9.2

   Я сіла на своє місце, намагаючись зосередитися на аудиторії. На занятті. На будь-чому, окрім того, що щойно сталося. І, звісно ж, саме тому думки вперто поверталися до нього. Дозволила собі ще один короткий погляд у його бік — і переконалася: Сорінар і справді не відводив очей. Наче й не намагався. Ледь помітна, майже м’яка усмішка торкнулася його губ, щойно він упіймав мою реакцію. І знову я відвернулася, інакше затягне.

   — Знаєш, як часто батьки своїм синочкам викликають суккубів? — ніби між іншим продовжила Рейв. — А потім дивуються результату. Забувають, що ми живимося енергією.

   Вони з Лорі тихо, але щиро розсміялися. Я лише прикрила рот рукою, стримуючи усмішку. І, здається, тільки мені було трохи ніяково за тему розмови.

   — Дівчатка, здається, заняття вже розпочалося.

   Голос прозвучав настільки близько, що я ледь не здригнулася. Магістр Древалґ стояв просто перед нами.

   Він ковзнув поглядом по мені й Лорі — і завмер на Рейв. На мить. Лише на одну мить, але цього вистачило, щоб помітити здивування, яке він швидко сховав за звичною стриманістю.

   — А декому тут узагалі не місце, — спокійно додав він. — І яким чином ти тут опинилася, Рейвіра?

   Я краєм ока помітила, як Лорі ледве стримує усмішку. Чесно кажучи, я теж. Рейв повільно підвелася, не відводячи погляду.

   — Привіт, Бранвір. Я лише провела студентку Ілсаріс до її аудиторії.

   Його брова ледь помітно сіпнулася.

   — Здається, ти не бойовий демон. І я сумніваюся, що тебе найняли як охоронця.

   Погляд перемістився на мене.

   — Представтесь.

   — Тейра Ілсаріс.

   Він уважно оглянув мене, затримавшись на позначці на грудях. І раптом — ледь помітна, але приємна усмішка.

   — Приємно познайомитися. Але на майбутнє — не варто приводити своїх контрактних демонів на заняття.

   — Добре. Я вас почула, — тихо відповіла я.

   Його погляд затримався ще на мить. Ніби щось оцінював.

   — То, можливо, накажете своєму суккубу піти?

   — Вибачте, — я ледь відчула, як тепло торкнулося щік. — Рейв, відпочивай.

   Вона коротко схилила голову — і розчинилася в переході, навіть не глянувши ні на кого.

   — Цікаві у вас відносини в контракті, — кинув магістр, уже відвертаючись. — Хто кого виховує?

   І, не чекаючи відповіді, попрямував до свого столу. В аудиторії запала тиша. Не напружена — радше зосереджена. Ніхто не сміявся. Ніхто навіть не намагався. Чи то через повагу до магістра, чи через власну пиху — складно сказати.

   Я опустила погляд на стіл. Неприємно? Так. Катастрофа? Ні. Просто… помилка. Лорі кілька разів тихо торкалася мого ліктя, намагаючись підтримати, але я лише ледь кивала. Заняття почалося. І я змусила себе слухати. Слова магістра були чіткими, структурованими — саме такими, які я любила. Логіка, система, контроль. Повертатися в це було легко. Безпечно. Але думки вперто поверталися до одного — я порушила правило академії, привівши стороннього на лекцію. Не дивлячись на те, що я не брала участі в дискусіях, тішило, що в позначеній темі я таки розбираюся. Головне, щоб магістр не сприйняв мою витівку як особисту образу. І, якщо вже на те пішло, я цілком заслуговую на довіру й буду гідною ученицею. Закінчення лекції я чекала з нетерпінням — хотілося підійти й вибачитися. Але, здається, він і так помітив мою напруженість.

   — Лекція завершена. Усім дякую за увагу. Завдання зрозуміли — на виконання тиждень. — поглянув на мене, і його погляд ніби пом’якшав. А може, мені просто дуже хотілося в це вірити. — Студентко Ілсаріс, підійдіть, будь ласка.

   Я кивнула й уже збиралася підійти, коли Лорі злегка притримала мене за руку.

   — Чекатиму в їдальні. Замовлю тобі обід.

   — Дякую. — відповіла я, відчуваючи, як на душі стає трохи тепліше.

   Знайомі всього другий день, а від неї вже відчувається турбота. Я простежила, як вона підбігла до Хештара, щось прошепотіла йому на вухо, він подав їй лікоть — і вони разом пішли, жваво щось обговорюючи.

   Я повільно підійшла до викладацького столу, розуміючи, що розмова не почнеться, поки всі студенти не вийдуть. Сіла поруч і мовчки спостерігала, як магістр за допомогою формул наводить порядок в амфітеатрі, готуючи його до наступної лекції.

   Помітив мій погляд і посміхнувся.

   — Знаєте, найбільше я ненавиджу цей перший місяць. Розумію, що вам потрібно притертися, обрати команди, знайти тих, з ким працюватимете. — завершив прибирання й сів навпроти мене. — Але ж нам доводиться витрачати купу енергії на ось це все.

   — Ви ж можете залучити нижчих демонів для цієї роботи? — обережно відповіла я.

   — А ви часто когось використовуєте?

   — Буває. У нас у маєтку було небагато прислуги, тому на мене намагалися повісити догляд за будинком. Довелося підлаштовуватися.

   Знизала плечима. Розсміявся — щиро, але якось небезпечно довірливо. Помітивши мою настороженість, стримався, але м’якість у погляді залишилася.

   — Перед заняттям заходив Каеліс. Вимагав з’ясувати, звідки у вас такий резерв. — його погляд став гострим і уважним. — Це ж треба було настільки вивести з рівноваги такого беземоційного ельфа.

   Знову знизала плечима. Відповіді в мене не було.

   — Не нервуйте так. Покарання цього разу не буде. Я добре знаю Рейвіру… і знаю, як вона вміє добиватися свого. — легко торкнувся моєї руки.

   Підвела на нього очі — і одразу пошкодувала. Здається, це була перевірка на мої знання про їхні стосунки. І я її провалила.

   — І багато ви знаєте про…?

   — Нічого я не знаю. — тихо відповіла я, відводячи погляд.

   Загадково посміхнувся, але руку прибрав.

   — У вас зараз обід, а я вас затримую. До побачення. Гарного дня.

   — Дякую. — я різко підскочила зі свого місця. — До побачення.

   Вискочила з аудиторії, як ошпарена, й майже побігла до їдальні. Що це було? Він загравав? Чи це я вже накручую себе на рівному місці? Формально це не заборонено… але й не схвалюється..І як тепер про це говорити з Рейв? Ні. Спочатку заспокоїтися. Зібрати думки. Мені це все не цікаво. Принаймні, я так думала… поки не зайшла до їдальні.