12.3

Навіріс ледь не врізався в мене й інстинктивно притримав за талію.

   — По-перше, я перестану поважати магістра Древалґа, якщо він розповідає чужі таємниці. А по-друге… тепер зрозуміло, чому ми раптом “друзі”. Ти просто любиш збирати рідкісні речі у свою колекцію.

   Ельф усміхнувся. І цього разу — майже щиро.

   — Уявляєш, ти мені навіть у наречені підходиш, — награно радісно мовив він. — Магічка з кров’ю відьми й демона зі знищеного роду. Це майже дотягує до мого рівня.

   — Ага, звісно, — фиркнула я. — Варто було тобі дізнатися про моє походження, як ти одразу прибіг пропонувати руку й серце.

   Трохи примружилася, уважно дивлячись на нього.

   — Тож який твій справжній інтерес, Навірісе?

   — Ти мені подобаєшся все більше й більше, — він легенько клацнув мене пальцем по носі, а тоді підхопив під руку й повів до кімнати. — І не ображайся на магістра. Він радше хвилюється за твою безпеку, ніж намагається видати чиюсь таємницю. Ти ж розумієш, що скоро на тебе почнеться полювання?

   Я задумливо зупинилася. Він теж спинився, розвернувся до мене й раптом притиснув ближче до себе.

   — Слухай, здається, серед твоїх предків точно були демони гніву й жадібності. А от похоті щось не помітно. Тоді звідки в тебе така любов торкатися мене й постійно зваблювати?

   Розсміявся, але усе ж відпустив мене.

   — Просто в мене сьогодні хороший настрій. От і вирішив трохи погратися.

   Ми вже дійшли до дверей моєї кімнати, коли я раптом розвернулася до нього — і миттєво опинилася затиснутою між ним і дверима.

   — Якби я не знала, яку посаду ти займаєш, то, можливо, й повірила б, що ти звичайний жигало, який живе заради розваг, — тихо мовила я, піднімаючи голову так близько, що майже торкнулася його губ своїми. — То з чого раптом полювання?

   Його погляд на мить став серйозним.

   — Будь обережна. На вашу команду чекає важкий тиждень.

   Він нахилився ще ближче, ніби справді збирався мене поцілувати… Але саме в цей момент за моєю спиною різко відчинилися двері, і я мало не ввалилася до кімнати.

   Лорі мовчки пропустила мене всередину, потім погрозливо поглянула на недоельфа, який, здається, і сам не зрозумів, що щойно сталося, після чого з гуркотом зачинила двері.

   — Тебе й на хвилину не можна залишити саму! — обурено видихнула вона.

    А я схопила подушку, вткнулася в неї обличчям і почала сміятися, мов ненормальна.

   Коли нарешті трохи заспокоїлася, визирнула на відьму, яка так і стояла посеред кімнати, чекаючи пояснень.

   — Він попередив, що не тільки Дім Безликих здогадався про мене.

   — Я зрозуміла. А той поцілунок — це була твоя подяка?

   — Та не було ніякого поцілунку. Хоча… можливо, я була б і не проти.

   Після цих слів у мене одразу полетіла подушка від обуреної відьми.

   — На тебе Рейв погано впливає…

   Коли ми нарешті заспокоїлися й повкладалися у свої ліжка, Лорі все ж наважилася запитати:

   — Які у тебе стосунки з братом Рейв?

   Я кілька секунд мовчала, дивлячись у стелю.

   — Я дозволила собі наказати йому без контракту. І він виконав наказ. Тож тепер я в боргу перед ним, — тихо відповіла я. — А оскільки в нього контракт із моєю тіткою… мені доведеться чекати своєї черги.

   — А мені здалося, що між вами щось більше, — задумливо мовила Лорі.

   Помітивши, що я не збираюся продовжувати цю тему, вона перевела розмову в інший бік:

   — Як думаєш, хлопцям варто розповісти про підозри щодо твоєї крові?

   — Поки що — ні. Спершу треба зрозуміти, на чиєму вони боці, — твердо відповіла я.

   — Зрозуміла. Тоді на добраніч.

   — І тобі солодких снів.

   На ранок в кімнаті вже була Рейв і чекала поки ми прокинемося.

   — О, привіт. Ти вже тут? — мовила я, ліниво потягуючись.

   — Так. От думаю, у яке озеро вас кинути, — незворушно відповіла демонеса.

   — Не треба нас нікуди кидати, ми вже встаємо, — сонно прохрипіла Лорі, сідаючи на ліжку.

   Рейв перевела на мене примружений погляд.

   — Крихітко, а ти не поясниш мені, що то за хвиля захоплення була вчора? — небезпечно спокійно запитала вона. — Бо я раптом відчула щось дуже схоже на збудження… і азарт гри.

   — То її вчора безсоромно затискав Навіріс, а вона й не особливо пручалася, — одразу здала мене Лорі. — І я підозрюю, що це через твій вплив. Вона тепер занадто легко ведеться на чоловічу увагу.

   У кімнаті запала мертва тиша. Поглянула на Рейв. Вона виглядала не сердитою, а радше задумливою й трохи спантеличеною.

   — Твій Древалґ уже розповів про моє походження архіректору. От Навіріс і приходив.

   — Із Бранвіром я ще поговорю, — холодно мовила демонеса. — І дізнаюся, який інтерес у Дому Сайферон до тебе. А ти поки тримайся від них подалі.

   — Я це й сама розумію. Що у вас там? І що вирішив твій батько?

   — Азраель виторгував для тебе трохи часу. І пообіцяв, що сам вирішить, що з тобою робити, якщо ти становитимеш загрозу, — відповіла Рейв і безцеремонно стягнула Лорі з ліжка за руку, коли та вже зібралася влягтися назад. — Усе, досить розмов. Ідіть у душ і приведіть себе до ладу.

   Я миттєво підхопилася й побігла першою. Але цього разу відьмочка не розгубилася — схопила рушник і майже наздогнала мене. Та щойно вона вискочила за ріг, Навіріс перехопив її за талію й зупинив.

   — Дякую! — крикнула я, навіть не озираючись.

   Коли я вийшла з душу, то зовсім не очікувала побачити двох знічених дівчат і одного нахабного недоельфа, який щось захоплено їм розповідав із загадковою посмішкою.

   — Що тут відбувається? — здивовано запитала я.

   — Твої захисниці так активно збиралися мене вбивати, що довелося терміново згадувати плітки, аби їх відволікти, — незворушно відповів Навіріс.

   — Лорі, іди в душ, — схопила відьмочку за талію й розвернула до дверей ванної кімнати. — І від чого це ви мене захищали?

   Лорі лише фиркнула й неквапливо пішла до душової. А я в ту ж мить опинилася під уважним поглядом Навіріса.