14.1

   Старанно уникала його погляду, розглядаючи візерунки на темній туніці. І лише за кілька секунд зрозуміла, що саме привернуло мою увагу. Ельфійське захисне плетіння. Таке зазвичай використовували військові. Я мимоволі торкнулася пальцями тонкого візерунка, провівши по ледь помітних магічних лініях. І тільки тепер задумалася… А на інших гостях теж був захист? Здається, цей вечір лише студенти щиро сприймають як звичайну розвагу.

   — Мене і справді до тебе тягне, але, на жаль, судячи з поцілунку, ці стосунки можуть бути лише короткостроковими.

   Я повільно підвела на нього погляд.

   — Не зрозуміла.

   — Мене, як і тебе, не раз намагалися одружити. У якийсь момент це настільки дістало, що я пішов на крайнощі й попросив одну знайому відьму накласти на мене прокляття. Тепер воно спаде лише після поцілунку з істинною парою.

   Я уважно слухала, а потім повільно опустила погляд нижче його пояса.

   — Тобто ти тепер… — злякавшись власної думки, різко подивилася йому в очі.

   Від мого виразу обличчя Навіріс навіть завмер із відкритим ротом, а потім важко видихнув.

   — Ні. Там усе працює нормально… Зачекай. Якого біса я взагалі знову перед тобою виправдовуюся?

   Я не витримала й розсміялася, уткнувшись лобом йому в груди. Заспокоїтися вдалося далеко не одразу.

   — Краще поясни, як саме працює це прокляття.

   Я так і не прибрала рук з його плечей, а він продовжував обіймати мене так природно, ніби робив це постійно. І це було дивно. Усе, що я знала про ельфів, Навіріс руйнував однією лише своєю поведінкою.

   — У мене можуть бути жінки, — спокійно пояснив він. — Але одружитися з жодною я не зможу, доки не зустріну свою єдину. До того моменту просто завжди розумітиму, що фактично морочу голову тій, хто поруч. Тому дівчат, з якими зустрічаюся, я одразу попереджаю.

   Повільно прибрала його руки зі своєї талії й зробила крок назад.

   — І мене теж вирішив попередити?

   — Скоріше помітив цікавість до тебе і вирішив перевірити, чи є між нами зв’язок. Вибач.

   — Зрозуміло. Я не твоя єдина, але дозвіл ти все ж міг запитати.

   Навіріс винувато поморщився.

   — Не знаю… Ти поставила те питання, плюс ситуація з твоєю тіткою. Я вирішив не тягнути й розібратися одразу. Ну… у процесі. Або вже після нього.

   Повільно звела брову.

   — Тобто «процес» теж був можливий?

   На його губах з’явилася ледь помітна усмішка.

   — Я ж казав, що мене тягне до тебе.

   Я хмикнула.

   — Мабуть, я мала б бути шокована такою відвертістю. Але ти ж у нас напівельф. Тож дивуватися вже немає сенсу.

   У відповідь він лише знизав плечима.

   — Це тобі тепер доведеться цілувати всіх дівчат, до яких тебе тягне? — поцікавилася я.

   Навіріс тихо фиркнув.

   — Що значить «доведеться»? Якщо людей тягне одне до одного — це цілком природний процес. — Він примружив очі. — Ти щось задумала?

   — От думаю, чи не попросити Лорі зробити щось подібне й мені. І ти маєш рацію — чому б так не захиститися від небажаного шлюбу?

   — Не раджу. — Його голос одразу став серйознішим. — У тебе контракт із суккубом, а вона навряд чи дозволить тобі зайти так далеко.

   Я задумливо зітхнула, а потім згадала дещо інше.

   — До речі… Чому я не відчуваю Рейв? Вона ж зараз із Древалґом.

   — Твоя тітка вирішила зіпсувати вечір не лише тобі. Зараз вона розмовляє з магістром щодо твого навчання.

   Я важко потерла скроню.

   — Зрозуміло. Тоді доправиш мене до кімнати?

   На губах Навіріса з’явилася хитра усмішка, і він повільно наблизився.

   — Можу навіть одразу в саму кімнату.

   Я тихо засміялася.

   — Ти дуже привабливий. І, можливо, якби я була більш легковажною, то погодилася б на таку авантюру. Але ні. На мене ще не настільки впливає Рейв.

   Посміхнувшись, я дозволила йому обійняти себе за талію.

   — Тож давай домовимося: тільки ділові стосунки.

   — Ну, як хочеш. — Він легко знизав плечима. — Моя справа — запропонувати. Але ти права. З тобою краще дружити, ніж почати зустрічатися й потім усе зіпсувати.

   Навіріс затягнув мене в перехід. Мить — і ми вже стояли біля дверей моєї кімнати.

   — Відпочивай. Завтра проведу вас.

   Його погляд затримався на мені трохи довше, ніж потрібно, а потім ельф просто зник. Зайшла до кімнати, скинула сукню й попрямувала до ванної. Хотілося хоча б трохи розслабитися й змити з себе цей виснажливий вечір. Гаряча вода допомогла заспокоїтися, хоча думки все одно продовжували крутитися навколо подій балу. Треба буде поговорити з Хештаром. Мені точно потрібен захист від впливу інкуба.

   Повернувшись до кімнати, помітила записку, підсунуту під двері.

   «Нам треба поговорити. Сорінар.»

   Байдуже кинула її на стіл. Завтра поговоримо. Сьогодні в мене немає жодного бажання щось з’ясовувати. Вмостилася в ліжку й, на диво, майже миттєво провалилася у сон.

   Зранку в двері вже гучно тарабанили.

   Сонно підняла голову й покликала:

   — Лір, відкрий, будь ласка.

   Демон спокійно оглянув мене, після чого мовчки попрямував до дверей. Відчинивши їх, він ледь не впіймав на собі Лорі, яка явно збиралася влетіти до кімнати без жодних церемоній.

   — Оу… Вибач, — розгублено мовила вона й одразу кинулася до мене. — Благаю, тільки не кажи, що ти образилася на мене і Сорінара та тепер відмовляєшся брати участь у команді.

   — Ого! — я навіть різко сіла на ліжку й шоковано поглянула на дівчину. — Нічого собі ти себе накрутила.

   Кілька секунд Лорі уважно вдивлялася в мене, а потім раптом кинулася обіймати. І навіть намагалася поцілувати в щоку. У якийсь момент я зрозуміла, що вже фактично заплуталася у власній ковдрі.

   — Відпусти, благаю! — скрикнула я, але відьмочка, здається, вирішила мене добити, тому довелося вже кричати: — Лір!

   Мить — і демон уже обережно відсаджував Лорі на сусіднє ліжко.