14.3

   Його голос став тихішим.

   — Ми будемо вдячні їм до скону світів.

   Повільно прикрила очі, намагаючись скласти всі шматки в єдину картину.

   — Якщо через прокляття потрібно було брати за дружину старшу з трьох сестер… А тепер залишилися лише ми троє, і я старша…

   Голос сам по собі перейшов на шепіт.

   — Невже прокляття завершилося саме на мені? І тепер або я спадкоємиця… або моя дитина.

   — Можливо, — так само тихо відповів Лір.

   Різко підняла голову.

   — А якщо врахувати мене й Сорінара… То яка ймовірність, що два майже зниклі демонічні роди мають знову об’єднатися?

   І ось тепер мені стало по-справжньому страшно. Якщо це правда… То я загроза не лише для демонічного світу. Я загроза для всіх. Бо разом зі мною може повернутися хаос. Я нервово стиснула край столу.

   — І що мені тепер робити? Азраель не відпустить мене, доки я не сплачу борг. Не вчитися й не підвищувати рівень я теж не можу — не хочу бути занадто слабкою під час віддачі. Але навчання може призвести до пробудження крові.

   Лір уважно подивився на мене.

   — Я подумаю над цими питаннями.

   Після короткої паузи він тихо додав:

   — До тебе гість.

   І одразу зник.

   Хтось, перед ким Ліру краще не з’являтися. Невже тітонька вирішила завітати особисто? Ця думка лише встигла промайнути в голові, як у двері постукали.

   Я підвелася з місця, машинально розправила складки на сукні й глибоко вдихнула, готуючись до неприємної розмови. Та щойно відчинила двері, увесь бойовий настрій миттєво зник.

   — Привіт. Судячи з твого виразу обличчя, чекала ти явно не мене, — весело мовив Навіріс, проходячи повз мене до кімнати.

   Я мовчки зачинила двері й повільно розвернулася до нього. І саме в цей момент, ніби на зло, згадалися слова Рейв. Настільки яскраво, що щоки одразу спалахнули жаром. Цікаво… наскільки Навіріс здивується, якщо я сама запропоную близькість? Погляд мимоволі ковзнув нижче. Набагато нижче, ніж було б пристойно. І від усвідомлення власних думок стало ще гірше. Я поспішно підняла очі — і натрапила на уважний, трохи насторожений погляд ельфа. Ніби він чудово розумів, у який бік зараз звернули мої думки. Хоча це ж неможливо…

   — Крихітко… про що ти зараз думаєш? — тихо запитав Навіріс.

   Його голос став нижчим, м’якшим і якимось небезпечно манливим. Він зробив крок ближче. І дихати одразу стало важче.

   — Насправді я прийшов перевірити, як ти почуваєшся, і провести тебе до переходу, — продовжив він, легко торкнувшись пальцями моєї талії.

   Повільно. Обережно. Наче давав можливість відсторонитися. Але я цього не зробила. Навпаки, відчула, як сама завмираю від його близькості.

   — Але тепер бачу тут дуже цікаву картину, — усміхнувся Навіріс. — Тож поясни мені, будь ласка, поки я не почав фантазувати зайвого.

   — А я просто думала… про вчорашнє… І, можливо, хотіла б…

   Голос зрадницьки затих. Ні. Я не могла вимовити це вголос. Для мене навіть поцілунок досі здавався чимось занадто особистим. А тут… Поки в голові панічно змішувалися думки, Навіріс уже обережно взяв мене за волосся й трохи потягнув назад, змушуючи запрокинути голову. Його губи торкнулися моєї шиї. Повільно. Ніжно. А потім він ледь відчутно провів язиком вгору, і від цього в мене буквально потемніло в очах. По тілу прокотилася хвиля жару, через яку стало важко навіть стояти рівно.

   — Я точно знаю, чого хочу, — прошепотів ельф просто біля мого вуха, продовжуючи ледь помітно торкатися губами шкіри. — А от ти впевнена у власних бажаннях?

   Я судомно вдихнула повітря.

   — Здається… у твоєму роді все ж були інкуби… — ледве простогнала у відповідь.

   Тихо розсміявся й зробив крок назад, уважно зазираючи мені в очі.

   — Просто для тебе збудження й магічний вплив поки відчуваються однаково. У тебе немає досвіду.

   Я кліпнула, намагаючись зібрати думки до купи.

   — Тобто це… моя нормальна реакція на тебе? Без жодного впливу?

   — Так, — його усмішка стала ще м’якшою. — І мені ця реакція дуже сподобалася.

   Легко торкнувся рукою мого обличчя. Надто ніжно. Надто природно.

   — А тепер пояснюй, — майже муркотливо додав ельф. — Інакше я продовжу.

   Я нервово ковтнула.

   — Лорі щось запідозрила щодо твого прокляття… І попросила, щоб я повторила поцілунок та перевірила твою кров.

   — Не повірю, що ти через це так почервоніла.

   І знову ці повільні, майже ліниві дотики. У якийсь момент я вже просто вчепилася руками в його плечі, бо ноги підозріло переставали мене слухатися. Прикрила очі й спробувала очистити розум магією. Але… Справді жодного впливу. Жодного. Лише моя власна реакція. Я обурено поглянула на нього.

   — Знаєш, такі ігри іноді можна використовувати як тортури під час допитів.

   Навіріс тихо засміявся.

   — То що? Продовжувати? — майже прогарчав він, ледь торкаючись пальцями застібок на моїй сукні.

   Я відкашлялася, бо горло пересохло настільки, що говорити стало важко.

   — Рейв сказала, що через ельфійський захист найкраще перевіряти тебе… під час…

   Так і не договорила. Бо реакція Навіріса була надто красномовною. Його погляд миттєво потемнів, а пальці на моїй талії стиснулися трохи сильніше.

   — Ммм… — протягнув він із ледве помітною усмішкою. — Які цікаві у вас, дівчаток, розмови. І це Рейвіра тобі таке порадила?

   — А чому б і ні? Вона ж суккуб.

   Навіріс уважніше вдивився в мене. Наче намагався зрозуміти щось важливе.

   — Але вона сестра Азраеля.

   Я одразу напружилася.

   — А він тут до чого? — роздратовано запитала я, відчуваючи, як бажання миттєво розчиняється.

   Ще кілька секунд мовчки дивився на мене. Після чого повільно відступив назад. І тепер виглядав уже цілком спокійним та зосередженим.

     — Ти просто знущався з мене, а сам нічого не відчув? — чомусь усе ж запитала я.

   І хоч намагалася звучати спокійно, десь усередині неприємно кольнуло по гордині.