8.1

   На ранок, повертаючись із душу в доволі піднесеному настрої, я несподівано натрапила на леді Вейнарх просто біля своєї кімнати. Вона мене помітила — і підозріло привітно всміхнулася.

   — Добрий ранок, студентко Ілсаріс. Дозволите зайти до вашої кімнати?

   — Добрий ранок. Так… але цього разу.

   Пускати стороннього демона за свій поріг — звичка, яку краще не заводити. Один раз дозволиш — і межа вже не зовсім твоя. А далі вони можуть почати з’являтися без запрошення. Те саме стосується й спільних приміщень — душових чи вбиралень. Поки ти там, без дозволу ніхто не зайде. Хіба що архіректор захоче скасувати заборону… але за цим пильно стежить Триєдина рада. Принаймні, поки що, збочених нахилів у керівництва не помічалося.

   Вейнарх терпляче дочекалася, поки я відчиню двері, зайшла слідом і, не вагаючись, сіла за стіл. Я ж вмостилася на ліжку, залишаючи між нами дистанцію — і не тільки фізичну.

   — Ви вчора себе дуже добре проявили… — почала демонеса, уважно вдивляючись у мене, і замовкла.

   Чекає. Очевидно, що чекає на запитання. Яке, звісно, вже крутилося на язиці. Але ні. Не сьогодні. Я теж мовчала. Не люблю ці ігри. Особливо коли правила знає тільки одна сторона. Кілька секунд тиші — і раптом гучний сміх. Я ледь помітно сіпнулася, але погляду не відвела.

   — Як же це цікаво… — протягнула вона. — Дамірана тебе посвячувала у свої плани, чи це просто зірки так вдало зійшлися?

   Згадка про тітку збила мене з курсу швидше, ніж я хотіла б це показати.

   — А давайте по порядку? — я трохи нахилила голову. — Бо я вже починаю губитися у ваших натяках.

   — Добре, — легко погодилася вона, і її тон став спокійнішим, майже розслабленим. — За тобою вчора дуже уважно спостерігали. Племінниця самої Торілл… контрактниця… і раптом обирає демона з того ж Дому, що й тітонька.

   Вона зробила паузу, злегка усміхаючись.

   — Наче випадковість. А наче… привід поставити кілька цікавих запитань.

   — Яких саме? — запитала я, підводячись. — Вибачте, але поки ми говоритимемо, я все ж почну збиратися на навчання. Сподіваюся, ви не заперечуєте.

   — Звісно, ні, — відповіла вона й демонстративно відвернулася. — Наприклад… про те, що твоя тітка ненавидить Дім Безликих.

   Я завмерла. Розгублено кліпнула. Нічого подібного я ніколи не помічала. Вона вже досить давно в контракті з Азраелєм. І я завжди сприймала їх… як друзів.

   Вейнарх коротко глянула на мене, ніби зважуючи реакцію. Хмикнула — і знову відвернулася. І тут до мене дійшло, що я стою перед нею фактично в одній спідній білизні. Чудово. Просто ідеально. Різко прискорилася, збираючи речі, намагаючись не виглядати настільки ніяково, як себе відчувала. Коли вже була вдягнена, сіла на край ліжка й поглянула на неї прямо.

   — Поясніть, будь ласка, — спокійніше сказала я. — Я ніколи не була близька з тіткою й багато чого не знаю. І ще… мені цікаво, який у вас інтерес до Дому Безликих. Бо ви явно з Дому Чорного Попелу.

   Після моїх слів її погляд трохи потемнів, а одна брова повільно піднялася. Я лише знизала плечима.

   — Ваша відмінність — подвійні роги. І… у мене є нижчий демон із вашого Дому.

   — Ти знаєш моє демонічне ім’я? — з легкою усмішкою запитала вона.

   — Гадаю, що так. Якщо чесно, я про вас навіть не думала… поки ми не почали цю розмову.

   — Тобто в тебе контракт не тільки з Рейвірою?

   — Ні. Контракт — лише з нею. А з Лір’Таексом у нас домовленість. Я даю силу — він знання.

   — Лір’Таекс… — вона задумливо протягнула. — Знаю такого. Я ще дивувалася, чому він останні роки став таким… слухняним. І навіть одружився. Без приросту сили це було б неможливо.

   Вона знову перевела на мене погляд — тепер уже уважніший.

   — Отже, він розраховує на довгострокову співпрацю з тобою.

   Пауза.

   — Виклич його. Будь ласка.

   Не хотілося мені це демонструвати. Але, здається, я й так уже сказала більше, ніж планувала. З іншого боку… Дім Чорного Попелу як союзник — це не найгірший варіант.

   Подумки спрямувала магічний імпульс у ліву долоню й активувала пентаграму. Вона спалахнула холодним блакитним сяйвом. Легко подряпала символи кільцем, схожим на загострений ніготь. Кілька крапель крові — і рана миттєво затягнулася, щоб не привертати уваги зайвих нижчих. Мить. І перед нами вже стояв невисокий чоловік у скромному одязі. Чорні подвійні роги він навіть не намагався приховати.

   — Добрий ранок, міледі, — тихо, але чітко промовив він.

   Я на секунду здивувалася… а потім зрозуміла, що це не до мене.

   — Доброго ранку, — легко відгукнулася Вейнарх. — І давно в тебе такі… умови? І яким чином?

   Без зайвих прелюдій. Як і очікувалося. Лір’Таекс кинув на мене короткий погляд, ледь помітно кивнув — і почав:

   — Ми співпрацюємо вже сім років. Тейра викликала мене, коли їй було одинадцять.

   — І ти, замість того щоб випити її за таку дурість і на мить відчути себе вищим демоном… обрав співпрацю?

   — Ви, як завжди, маєте рацію, — спокійно відповів він, і в голосі навіть майнула тінь гордості. — Але «на мить» — ключове. Після цього на мене чекала б страта. Остаточна. А в мене вже тоді були плани.

   Вейнарх примружилася, розглядаючи його уважніше.

   — Треба буде придивитися до тебе, — мовила вона задумливо. — Ти вже не виглядаєш як нижчий демон. Занадто активно користуєшся розумом.

   Її погляд різко повернувся до мене.

   — Як так сталося, що тебе ніхто не страхував? Де були наставники?

   Я ледь скривилася.

   — У мене був… складний період. Хвороба батька. Мачуха. — коротка пауза. — І я вирішила зробити дурість — викликати нижчих демонів.

   Знизала плечима, ніби це було щось буденне.

   — Спочатку було боляче. І страшно. А потім я перехопила контроль… і знищила найбільш кровожерливих. Лір просто спостерігав. А потім запропонував співпрацю.

   — І ти погодилася, — тихо підсумувала Вейнарх.