4.2

   Глянула на неї і ледь усміхнулася.

 — Бо я, за законами імперії, ще неповнолітня. І примудрилася призвати… недосвідченого сукуба.

Краєм ока помітила тінь позаду. Азраель йде за нами. І, швидше за все, слухає. Що ж… удачі.

   — Уявляєш, яких справ ми тепер можемо наробити? — сказала я вже легше.

   Рейв аж засяяла.

   — Я пам’ятаю, що ти казала про навчання, — хитро усміхнулася вона. — Але хлопця ми тобі все одно знайдемо.

   Знизала плечима їй у відповідь.

   — Я не проти.

   Увійшли до їдальні, де на нас уже чекала Ксаріель. Вона підійшла й узяла мене за руки з теплою усмішкою.

   — Доброго ранку. Мені щиро шкода, що ти вже сьогодні маєш їхати до академії. Сподіваюся, на вихідні ти приїжджатимеш до нас.

   Мати Рейв говорила спокійно, добродушно… але в якийсь момент підвела погляд на вхід до їдальні — і в її очах спалахнув вогонь. Справжній. Я навіть сіпнулася.

   Та щойно вона знову глянула на мене — все зникло. Наче й не було нічого. І переді мною знову стояла привітна демонеса. Настільки, наскільки це взагалі можливо для демона.

   Сіли за стіл. Майже навпроти мене вмостився Азраель. І лише тоді я помітила — на його волоссі були сліди підпалення. Я здивовано затримала погляд на цьому.

   — Ми з Тейрою домовилися знайти їй хлопця в академії, — радісно повідомила Рейв матері.

   — О! Це дуже добре. Перед серйозними стосунками обов’язково треба набратися досвіду, — розсміялася Ксаріель. — За три роки навчання краще позустрічатися не з одним хлопцем, а з декількома.

   Ми втрьох сіпнулися від дивного хрускоту. Погляди одночасно звернулися на Азраеля. Він ножем… роздробив тарілку. Наче вона була з крихкого скла, а не з товстої кераміки. Сам він навіть не глянув у наш бік. Сидів, втупившись у розтрощений посуд, ніби це була цілком нормальна річ, і мовчки чекав, поки прислуга все прибере.

   Ми мовчки спостерігали за цією дивною картиною. Лише коли стіл привели до ладу і подали нову страву, Азраель підвів погляд. Подивився на нас так, ніби нічого не сталося.

   — Мабуть, ножі добре заточили, — спокійно мовив він і продовжив їсти.

   Я теж опустила очі в свою тарілку. Дивне відчуття… ніби він намагається привернути увагу. Хоча я вирішила продовжити розмову.

   — А давайте почнемо з одного хлопця. А далі, якщо що, я обов’язково з вами пораджуся, — усміхнулася я.

   Не дозволю йому псувати мені настрій. Особливо враховуючи, що мені навіть довелося трохи використати магію, щоб привести себе до такого стану. А тут, на землях демонів, недосвідченому магу небезпечно користуватися силою. Нижчі демони можуть відчути її — і злетітися, як на дармовий обід. Хоча я майже впевнена, що замок Азраеля добре захищений.

   — Я тобі такі речі розповім, що кожен хлопець мріятиме про тебе, — прошепотіла Рейв.

   І знову — тріск. Тарілка Азраеля розлетілася на дрібні осколки.

Ми втрьох перевели на нього погляди.

   — Синку, я вирахую з тебе за руйнування мого дому, — жорстко сказала Ксаріель.

   — Вибач, — проскреготів він.

   І знову мовчки чекає, поки йому принесуть нову порцію.

   На щастя, до завершення сніданку він більше не псував посуд. І, здається, ледве дочекався моменту, коли ми нарешті вирушимо. Рейв попередила, що пізніше сама переправить мої речі до кімнати, щоб я не тягала їх із собою.

   Попрощалася з Ксаріель, пообіцявши, що за можливості навідуватимуся в гості. Потім підійшов Азраель і злегка обійняв мене — дуже обережно, ніби перевіряв, як я відреагую. Я старанно уникала навіть дивитися на нього.

   Але щойно нас накрив туман, він миттєво відпустив мене, і мені довелося вчепитися в його плечі та перелякано заглянути йому просто в очі.

   — Навіщо ти так робиш? — запитала я, ще не оговтавшись.

— Хоч так ти звернула на мене увагу, — прогарчав він майже в обличчя.

   — Я втомилася від твоїх емоційних гойдалок. Чого саме ти від мене хочеш?

   — Що ти збираєшся розповісти Дамірані? Мене цікавить тільки це.

   — Ми вже це обговорювали. Ти зняв накази, я не пам’ятаю про твою нестримність. Немає про що говорити.

   Відвернулася й почала роздивлятися в сірому тумані часточки попелу. Треба ж — він боїться продовження контракту. Ніхто ж не знає, скільки років він у неї. Скільки себе пам’ятаю, я знала про контракт тітки, але чи він у неї один — чи Азраель не перший — невідомо. Тітонька постійно підсилює в собі якісь риси.

   — Хотіла в тебе запитати, — тихо мовила я й глянула на демона.

   Одразу ж зчервоніла — виявилося, він увесь цей час не зводив із мене погляду. Знітилася і вже майже передумала питати. Ледь усміхнувся кутиком губ, явно спостерігаючи за моєю реакцією.

   — Що за питання?

   Цього разу, не дивлячись на нього, я вирішила заповнити прогалину у своїх знаннях про демонів.

   — Чому, коли я тебе викликала, одразу відчула запах сірки? Я ж була у вашому світі — і там повітря цілком придатне для мене.

   Він хмикнув і навіть якось обережно засміявся.

   — Скажімо так… спецефекти.

   Не витримала і знову глянула на нього, явно чекаючи пояснення.

   — Для людської раси цей запах дуже неприємний. Іноді аж вивертає. Тож це просто… невелике знущання.

   — Тобто ти спеціально використовуєш закляття, щоб змінювати запах навколо, чи…

   Перелякано подивилася на нього, але з його напівосудливого погляду мені стало смішно. Він теж усміхнувся у відповідь.

   — Щоб уникнути неправильних теорій — так, це закляття.

   — Вибач, — я знову засміялася і на мить уткнулася лобом йому в груди.

   Коли сміх стих і я відчула його напруженість, настрій одразу зіпсувався. Знову згадалися його слова і вчинки, які ніяк не складалися в єдину картину. Я трохи відсторонилася, намагаючись заспокоїтись і не дивитися на нього.

   — Приготуйся. Зараз будемо виходити з переходу. Може трохи паморочитися в голові…

   Повірила йому на слово. Колись бачила тренування студентів — дехто навіть падав після переходів. Міцніше вчепилася в нього. Він нахилився ближче, і я мимоволі напружилася.