13.3

   Його уважний погляд зупинився на мені, а на губах з’явилася зверхня посмішка. О, прекрасно. Саме такого погляду мені для щастя й бракувало.

   За його спиною знову з’явилася тітка, яка вже поспішала нас привітати з таким ентузіазмом, ніби раптом згадала про існування родинних почуттів. Так, звісно. Тільки якщо в неї немає власного інтересу в цій ситуації. А я майже готова поставити на це всі свої заощадження.

   — Привіт, моя мила. Дивлюся, справи в тебе напрочуд чудові, — медовим голосом звернулася тітонька. — І тобі привіт, Сорінар.

   Вона стиснула наші руки у своїх долонях. Я навіть не одразу звернула увагу, що хлопець досі тримав мене за руку.

   За спиною Дамірани з’явився чоловік, віддалено схожий на Сорінара.

   — Я так радий за вас. До речі, я лорд Нер'Саель. Приємно познайомитися зі спадкоємицею земель Ілсаріс.

   Я невпевнено присіла в кніксені й здивовано поглянула на Сорінара. Судячи з виразу обличчя, він і сам був спантеличений.

   — Чого ви соромитеся? Сорінаре, чому досі не запросив свою наречену на танець?

   Очі хлопця небезпечно блиснули. Навіть мені стало лячно. Повільно звільнивши руку, він, не дивлячись на мене, розвернувся до Лорі. Відьма, здається, теж сіпнулася від його вбивчого погляду.

   — Не відмовиш мені в танці? — запитав він і, навіть не дочекавшись відповіді, схопив її за руку, потягнувши в центр зали.

   Ксар із Хештаром застигли з відкритими ротами, а я залишилася стояти, ніби мене щойно кинули просто біля вівтаря. Всередині ж стрімко наростало роздратування.

   То виходить, вони спеціально підлаштували нашу зустріч? Сорінар так зреагував, бо теж відчув себе використаним? Чи від самого початку сприймав мене лише як дівчину на кілька побачень? Хоча є ще варіант, що він вважає, ніби я теж брала участь у цій виставі. Ого. За такий короткий час аж три варіанти.

   Я підвела погляд на тітку, щиро подумки вирішивши спробувати вбити її одним лише поглядом. Хоча крізь роздратування все одно пробивалася образа. Бо так безцеремонно кинути мене посеред цього цирку — це ще треба вміти.

   Несподівано помітила рух збоку. Навіріс ніби збирався підійти до мене, але не встиг. Бо наступної миті мене за руку схопив Азраель і теж повів у вир яскравих спалахів, музики й веселого сміху.

   Навіть коли він поклав руку мені на талію й втягнув у танець, я майже не відреагувала. І коли нахилився до самого вуха, все ще не помічала, як тіло саме підлаштовується під ритм танцю.

   А от після його слів ледь встояла на ногах.

   — Ти неймовірна в цій сукні. Очей неможливо відвести.

   І міцніше притиснув мене до себе. Тепла хвиля миттєво розлилася тілом, змушуючи здригнутися. Найгірше було навіть не це, а те, що в мені зовсім не виникло бажання боротися з цим відчуттям. Навпаки — хотілося ще. Більше. Настільки, щоб повністю в ньому розчинитися. Дихання збилося, і я ледь стримала тихий стогін. Дякувати Безодні, музика грала достатньо гучно, щоб ніхто цього не почув.

   Підвела на нього здивований погляд, уже трохи приходячи до тями.

   — Ти на мене вплинув? — хрипко запитала я, все ще не до кінця контролюючи власне тіло.

   — Так. — Він відповів надто буденно й стримано, ніби ми обговорювали погоду. — Вирішив, що це тебе відволіче від сумних думок.

   — Але ж тітка це відчує, — перелякано мовила я, намагаючись трохи відсторонитися, хоча тіло продовжувало мимоволі тягнутися ближче.

   — Нічого страшного. Я ж не довів справу до кінця. А їй буде корисно трохи понервувати. Щоб занадто не окрилялася.

   — А хотів би?.. — сміливості договорити до кінця все ж не вистачило.

   Втім, він і так зрозумів. Хмикнув, демонстративно відводячи погляд убік.

   — Не забувай, що у нас майже контракт. Мене не цікавить, щоб ти віддавала борг таким способом.

   Я прикрила очі, старанно вирівнюючи дихання. Тобто мене фактично двічі принизили за один вечір. Неймовірне відчуття. І я вже навіть не могла зрозуміти, чого в мені більше — образи чи роздратування.

   Поглянувши на демона, дозволила холоду повністю накрити емоції. Здається, він навіть насторожився від мого погляду. Хоча мені було байдуже.

   — Ти збираєшся випити мене й убити, щоб я не стала загрозою? Чи просто сподіваєшся контролювати?

   Різко зупинився й навіть відпустив мене.

І я одразу цим скористалася. Швидко пройшла через коридор до саду, відчуваючи, як усередині наростає майже неконтрольоване бажання щось знищити. Але замість цього я стрималася й перекинула викид сили Ліру. У відповідь у свідомості тихо пролунало: «Дякую».

   Сам він так і не проявився. І правильно. Йому тут узагалі не варто з’являтися. Особливо якщо тітонька дізнається про наші домовленості.

   Знайшла лаву, яку ще не окупували закохані парочки, всілася й спробувала зрозуміти саму себе. А на яке завершення вечора я взагалі сподівалася? Якщо чесно, повертатися назад зовсім не хотілося. Як і розмовляти з кимось. Мабуть, найкращим рішенням буде просто піти до кімнати й пережити цей день у горизонтальному положенні.

   — Чого втекла в розпал веселощів? — тихо запитав Навіріс, сідаючи поруч.

   Я пирхнула й повернула голову до ельфа.

   — Що саме там веселого? Приниження? Чи чергова вистава аристократів, які навіть інтригують настільки пафосно, що це бачить увесь зал?

   Куточки його губ ледь сіпнулися.

   — Взагалі-то лорд Нер'Саель уже встиг посваритися з твоєю тіткою. Вони тепер переживають, що Сорінар почне тебе уникати. А мій батько щойно влаштував їм розгін, бо через це може постраждати продуктивність вашої команди.

   Я кілька секунд мовчки дивилася на нього, а потім не стримала тихого сміху.

   — У такому випадку ти правий. Це справді варто було побачити. — посміхнулася я, хоча втома все одно залишалася всередині. — Але навіть це не змусить мене повернутися. Вони мене дратують.

   Навіріс трохи помовчав.

   — А з командою як?