8.2

   Ще встигла прихопити потрібні речі, як вона підхопила мене під руку й різко затягла в перехід. Я лише тихо зойкнула від несподіванки. Демонеса нахилилася ближче, її голос ледь торкнувся вуха:

   — Тобі не просто так Дамірана дозволила навчання.

   І вже наступної миті я стояла біля входу до їдальні. Сама.

   — О! Привіт. Як ти себе почуваєш? — пролунав голос за спиною.

   Обернулася. Хештар.

   — Дивлюсь, починаєш обирати союзників. Це добре. Пішли, знайдемо місце.

   Він легко підхопив мене під руку й повів уперед. Після переходу я ще була трохи дезорієнтована, тож не стала пручатися. Дорогою до роздачі я відчула на собі десятки поглядів. Зацікавлених. І не лише демонів — навіть ельфи дивилися.

   Мимоволі притислася ближче до Хештара й прошепотіла:

   — Що відбувається? В мене відчуття, ніби я вчора влаштувала шоу на тій галявині… і тепер про це знає вся академія.

   Він розсміявся, але, помітивши мій погляд, швидко стримався.

   — Частково ти права. Усі знають про галявину. І про те, що ти зробила.

   Я завмерла. Що саме я зробила? Нічого такого… точно нічого такого. Але чомусь щоки почали зрадницьки теплішати. Хештар усміхнувся — із щирим, майже дитячим захопленням — і легко торкнувся губами моєї щоки.

   Я різко відсахнулася, глянувши на нього з роздратуванням. Але в його очах було стільки щирої радості, що злитися якось не виходило.

   — Ти така сором’язлива, — прошепотів він з легким придихом. — Що я навіть без контракту відчуваю цей… смак. Вибач. Ледь стримався.

   Примружилась.

   — Давай домовимося: зі мною ти будеш трохи стриманішим у своїх… захопленнях.

   — Ну все, все, я тебе почув. — він усміхнувся. — А придивляються до тебе, бо ти втрималася від впливу сукуба. І не повелася на провокацію. Тепер до тебе буде більше поваги. І це важливо. Ти не досвідчена контрактниця, але стрижень маєш.

   Слухала його, паралельно обираючи їжу. Коли визначилися, ми рушили до вільного столика.

   — Дякую за пояснення, — відповіла я задумливо.

   Скоріш за все, про це вже знає тітка. Якщо знає вся академія — значить, і вона теж. І це погано. Вона може вимагати покарання для Рейв за провокацію. Навіть не зважаючи на те, що це було не спеціально.

   — Про що задумалась, красуне? — прошелестів тихим, звабливим голосом інкуб.

   Повернулася в реальність і скорчила гримасу, показавши йому язика. Він щиро посміхнувся.

   — Слухай, мені здається, у тебе імунітет до впливу інкуба.

   — А ти що, намагався на мене впливати? — грайливо запитала я, чудово знаючи, що це заборонено правилами академії.

   Якщо він мені сподобається і я сама вирішу… поділитися енергією — це вже зовсім інша історія.

   — Яка ж ти хитра, — усміхнувся він. — Ти ж знаєш правила академії.

   — До речі, я б хотіла дізнатися, що відбувається під впливом. Але без… крайнощів.

   Він гучно розсміявся, привертаючи увагу кількох студентів.

   — Обов’язково поекспериментуємо, — підморгнув він.

   — Мене немає поруч — і ти вже заграєш до іншої, — пролунав голос Лорі, коли вона сіла за наш стіл. — Привіт.

   — Крихітко, як тільки ти погодишся на відносини зі мною — обіцяю, я весь твій, — весело відповів Хештар.

   Лорі оцінила його поглядом і ледь закусила нижню губу.

   — Як тільки вирішу, що мені це потрібно, обов’язково звернуся.

   — Які в мене шикарні подружки, — усміхнувся Хештар і кинув погляд навколо. — Дівчата, нам вже час.

   Я теж помітила, що їдальня майже спорожніла. Ми швидко доїли й попрямували на полігон — на перше заняття.

   На полігоні я старанно трималася подалі від бойовиків. Якщо чесно — взагалі не уявляла, як вони збираються навчати таких, як я і Лорі. Помітила, що майже всі з нашого факультету теж тримаються осторонь. Ті ж, хто мав бодай якийсь стосунок до бою, жваво щось обговорювали, сміялися, поводилися впевнено. Наче вже знали, чим усе закінчиться.

   А потім… На полігоні відкрився перехід. І варто було чоловікові ступити звідти — тиша впала миттєво. Наче її хтось силою притиснув до землі. Декілька дівчат навіть тихенько застогнали. Ми з Лорі переглянулися й, не змовляючись, підійшли ближче. Подивитися дійсно було на що.

   Магістром факультету бойової магії виявився… ельф. Що вже само по собі виглядало неправильно. Я чекала демона. Когось грубішого, жорсткішого. Але перед нами стояв високий, широкоплечий із нетипово міцною, майже воїнською статурою. Каштанове волосся спадало м’якими пасмами, контрастуючи з холодною глибиною синіх очей — чистих і ясних, мов осіннє небо перед бурею. Риси обличчя були чіткішими й суворішими, ніж у більшості його раси, що лише підсилювало відчуття стриманої, небезпечної привабливості. У його поставі відчувалася сила. Спокійна. Беззаперечна. Така, що не потребує доказів.… І, що найгірше, я ледь не зітхнула. Але ця дурна слабкість зникла в ту ж мить, як він окинув нас зверхнім поглядом. Мене навіть пересмикнуло.

   — Що, не сподобався? — тихо прошепотів Хештар просто над вухом, якимось чином уже стоячи поруч.

   Кинула погляд на Лорі — вона демонстративно відвернулася, навіть не дивлячись у бік магістра.

   Відьми й ельфи. Рідкісне поєднання. Одні занадто зарозумілі. Інші — надто себе поважають.

   — Як так вийшло, що ельф — магістр бойовиків? — пошепки запитала я.

   — Цього року відбір викладачів проводив Навіріс Хальдріґ. Ти з ним вже знайома, — тихо відповів Хештар.

   — Ти знайома з цим змієм?! — мало не зірвалася Лорі.

   — Не відволікай… — я навіть не глянула на неї. — То як?

   — Цей ельф будь-якого демона на коліна поставить, — втрутився незнайомий демон із червоною позначкою на грудях.

   І, звісно ж, саме в цей момент магістр подивився прямо на нас. Наче почув. На його губах ковзнула ледь помітна, зухвала посмішка. Чудово.

   — Я — Каеліс Луміель, магістр факультету бойової магії, — його голос прозвучав рівно, але пробрав до кісток. — А ви, формулярки, будете першими.