7.3

   — Я не проти… — прошепотіла я, дозволяючи йому допомогти підвестися.

   — Я, мабуть, теж хочу відпочити, — додала Лорі. — Бо те, що я сьогодні побачила… ще довго не зможу це розбачити.

   Хештар загадково усміхнувся і повів нас геть.

Дорогою розповідав якісь легкі, майже безтурботні історії — явно намагаючись відволікти. І це працювало.

   Спершу провели Лорі. А потім він довів мене до учительського крила.

   — Непогано тебе влаштували, — з легкою усмішкою мовив він, оглядаючись. — Але підозрюю, це через Рейв.

   — Можливо. Дякую за допомогу, — відповіла я, вже збираючись зайти до кімнати.

   — Студенти… вам не відоме правило, що в цьому крилі заборонені будь-які “зустрічі”?

   Ми з Хештаром одночасно здригнулися. Різко обернулися. У напівтемряві стояв Навіріс, склавши руки на грудях. Я, на диво, видихнула з полегшенням. І, здається, цим здивувала їх обох.

   — Вибачте, будь ласка. У нас нічого такого, — швидко сказала я. — Хештар просто провів мене. Я трохи… перенервувала на вечірці.

   Напівельф повільно підійшов ближче. Його погляд ковзнув по мені, потім по Хештару — уважно, майже пронизливо.

   — Дивно. Не збрехала. — пауза. — Що сталося?

   — Нічого серйозного. Контрактного суккуба стримала, — спокійно відповів за мене Хештар.

   — Як цікаво… — задумливо протягнув Навіріс. — Гаразд. На перший раз пробачаю. А тепер — діточкам час спати.

   Хештар ледь хитнув головою, кинув на мене короткий погляд і пішов у бік свого крила. Я повернулася до дверей.

   — У мене до тебе питання.

   Його голос зупинив мене вже на порозі. Було велике бажання відповісти його ж фразою про “професійний інтерес”. Але я прикусила язика. Повільно завмерла.

   — Слухаю.

   — Звідки ти знаєш про мою матір?

   Обернулася здивовано, але без різких рухів.

   — Це не складно, — спокійно відповіла я. — Достатньо пригадати князівства, які виступають за спрощення законів і більш відкриті відносини з іншими державами і расами.

   Його погляд став холоднішим.

   — Їх близько дванадцяти.

   — Але лише шість більш-менш підходять під твої… особливості. — я злегка нахилила голову. — І то з натяжкою. З двома я сумнівалася, тому згадала один трактат.

   Пауза.

   — І так вирахувала.

   Зробив крок ближче. Ще один. Нахилився майже до самого обличчя, притискаючи мене до дверей.

   — Демонів ти теж так “вираховуєш”?

   — Так. — я не відвела погляду. — З магами гірше. Ніколи не цікавили настільки, щоб вивчати їхні родоводи.

   Кілька секунд він просто дивився. У темряві його очі блиснули — коротко, холодно, майже криваво. Потім він відступив.

   — На добраніч. — спокійно. — Я уважно стежитиму за твоїм навчанням. У мене є на тебе деякі плани.

   — На добраніч… — тихо відповіла я.

   І швидко зайшла до кімнати, зачиняючи двері. Увімкнула магічне світло — і сіпнулася від несподіванки. На одному з ліжок сиділа Рейв. Отже, через того напівельфа я навіть забула, чому була роздратована. Хоча… ні. Його слова все ж мене зачепили.

   Поки я збирала думки до купи, Рейв тихо промовила:

   — Вибач, будь ласка.

   — Ні!

   Вона різко підняла на мене очі — в них уже блищали сльози.

   — Зачекай. Я не про це… Тобто… я готувала обурену промову, а ти починаєш із вибачень. Тобі мене не вистачає? Для чого тоді контракт, якщо ти мене ігноруєш?

   Нарешті чітко згадала, що саме мене обурило.

   — Ні. Звісно, мені вистачає твоєї енергії… Але я просто хотіла пригадати звичне для себе відчуття.

   — Я б ще зрозуміла, якби ти просто з кимось усамітнилася. Але групове?.. Ти взагалі про мене подумала?

   — Ой… — вона винувато опустила очі. — Я, здається, забула, з ким підписала контракт…

   —І що мені тепер робити? Це вже порушення контракту чи ні?

   — Ти перервала процес, тож фактично умови не були порушені. Максимум — попередження.

   Чомусь у цей момент я згадала Азраеля.

   — Тобто моя тітка спеціально не зупиняла його, щоб потім покарати?

   — Швидше за все. І, враховуючи можливості леді Торілл, їй навіть не потрібно було його шукати. Достатньо наказу подумки. Але… я точно знаю, що він не стримався лише вперше.

   — А вдруге? — цікавість прокинулася сама собою.

   Рейв хитро всміхнулася, але, помітивши мій настрій, одразу посерйознішала.

   — Вдруге він, попри заборону, когось убив, — спокійно, навіть холодно відповіла вона. — У нього подвійний контракт: не лише стримування інкубської суті, а й агресії. Це від батька.

   — Ціле комбо, — я сіла навпроти неї. — А в тебе, я так розумію, з контролем усе ідеально?

   Вона всміхнулася.

   — Я повністю в матір. Мене може заспокоїти тільки моя пара.

   — Зрозуміло…

   Взяла рушник і речі для душу.

   — Щось не так? — занепокоїлася Рейв. — Ти якась напружена.

   — Думаю… Моя тітка жодного разу не намагалася зупинити Азраеля. І це наштовхує на думку, що їй вигідно продовжувати контракт. Хоча, як мені здавалося, контракти обмежують і самого мага.

   — Чим більше подовжень через порушення — тим гірші умови.

   Вже стояла у дверях, обернулася.

   — Ти сьогодні залишишся чи повернешся додому?

   — Скоріше додому. Треба… обдумати свою поведінку.

   — Добре. Тоді на добраніч.

   Раптом вона підскочила й обійняла мене.

   — Дякую… На добраніч.

   І зникла. Я так і залишилася стояти з відчиненими дверима, трохи розгублена.

   Після цього, нарешті вийшовши в коридор, я відчула чиюсь присутність — але поруч нікого не було. Прекрасно. На всяк випадок активувала захисну формулу. Вона вимагала чимало енергії, зате хоча б створювала ілюзію контролю. Тим паче, завтра обіцяли нескладні заняття. От і витрачу резерв сьогодні — геніальний план.

   Швидкий душ — і спати. Головне, щоб побачене сьогодні не вирішило “повторити виступ” у моїх снах. Моя нервова система й так уже працює на чесному слові. І все ж думки вперто поверталися до Рейв. Контроль… взаємодія… Небезпечно. І найгірше — я це чудово розуміла ще в процесі. Чудова самодисципліна, нічого не скажеш.