайте цю інформацію приводом для роздумів. А зараз дозвольте нам самим розібратися з тим, що відбувається з нашим сприйняттям.

   — Година на відпочинок. Потім зустрічаємося на першому поверсі в кімнаті для нарад. — холодно мовив Луміель. — Сорінаре, стеж за кімнатою дівчат.

   Після цього він розвернувся й пішов униз.

Хлопці теж мовчки розійшлися по своїх кімнатах. Здається, жартувати їм уже не хотілося. Сорінар затримався й кинув на нас уважний погляд, чекаючи, поки ми зайдемо до кімнати.

   Зачинивши двері, Лорі одразу взялася за захист. Проводила якісь маніпуляції біля входу й вікон, використовуючи різнокольорові камінці, заряджені магією, та кілька зіль.

Я забралася на ліжко з ногами, не заважаючи подрузі, й потроху розбирала сумку. Коли вона, трохи втомлена, взяла рушник і пішла до вбиральні, я теж не стала її турбувати.

   — Уявляєш, я так і не змогла впіймати суть впливу. Ніби він розповсюджується просто в повітрі. — загорнувшись у рушник, відьма вийшла з ванни.

   — Я зможу сюди призвати Ліра? — запитала те, що мене турбувало найбільше.

   — Спілкуватися зможеш, а от призивати не варто. Це може порушити контур. І тоді той, хто прийде за нами, зможе проникнути непомітно.

   — Зрозуміла. Тобто хлопців сюди теж не призовем? — грайливо запитала я, ніби мене це справді хвилювало.

   Дівчина лише посміхнулася у відповідь.

   — На такі ігри в мене сьогодні вже сил немає.

   — Я дещо хочу спробувати. Сядь, будь ласка, навпроти.

   Вона недовго вагалася й вмостилася на моєму ліжку, теж підібгавши ноги. Я підправила кілька сигілів у пентаграмах на своїх долонях, а потім намалювала їй подібні, тільки дзеркальні. Приклала свої долоні до її й відкрила потік сили.