15.2

   — Це в мене тепер щоразу така реакція буде?.. — жалісливо запитала Лорі.

   Я присіла перед нею навпочіпки й обережно взяла за руку, перевіряючи пульс.

   — Це через дальність переходу й те, що портал не був налаштований конкретно під вас. Звикнеш. А з часом і сама навчишся такими користуватися.

   — А для тебе це, бачу, не вперше? — запитав Хештар, сідаючи ближче до відьми.

   Лорі миттєво влаштувала голову йому на плечі й прикрила очі.

   — Мене вже куди тільки не тягали, — зітхнула я. — Хоча на ельфійських землях я ще не бувала.

   Сорінар підійшов ближче й несподівано простягнув мені руку. Я здивовано підняла на нього погляд, але все ж прийняла допомогу. Він легко допоміг мені підвестися.

   — Коли матимемо вільний час, запрошу тебе в гості до друга. На його землі.

   Я уважно подивилася на нього.

   — Дякую. Не відмовлюся.

   І чомусь здалося, що він намагається почати все спочатку.

   — Ходімо, познайомимося з головою, поки ці будуть приходити до тями.

   Речі залишили з парочкою, а самі втрьох попрямували слідом за магістром.

   Голова містечка щось дуже емоційно йому пояснював, ледь встигаючи переводити подих між словами. Нічого собі його зачепило. Короткий погляд у наш бік — і на обличчі чоловіка миттєво з’явилося невдоволення.

   — ...тут така серйозна справа, а ви дівок притягли? Я ж подавав запит архіректору. Якщо вам кухарки потрібні — у нас для цього робітниць вистачає. Уже б когось виділили на походи. Та й узагалі, вас на заїжджому дворі поселять. Там дівчатка є на будь-який смак.

   Остання фраза прозвучала особливо бридко.

Я навіть не задумувалася.

   — Ліре, закрий йому рота, будь ласка.

   Демон з’явився просто за спиною голови містечка й миттєво затиснув йому рота рукою.

Цього разу він навіть не намагався виглядати людиною. Жодної маски. Справжній демон у своїй іпостасі. Навіть повітря навколо ніби стало важчим, а в ніс ударив неприємний запах сірки.

   — Ще одна подібна фраза в бік господині — і я заберу тебе із собою.

   Голова містечка зблід так різко, ніби з нього за мить витягнули всю кров.

   — Як бачите, це не кухарки, — загрозливо спокійним тоном мовив магістр Луміель. — І повірте, якщо доведеться змінити голову міста, імператор навряд чи засмутиться.

   Чоловік перелякано затремтів і благально подивився на мене. Я демонстративно схрестила руки на грудях.

   — Дякую за «господиню», але, думаю, можемо поки що пробачити це непорозуміння.

   — Завжди будь ласка, — абсолютно серйозно відповів Лір.

   І так само безшумно зник. Я байдуже перевела погляд на голову містечка.

   — Радійте, що відьма вас не чула. Її б не зупинив ваш благальний погляд.

   Він нервово смикнувся й кинув швидкий погляд у бік Лорі, яка все ще сиділа біля переходу.

   — А ви, значить, усепрощаюча? — нахабство потроху почало до нього повертатися.

   Я ледь усміхнулася.

   — Я — так. А от демон ні. Тож краще ходіть і постійно озирайтеся.

   Після цього перевела погляд на магістра.

І несподівано завмерла. У його очах абсолютно чітко промайнула гордість. Саме за мене. Але щойно він помітив, що я це побачила — миттєво повернув на обличчя звичну зверхню холодність.

   — Познайомтеся, це Гракс Бразгор — голова міста й тимчасово виконуючий обов’язки мера.

   — А що з мером? — здивовано запитала я.

   — Помер. — спокійно відповів магістр.

   — Усі, хто займає посаду мера, мруть як мухи. — тихо додав голова.

   Я поглянула на Ксаргота й Сорінара.

   — Здається, мова йшла про заборонені ритуали та зникнення дітей?

   — З цього все й починалося. — уже значно чемніше відповів Бразгор. — А тепер ніби перекинулося на всіх правлячих.

   — Як цікаво… — протягнула Лорі в мене за спиною. — А от за кухарок і неприйнятні натяки я особисто вам життя вкорочу.

   Я лише посміхнулася на слова відьми й вирішила не розвивати цю тему. Мене цікавило зовсім інше.

   — Для початку нам треба десь розміститися. І ви дасте повний звіт по справі. — прикрила очі, обдумуючи почуте. — І в першу чергу мене цікавить магічний рівень кожного вбитого та послідовність смертей.

   Голова здивовано поглянув на Луміеля, але той лише хитро посміхнувся й знизав плечима. Бразгор приречено рушив уперед. Хлопці підхопили наші речі, а Лорі взяла мене під руку.

   — Як ти? — тихо запитала я.

   — Треба частіше користуватися переходами, щоб швидше звикнути.

   — Звернися по допомогу до Рейв. Стаціонарні переходи більш-менш підлаштовані під усіх, а от особисті — зовсім інша справа. — пояснив Сорінар.

   — Це вже звучить цікаво. Починали з дітей і цнотливих дівчат, а дійшли до верхівки міста. — задумливо мовила я, намагаючись прорахувати істоту, яка могла полювати на всіх підряд.

   — Мене це теж насторожує. — відповів хлопець, уважно поглянувши на мене.

   Я різко зупинилася й тільки тепер помітила за спиною магістра. Настільки замислилася, що зовсім про нього забула. Попереду Ксаргот із Хештаром уже спокійно підтримували розмову з головою міста, ніби навмисно даючи нам можливість поговорити.

   — І чого зупинилися? — роздратовано прогарчав Луміель.

   Я розвернулася до нього й навіть зробила крок ближче. Магістр помітно напружився.

   — А ви дозволите мені випустити дарків із наказом розвідки?

   — Вони неконтрольовані. — задумливо мовив він.

   — Мої — контрольовані.

   — Скільки їх у тебе?

   — Сотня точно набереться. Але для цієї справи це занадто. Двадцяти на сьогодні вистачить.

   Обдумав мої слова.

   — Дій.

   — Нехай Хештар прикриє мене ілюзією. Можливо, за нами стежать.

   — Я і сам можу. — відповів магістр, зробив крок до мене й торкнувся руки.

   Я завмерла, спостерігаючи, як ми всі вчотирьох спокійно продовжили шлях. При цьому Луміель голосно вичитував мене за неквапливість, а Лорі намагалася стати на мій захист.