8.3

   Я відчула, як всередині неприємно стискається щось дуже схоже на інстинкт самозбереження.

   — А ти, інкубе, будеш проти відьми.

   Лорі й Хештар теж представилися. Лорі швидко підійшла до мене, нервово поглядаючи то на мене, то на мого майбутнього «вироку».

   — Ти знаєш хоч якісь бойові закляття? — тихо спитала вона.

   — У теорії — так. На практиці — ні, — так само тихо відповіла я. — Конструкт бачила. Руками не чіпала.

   — Це погано…

   — Та невже? — ледь помітно скривилася я. — А я вже почала думати, що це чудова ідея.

   Вона зітхнула.

   — Не думала, що демонструвати принцип навчання бойовій магії почнуть із нас.

   — Не переймайся. Займайся своїм. Якось викрутимося. Я, наприклад, уже морально готуюся красиво померти.

   Лорі глянула на мене тим самим поглядом «мені не смішно», але все ж кивнула і активувала свій кулон. Навколо неї одразу розлився зеленуватий туман. Хештар лише усміхнувся їй і почав виводити в повітрі магічні символи.

   — Вибачте, але бій проти неї виглядатиме як побиття новонародженого, — спокійно мовив Ксаргот і тихіше додав. — І це принизливо.

   О, яка честь. Мене щойно офіційно визнали безпорадною.

   — Хто відмовиться — буде місяць відпрацьовувати в підвалах, доглядаючи за дарками. І його опонент теж, — знущально додав магістр.

   От же… щоб його ті дарки особисто покусали. Бажано синхронно.

   Ксаргот помітно зблід. Мене теж пересмикнуло. Спогади про тих милих створінь якось одразу стали надто яскравими. Особливо коли їх багато. Дуже багато. І вони всі хочуть трохи твоєї енергії.

   Колись я вже мала задоволення з ними «попрацювати» — після одного… не зовсім вдалого експерименту. Пів замку тоді, щоправда, не згоріло. Майже досягнення. Батько вперше і востаннє був на мене такий злий.

   А потім був тиждень у підвалах. З істотами, схожими на ящірок із двома головами, десятком лап і непереборним бажанням повисіти на тобі. Кожен дотик — мінус енергія. Кожен укус — мінус настрій, сили і бажання жити.

   Ксаргот ледь помітно стиснув щелепу.

   — Вибач, — прошепотів він самими губами.

І в ту ж мить у його руці з’явився дворучний меч.

   Я лише ледь хитнула головою: розумію. Варіантів у нас обох небагато. Глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись. Ну що ж. Час продемонструвати, як виглядає бойова магія в теорії. І як вона… не працює на практиці.

   Першим розпочав атаку Хештар — його золоті магічні символи злетіли буревієм у бік Лорі. Та в ту ж мить зникла з місця і з’явилася на пентаграмі просто в нього за спиною, намагаючись накинути туман йому на шию.

   Але додивитися мені не дали. Схоже, демон вирішив вибити мене з дуелі старим добрим способом — фізичною силою. Без магії. І це було навіть… зручно.

   Все ж, коли тебе не сприймають серйозно — це плюс. Я й так планувала якнайдовше грати слабку і наївну. Щоправда, це вже починало виглядати підозріло. Не з закритими ж очима мене сюди прийняли.

   Відчула наближення небезпеки — і миттєво активувала щит, одночасно роздираючи долоню та запускаючи призив Ліра.

   — Захист максимальний! — короткий, різкий наказ.

   Він встиг. Лір з’явився саме вчасно, закривши мою спину.

   — Ти з глузду з’їхала?! — гаркнув він, стримуючи перший удар.

   — Це не я… — я ковзнула поглядом у бік магістра і прикусила язика. — Дай мені хвилину.

   Другий удар виявився значно сильнішим — Ксаргот підключив магію. А я тим часом, стоячи просто на піску, виводила сигіли. Швидко, чітко, майже на автоматі — вплітаючи в них із десяток істинних імен нижчих демонів. Чорних. Слабших із можливих.

   Лір уже опустився на одне коліно, але я вперто підживлювала його силою, паралельно вливаючи енергію в пентаграму. Коли відчула, що вона нарешті наситилася — різко стиснула пальці.

   — Зникни.

   Лір розсипався тінню.

   Щит — на себе і Лорі. А з усіма іншими… нехай уже магістр розбирається.

   — Моє слово — закон. Захищати.

   Чорні, напіврозкладені тіла демонів почали виповзати з переходу, який я їм відкрила. Повільно, важко, залишаючи за собою сліди тіні й гнилі. Лорі просто відкрила рота. Хештар зреагував миттєво — оцінив ситуацію, накинув на себе захист і, не вагаючись, перемістився ближче до нас. Розумний хлопчик.

   Здається, Ксаргот уже встиг пошкодувати, що взагалі подумав про ідею мене прибити. А от магістр… У нього була неймовірна реакція. Перші троє демонів розсипалися попелом від однієї хвилі його сили. Я навіть на мить відволіклася, спостерігаючи. Гарний. Навіть якщо ельф. А в бою — ще й небезпечно привабливий. Прямо магніт. Рівно до тієї миті, поки він не глянув на мене з відразою.

   — Дурне створіння. Скільки ще цих тварюк сюди виповзе?!

   Я зітхнула й кинула погляд на пентаграму.

Ну серйозно. Там же все чітко прописано.

   — А скількох уже вбили?

   — Двох. — прогарчав Ксаргот, намагаючись віддихатися.

   О, чудово. Помста буде… захопливою. Ковзнула поглядом по полігону. Студентів з факультетів ілюзій і формул уже відтіснили до стіни, а бойовики, навпаки, розійшлися на повну.

   — П’ять. — гаркнув Луміель, добиваючи чергового.

   Я кивнула, швидко підраховуючи.

   — Ще троє. Але якщо ви вже втомилися і більше не плануєте мене вбивати — можу наказати їм піти.

   Спокійно. Майже ввічливо. Разом із Лорі ми сформували вузький коридор для тих, хто не бере участі в бою. Вони поспішно почали відступати до трибун. Розумне рішення. Жити хочеться всім. Демони й ельфи одночасно повернули голови в мій бік. Погляди… красномовні. Я на всяк випадок перевірила резерв. Чисто теоретично — на скількох ще вистачить. Бо живцем я точно не дамся.

   — Впораємося, — прошипів магістр. — А потім ти поясниш, звідки в тебе такий резерв.

   Я ледь усміхнулася.

   — Цього я вам точно пояснювати не буду. Я ж не питаю про ваші… хитрощі.

   — Крихітко, я в захваті, — кинув Хештар і вирішив не геройствувати — подався до трибун.