15.1

   Перевдягнулася я напрочуд швидко. За дверима вже чекав Навіріс. Його трохи затуманений погляд підказував, що ельф із кимось подумки спілкується. Але щойно я зачинила двері кімнати, очі миттєво прояснилися.

   Уважно оглянув мене з ніг до голови.

   — Знаєш, ти неймовірно виглядаєш у будь-якому одязі.

   Я навіть трохи розгубилася.

   — Дякую… Хоча це все ще звучить для мене доволі незвично.

   Ми неспішно рушили коридором.

   — Тільки не кажи, що тобі раніше не робили компліментів.

   Я тихо хмикнула.

   — Як тобі пояснити… Єдиним чоловіком, який постійно був поруч після смерті батька, став демон за домовленістю. Фактично він зайняв його місце. Мачуха забороняла мені спілкуватися з хлопцями, а серед прислуги більшість становили жінки. А ті чоловіки, що і були їм взагалі не дозволялося залишатися зі мною наодинці.

   Навіріс різко зупинився й розвернувся до мене так швидко, що я ледь не врізалася в нього.

   — Поясни, — насторожено вимовив він.

   Я примружилася.

   — Невже ти не всю інформацію про мене зібрав?

   — Як бачиш, не всю.

   Його погляд став надто уважним. Навіть моторошно трохи. Помітно підсилив свою здатність до максимуму. Я коротко видихнула.

   — Моє тіло готували для ритуалу перенесення душі. Саме тому мені й довелося викликати Азраеля.

   На мить між нами запала тиша. А потім Навіріс несподівано видихнув із полегшенням. І навіть посміхнувся. Розвернувся й спокійно пішов далі коридором.

   — Я хочу знати про тебе абсолютно все, — легко кинув він.

   Я обурено прискорила крок, наздоганяючи ельфа.

   — Тебе веселить те, що зі мною сталося?

   — Ні в якому разі, моя крихітко, — одразу відповів Навіріс. — Просто тепер дуже багато речей стали на свої місця.

   — Я неймовірно рада за твоє просвітлення, — буркнула я, хапаючи його під руку. — Але мені теж хотілося б пояснень.

   Він лише тихо засміявся. Після чого перехопив мою руку й переплів наші пальці між собою, ніби це було чимось абсолютно природним. Я здивовано поглянула на нього. Навіріс же зробив вигляд, що взагалі нічого особливого не сталося.

   — Розберешся з моїм прокляттям — і я тобі все поясню.

   Попереду вже виднілися знайомі постаті команди й Рейв поруч із ними. Усі якось дуже синхронно перевели погляди на нас. Точніше — на наші руки. На мить з’явилося бажання відсмикнути долоню. Але я лише сильніше випрямила спину. І справді… з якого дива мені соромитися?

   — Вас можна привітати? — радісно підскочила до нас Лорі, оминаючи спантеличених хлопців.

   — І з чим саме ти збираєшся нас вітати? — хитро запитала я, демонстративно поглянувши на наші з Навірісом руки.

   — Наприклад, із тим, що ви тепер зустрічаєтеся, — відповіла замість відьмочки Рейв.

   Я одразу перевела погляд на Навіріса. Той уважно спостерігав за моєю реакцією.

   — А ми зустрічаємося? — невинно уточнила я.

   — На жаль, поки ні, — легко усміхнувся ельф. — Але ти точно відьма.

   Після цього він нарешті відпустив мою руку, поставив сумку поруч із Ксаром і попрямував до кабінету.

   — Ти перевірила його кров за порадою Рейв?! — мало не скрикнула Лорі на весь коридор.

   — Ні! — я навіть закашлялася від обурення. — Я просто пояснила, що тебе дещо насторожило в його ситуації.

   — У них точно нічого не було, — спокійно підтвердила Рейв. — Інакше я б відчула.

   Поки дівчата навперебій раділи тому, що в мене, схоже, намічаються якісь стосунки, я крадькома поглянула на Сорінара.

   Виглядав він гірше за демона з Темних Глибин. Очі раз у раз спалахували роздратуванням, а щелепа була напружена настільки, ніби він зараз когось прокляне. Хештар, здається, намагався щось йому пояснити, але Сорінар лише коротко попросив його не чіпати.

   Ксар тим часом стояв поруч із нами й із неприхованою цікавістю ловив кожне слово. Я не витримала.

   — Ксаре, на тебе це не схоже. Невже тобі справді цікаві наші розмови?

   Він абсолютно серйозно кивнув.

   — Для мене все це незвично. Моє звичне оточення набагато стриманіше в емоціях. А коли я дивлюся на вас, навіть не віриться, що кожна з вас узагалі-то небезпечний противник. Тому й намагаюся зрозуміти ці ваші… перепади.

   — Спостерігай уважніше, — повчально заявила Лорі. — Може, колись і собі знайдеш дружину, яка тебе покохає, а не ту, на яку вкажуть родичі.

   — До речі, ми ж два тижні не побачимося, — сумно озвалася Рейв. — Я до останнього сподівалася, що мені дозволять взяти участь.

   Я уважно подивилася на неї.

   — У такому випадку, якщо не впевнена у серйозності власних намірів, забороняю тобі діставати магістра Древалґа своїми іграми.

   Навіть додала в голос трохи магічного тиску. Рейв обурено захникала.

   — Так нечесно.

   — Усе чесно. Він не заслуговує такого ставлення.

   — Дякую за турботу.

   Голос Древалґа пролунав просто за моєю спиною. Я навіть трохи зніяковіла від того, що він усе почув. Поруч із ним стояв Навіріс і з дивною уважністю спостерігав за мною. Останнім із кабінету вийшов магістр Луміель. Окинув нас холодним, явно роздратованим поглядом і мовчки попрямував уперед.

   Я вже збиралася взяти свою сумку, але Навіріс знову перехопив її раніше за мене.

   — У тебе зовсім немає власних справ? — примружилася я, ідучи поруч.

   — А тобі не подобається моя увага?

   Я задумливо нахилила голову.

   — Можливо, подобається. Треба буде серйозно над цим подумати.

   Дійшли до переходу. Навіріс передав мої речі Ксару, а сам несподівано нахилився й легко поцілував мене в щоку.

   — Сумуватиму.

   Я здивовано відкрила рота, але навіть не встигла нічого відповісти. Бо наступної миті до мене буквально влетіла Рейв, міцно обіймаючи.

   — Я теж сумуватиму!

  Після цього демонеса безцеремонно передала мене Лорі, а сама відійшла до Древалґа й Навіріса.

   Магістр Луміель уже відкрив перехід і першим зайшов усередину. Я востаннє поглянула на тих, хто залишався позаду. І зробила крок у сяючу арку.