11.1

   До вечірки залишався ще один день. І цей день почався як суцільне божевілля. Рейв з’явилася раптово — разом із заспаною Лорі. Просто кинула її на друге ліжко і так само раптово зникла.

   — Я щось не зрозуміла, що відбувається?.. — прохрипіла Лорі, загортаючись у ковдру й, здається, збираючись спати далі.

   Я здивовано дивилася на неї, сама не до кінця розуміючи, який буревій щойно пронісся кімнатою. Врешті вирішила, що вона має рацію, і впала на своє ліжко з єдиною думкою — ще трохи поспати.

   — Я вас зараз в озеро кину! — розлючено вигукнула Рейв. — Завтра вечірка, а ви спите!

   — Так вона ж завтра… — протягнула Лорі. — От завтра і кинеш.

   Мить — і ми вже не в кімнаті. Обидві рефлекторно вчепилися в ковдри, які, на щастя, перемістилися разом із нами. Озирнулися — і завмерли. Ми сиділи посеред їдальні в маєтку Рейв. Навпроти — її мати, Ксаріель, яка дивилася на нас із щирим здивуванням.

   — Сподіваюсь, Азраеля немає вдома? — пошепки запитала я.

   — А що, боїшся збентежити його своїм виглядом? — роздратовано кинула демонесса.

   Я тільки міцніше притиснула до себе ковдру.

   — Не хвилюйтесь, — мелодійно мовила Ксаріель. — Чоловіки у справах.

   Лорі кліпала очима й тихенько пересунулася ближче до мене.

   — Вибачте… а можна повернути нас назад?

   — Поки ви остаточно не прокинетесь і не поснідаєте, я з вами навіть розмовляти не буду, — гаркнула Рейв.

   Вона покликала помічницю, щоб нам накрили окремий сніданок.

   Ксаріель якийсь час спостерігала за всім цим із легкою усмішкою, а потім підвелася.

   — Ходімо за мною. Приведете себе до ладу. Бачу, ви мою доньку неабияк образили.

   Ми мовчки рушили слідом.

   — Дякуємо вам. Ми її не те щоб образили… просто не оцінили ранній підйом у вихідний.

   — Розумію, — вона зупинилася біля дверей. — Це гостьова кімната. З огляду на ваші вподобання в одязі, помічниці зараз принесуть щось звичне для вас. А я тим часом повідомлю архіректора, що з вами все гаразд.

   — Дякую, — тихо відповіла я й зайшла до кімнати.

   І тільки тепер згадалося очевидне: так просто викрасти студентів неможливо. Хранитель академії одразу помічає зникнення — спершу сповіщає ректора, а вже потім починає відстежувати слід переходу.

   — Ще цього нам не вистачало — щоб сюди заявився архіректор разом із нашим магістром, — здригнулася Лорі.

   — Це точно, — кинула я й першою рвонула до ванної.

   — Так нечесно! — скрикнула вона, наздоганяючи мене.

   Поки ми приводили себе до ладу, заплітали волосся, до нас зайшли помічниці. Принесли сукні — гарні, ніжні й, на щастя, достатньо стримані. Допомогли вдягнутися і провели назад до їдальні, де Рейв уже щось жваво розповідала матері.

   — Нарешті. Чого ви такі повільні?

   Ми з Лорі переглянулися й мовчки сіли за стіл.

   — Ми нормальні. Це ти якась гіперактивна, — пробурмотіла незадоволено відьма.

   — Бо я вам день розписала, а ви невдячні, — насупилася демонеса, склавши руки на грудях.

   — Давай поясню, — втомлено почала я, підпираючи підборіддя рукою. — Щоб ми були щасливі й вдячні, достатньо було попередити, що сьогодні у нас дівчачі розваги. А так — я пів ночі з Навірісом спілкувалася, а Лорі грала в магічні карти з Хештаром… До речі, хто виграв?

   — Якось я не подумала, що ви “погані” дівчатка, які не лягають спати вчасно, — розгублено відповіла Рейв. — Зачекай… у сенсі пів ночі з Навірісом? Якого біса? А як же мій брат?..

   Я здивовано глянула на неї й подумки відмітила: це треба буде з’ясувати. Лорі теж кинула на мене зацікавлений погляд — вона знала, про моє «задивляється» на Сорінара… і вже встигла оцінити стриманий інтерес Древалґа. І саме тому згадка про брата Рейв звучала дивно.

   — По-перше, я виграла. І Хештар тепер винен мені будь-яке бажання, — нарешті оговталася Лорі. — А по-друге — який ще Навіріс? Я проти цього хитрого змія. От Сорінар — так. Хоча і Древалґ підійде — сильні маги. Ніяких демонів і ельфів.

   Погляд Рейв став відверто вбивчим. Схоже, це була дрібна помста Лорі за ранкове «викрадення».

   — А з чого це юна леді проти демонів і ельфів? — хитро запитала Ксаріель, із цікавістю спостерігаючи за донькою.

   — Якщо демон — то обов’язково потягне на свої землі. А ельфи просто нестерпні, — безневинно відповіла Лорі.

   — Ти справді вважаєш, що хтось зможе втримати твою подругу проти її волі?

   Лорі уважно подивилася на мене і тихо, майже задумливо, сказала:

   — Хіба що закохається…

   А потім ніби струснула з себе цей настрій і вже впевненіше додала:

   — Але я її заберу на відьомські землі. І тоді ніхто її там не дістане.

   Я здивовано всміхнулася — ми ніколи не говорили про таке. Хоча… варіант був не найгірший. Якщо хтось почне надто наполягати на моєму весіллі — у мене вже є відьма, яка стане на мій бік. І тоді мене справді зможуть сховати серед своїх.

   Я одразу вирішила змінити тему — не хотілося, щоб хтось помітив мій інтерес.

   — То яке бажання ти вимагатимеш від Хештара?

   Питання спрацювало миттєво — всі за столом насторожилися.

   — Думаю, щоб він став моїм першим чоловіком, — спокійно відповіла Лорі, не відволікаючись від сніданку.

   Я завмерла на мить і перевела погляд на Рейв. Та, схоже, теж напружилася.

   — Він не погодиться, — тихо сказала демонесса.

   — Чому це? Я сильна відьма, достатньо приваблива. Він інкуб. Що ще потрібно? — щиро не зрозуміла Лорі.

   — Розумієш, — втрутилася Ксаріель, — якою б не була наша природа, ми, вищі демони, здатні контролювати свої слабкості. А він, наскільки я зрозуміла, сприймає вас як сім’ю. А це для демона… дуже серйозно. Особливо для інкуба.

   — Саме тому я і виграла, — ображено кинула Лорі. — Щоб він не зміг відмовити.

   Вона глянула на мене.

   — Ти вже пропонувала йому? — уточнила я.

   — Ні. Інакше він би не сів зі мною грати.