11.2

   Лорі миттєво обрала свою сукню й побігла перевдягатися. Я навіть не встигла толком її роздивитися. Поки чекали на її вихід, я розгублено розглядала дві абсолютно різні сукні й ніяк не могла обрати.

   Перша була виконана з атласу кольору глибокого смарагду. Тканина мала магічну здатність гратися зі світлом: у променях канделябрів вона спалахувала соковитою зеленню, а в тінях ставала майже чорною, наче лісове озеро в сутінках. Витончений виріз підкреслював лінію шиї та ключиць, а струмениста спідниця від талії розходилася пишними хвилями, важко спадаючи до самої підлоги.

   Друга сукня була насиченого кольору стиглої вишні, наче виткана з пелюсток темних троянд і нічного неба. Корсетний ліф із витонченим серцеподібним вирізом густо прикрашали золотаве й кришталеве гаптування, що іскрилося при кожному подиху, мов розсип зірок. Спідниця з високим розрізом спадала донизу важкими, але струменистими складками, засіяними дрібними лелітками, які створювали ефект делікатного мерехтіння. Довгий шлейф додавав образу величності та драматизму.

   — Ну то що? Яка з них твоя — смарагд чи рубін?

   Я прикрила очі й навмання потягнулася рукою до рубінової сукні. Рейв голосно розсміялася й теж відправила мене перевдягатися. Дивно, чому мене потягнуло саме до цього кольору. Моє життя здебільшого було пов’язане із сапфіром — мабуть, через колір волосся та магічну сумісність саме з цим каменем.

   Виходячи з примірочної, я почула захоплений голос Рейв. А коли побачила Лорі у її сукні, теж мимоволі голосно зітхнула.

   Її сукня була насиченого бурштинового кольору, виготовлена з важкого шовку з глибоким глянцевим блиском. Корсетний ліф із тонким гаптуванням підкреслював силует, створюючи образ, у якому поєднувалися благородство та зухвалість. Витончена золотиста вишивка бісером спускалася від декольте вздовж розрізу, нагадуючи магічні візерунки або розсип іскор від вогню. Спідниця спадала важкими хвилями, переходячи у невеликий шлейф, що м’яко стелився по килиму.

   Лорі розвернулася до мене й теж завмерла з відкритим ротом від захвату. Кілька секунд ми просто мовчки розглядали одна одну, не знаходячи слів, щоб описати власні емоції.

   Рейв обійшла мене по колу, примружившись так, ніби оцінювала витвір мистецтва.

   — От тепер я розумію, чому тебе потягнуло саме до рубіну, — задумливо мовила вона. — Смарагд зробив би тебе красивою. А цей колір робить тебе незабутньою.

   — Це звучить трохи лячно, — нервово засміялася я.

   — Правильно звучить, — фиркнула Лорі. — У тебе зараз вигляд людини, яка або розіб’є комусь серце, або імперію. Можливо, і те, й інше одразу.

   Я лише закотила очі, хоча щоки все одно зрадницьки потеплішали.

   Помічниці тим часом уже підносили прикраси. До моєї сукні обрали тонке золоте кольє з рубіновою краплею, сережки з темними кристалами та вузький браслет, схожий на переплетення виноградної лози. Варто було застібнути останню прикрасу, як я раптом відчула дивне тепло вздовж магічних потоків. Наче образ остаточно став частиною мене.

   — Я вважаю, що я молодець. Ви будете найнеймовірнішими на вечірці, — урочисто мовила Рейв, награно приклавши руки до серця.

   Нарешті я прийшла до тями.

   — Але, мабуть, краще накинути на плечі накидку. Тітка може обуритися такій зухвалості, — сумно промовила я.

   — Може, хай іде до біса? — роздратовано запитала Рейв. — Ти сильний маг, і голова в тебе на місці. А половина цих аристократів тільки й уміє, що вдавати святенників. Самі крутять інтриги, мають коханців, роблять гидоти за спинами одне одного, а потім ще й інших повчають, як «правильно» жити. Тож якщо тобі подобається ця сукня — одягай і йди. Не дозволяй чужому лицемірству вирішувати, як тобі виглядати.

   — Підтримую! — вигукнула Лорі, роздивляючись себе у величезному дзеркалі. — Хай усі йдуть до біса. Насолоджуйся своїм вибором і не дозволяй їм вирішувати за тебе.

   Я лише усміхнулася у відповідь, хоча всередині все одно залишався неспокій. Їм легко так говорити. Одна — сукуб, інша — відьма. Обидві вільні настільки, що мало хто ризикне засуджувати їх уголос, якщо не хоче отримати у відповідь якусь дуже неприємну несподіванку.

   А от мені доводилося берегти себе й дотримуватися певних правил гри. Інакше зганьблять — і навіть не помітять, як зламають життя. Тим паче зараз, коли в мене ще немає достатньо регалій і впливу, щоб остаточно звільнитися від думки суспільства.

   Нарешті ми все зібрали й домовилися, що завтра після обіду Рейв перенесе нас до перукаря, який зробить зачіски. І лише тепер помітили, що надворі вже майже вечір.

   — Зараз повечеряємо всі разом, а потім я відправлю вас до гуртожитку, — мовила Рейв і раптом завмерла, ніби до чогось прислухаючись. — Якого біса?..

   Її погляд різко похолоднів.

   — Зачекайте тут, дівчатка. Піду з’ясую, що відбувається.

   Ми з Лорі перезирнулися й якось дуже швидко та мовчки дійшли згоди, що самостійно тинятися замком демонів — далеко не найкраща ідея.

   Почули обережний стукіт у двері — ніби ми перебували не в гостьовій кімнаті, а в чиїхось особистих покоях.

   — Увійдіть, — медово протягнула Лорі. Схоже, роль господині їй явно подобалася.

   Двері відчинилися, і на порозі з’явився Азраель, уважно розглядаючи нас. Я миттєво знітилася і, здається, відчула, як щоки потеплішали. Лорі ж одразу помітила нашу реакцію й зацікавлено поглянула то на мене, то на нього.

   — Як цікаво. Добрий вечір, я Ілоріна Зе́фар, відьма, — представилася вона.

   Азраель ледь хитнув головою.

   — Приємно познайомитися. Я Азраель Тар-Вейс. Мати просила скласти вам компанію, поки все готується до вечері.

   — Дякуємо за таку люб’язність. Ми будемо раді, — знову відповіла Лорі.

   Помітивши, що я зовсім не налаштована на спілкування з демоном… хоча при цьому ми вперто не відводили поглядів одне від одного, вона лукаво усміхнулася.

   — У такому разі проведіть нас, будь ласка, до вашого саду, — кокетливо мовила Лорі, простягаючи руку до Азраеля.