4.3

   — Добре… — протягнула вона. — А тепер скажи: як тобі на землях демонів?

   Я напружилася. Ось і почалося. Краєм ока поглянула на Азраеля — він зосереджено спостерігав за нами, не втручаючись.

   — Я… підписала контракт, — тихо сказала я.

   — З ким? — одразу ж.

   — З Рейвірою з дому Безликих.

   — Хто це така? — її голос залишався рівним, але по спині пробіг холод.

   — Сестра Азраеля, — ще тихіше відповіла я.

   Тітка різко підвелася з крісла.

   — Ти серйозно? — вона пройшлася кімнатою. — Тобі було мало однієї домовленості? Ще й контракт із сукубом?

   Вона різко обернулася до Азраеля:

   — У неї хоча б досвід є?

   — Ні, — спокійно відповів він. — Це її перший контракт.

   — Прекрасно, — крізь зуби кинула Дамірана. — Просто прекрасно.

   Знову почала ходити туди-сюди.

   — Я поговорю з твоїм батьком. Можливо, цей контракт ще можна скасувати.

   Я різко підскочила.

   — Я проти!

   — А тебе ніхто не питав, — холодно відрізала вона. — Ти мала б порадитися зі мною.

   — А ти з ким радилася, коли свій контракт підписувала? — випалила я.

   Дамірана завмерла. На мить навіть розгубилася — і від такої зухвалості просто відкрила рота.

   Я перевела погляд на Азраеля, ніби шукаючи підтримки… і здивувалася. Бо він дивився на мене інакше. З інтересом. З повагою. І, що найгірше… мені це сподобалося.

   Нарешті опанувавши себе, вона поглянула на мене — геть роздратована.

   — Щось ти зовсім від рук відбилася! Ти неповнолітня і не можеш дозволити собі контракт. А якби вона тебе підкорила? Ти про це подумала? Чи ти вирішила, що демонам можна безоглядно довіряти? Чи маєш якісь надії, що оцінять твою доброту? З'їдять — і не помітять.

    Вона мовби виплюнула ці слова, і мене аж пересмикнуло від огиди.

   — Мабуть, ти права. Я їм довіряю безоглядно. Бо вони поставилися до мене значно краще, ніж моя мачуха з сестрою… чи навіть ти. — я зірвалася на крик.

   Я не розуміла, як можна таке говорити, коли поруч із тобою демон, якому ти нібито довіряєш.

   — Не зрозуміла твого звинувачення. До чого тут я? — обурилася вона, знову сідаючи в крісло й схрещуючи руки на грудях.

   — Сили без міри, а перевірити опікунку своїх улюблених племінниць не спромоглася. Не було бажання? Чи витрачати на нас сили — марнотратство?

   Здається, вдруге я змогла здивувати тітоньку. І цього разу Азраель теж напружився й здивовано поглянув на Дамірану.

   — Що за маячня? Я була впевнена, що вона попіклується про тебе. Я перевіряла її за документами.

   — А магічно? Хоча б перевірити на намір завдати шкоди?

   Розгублено поглянула на мене й відвернулася.

   — Це ж неможливо було б приховати підготовку до ритуалу. Ти розумієш, що не одразу виявила б у моєму тілі іншу душу? І повернути мене вже не змогла б.

   Я знову впала в крісло, ніби без сил, укотре усвідомлюючи наслідки вдалого ритуалу. Азраель підійшов до мене й простяг склянку з водою.

   — Дякую… — здивовано мовила я.

   Дамірана теж із подивом прослідкувала за своїм демоном.

   Якийсь час ми сиділи в тиші. Тітка приходила до тями, я заспокоювалася, а Азраель, здається, знайшов щось значно цікавіше за вікном.

   — Добре. Я погоджуюся з твоїм бажанням укласти контракт. Єдине — хочу з нею познайомитися, — після роздумів мовила тітка.

   — Рейвіра! — покликала я.

   Мить — і поруч уже стоїть демонеса: серйозна, зібрана, впевнена в собі. Від легкої усмішки й веселощів не залишилося й сліду. Кинула короткий погляд на мене й одразу повернулася до Дамірани.

   — Я тебе пам’ятаю. Бачила років п’ять тому. Які умови контракту?

   — Добрий день, — спокійно мовила Рейвіра, підходячи до мене. — Ви ж знаєте, що я не можу відповісти на це запитання.

   — Ти хочеш, щоб його тобі поставив твій брат? — загрозливо запитала Дамірана.

   Ось тут я вже не витримала.

   — Якщо це погроза — то я безпосередній учасник.

   — Та коли ти стала такою некерованою? — сплеснула руками тітка і знову підвелася. — Лише добу провела поза домом — і вже самостійна й доросла?

   — До чого тут це? Просто твої погрози недоречні.

   — Азраель, які в них умови? — вона проігнорувала мене й звернулася до демона.

   — Базові, — миттєво відповів він із ледь помітною усмішкою, навіть не відводячи погляду від вікна.

   — Який строк? — не вгамовувалася Дамірана.

   — Забороняю! — випалила я… і сама злякалася власного голосу.

   Азраель повільно повернувся, глянув на мене з роздратуванням і перевів погляд на тітку. Та теж розгублено подивилася на мене.

   — Не зрозуміла… — пошепки мовила вона.

   — Вибач… — тихо пискнула я й прикрила обличчя руками, вжимаючись у крісло.

   — Азраель?.. — загрозливо протягнула Дамірана.

   Нависла небезпечна тиша. Я визирнула з-під рук і зблідла, бо демон не зводив із мене змінених очей. Через кілька важких хвилин він роздратовано промовив:

   — Не можу сказати.

   — Ти не міг укласти з нею контракт, маючи при цьому обов’язки переді мною.

   — Я і не укладав.

   — Добре, пізніше розберемося, — мовила задумливо тітка. — Зараз вирушаєш до академії. Усі документи вже оформлені, залишається тільки облаштуватися в гуртожитку і добре вчитися.

   Попрямувала до дверей задумливо.

   — Мені вже час. Азраелю, розберися, будь ласка.

   Дамірана вийшла, і ми залишилися втрьох.

   — Я зараз до себе. Коли будеш у кімнаті — виклич мене, я з’явлюся з речами, — тихенько мовила Рейвіра, з острахом поглядаючи на брата.

   — Добре, — відповіла я, теж підводячись із крісла. Смерть краще зустрічати, твердо стоячи на ногах.

   Рейвіра зникла, а я спокійно дивилася на Азраеля, зовсім не розуміючи, чого від нього очікувати.

   — Це теж «не зі зла»? — мовив він тихо й загрозливо. — Ти маєш наді мною владу. Може, розповіси, що саме вклала в той виклик?