3.2

   Рейв усміхнулася, але цього разу в її погляді з’явилося щось уважніше:

   — Ти якраз ідеальний варіант.

   Скоса глянула на неї:

   — Це чому?

   Вона знизала плечима:

   — Бо ти робиш те, чого я не вмію. Стримуєшся. Думаєш наперед. Не ведешся на кожне бажання. Особливо коли справа стосується чоловіків.

   — А ти, значить, повна протилежність?

   — Абсолютна, — легко погодилася вона. — У мене інша природа. Я беру те, що хочу. І зазвичай навіть не замислююся, чи варто було.

   Уважніше подивилася на неї:

   — І заради цього ти уклала контракт? Щоб раптом навчитися зупинятися?

   — Не раптом, — поправила вона. — Поступово. І не тільки я. Контракт — це ж не одностороння угода. Я вчуся стриманості.

   Зробила коротку паузу і ковзнула поглядом по мені:

   — А ти — перестаєш бути такою… правильною.

   Я звела брови:

   — Це ти зараз образила чи надихнула?

   — Як сприймеш, — усміхнулася вона. — Тобі бракує трохи… хаосу. Ризику. Бажань без постійного «а чи варто».

   — І ти вирішила це виправити? — тихо видихнула я.

   — Не виправити. Урівноважити, — спокійно відповіла вона. — Я вчуся зупинятися. А ти — іноді дозволяти собі не зупинятися.

   На мить замовкла, обдумуючи її слова.

   — Тобто ми взаємно псуємо одна одну? — уточнила я сухо.

   Рейв тихо засміялася:

   — Я б сказала — робимо цікавішими.

   Похитала головою, але кутик губ сам собою піднявся:

   — Це звучить як початок великих проблем.

   — Зате не нудних, — підморгнула вона.

   Тихо зітхнула, дивлячись уперед:

   — Ну що ж… це багато чого пояснює. Мою поведінку поруч із Азраелем, наприклад. Раніше я б собі такого точно не дозволила.

   На мить замовкла, прислухаючись до власних думок, і з ледь помітною іронією додала:

   — Схоже, твій вплив уже починає працювати. І мені це навіть… не зовсім не подобається.

   І чомусь уже зараз було зрозуміло — спокійного життя в мене більше не буде.

   Заходячи у їдальню, я одразу звернула увагу на жінку, що задумливо дивилася у вікно. Неймовірно гарна демонеса: витончена фігура, медові очі та темно-червоне волосся, яке додавало їй водночас ніжності й небезпечної привабливості. І, звісно ж, відкриті завиті роги — без жодної спроби їх приховати.

   Вона повільно розвернулася до нас і, зовсім не соромлячись, уважно мене роздивлялася. Поправила поставу майже машинально — під таким поглядом хотілося виглядати… принаймні не гірше, ніж відчуваєш себе насправді.

   Демонеса рушила нам назустріч, але між нами раптом з’явився Азраель. Вона тепло усміхнулася і обійняла його.

   Рейв здивовано глянула на брата, а потім перевела зацікавлений погляд на мене.

   — Мамо, я скучив за тобою, — тихо мовив Азраель. — Ти задовго була відсутня.

   — Не вигадуй, хлопчику мій. Місяць — це не так вже й багато, — з легкою усмішкою відсторонилася вона від сина. І, ковзнувши поглядом на мене, додала: — Познайомиш мене зі своєю жінкою?

   Запала напружена тиша. Рейв відвернулася, старанно стримуючи усмішку, а в мене брови поповзли вгору настільки, що ще трохи — і зустрінуться з волоссям.

   Азраель завмер. Напружився.

   — Це скоріше непорозуміння, ніж жінка, — холодно відповів він і попрямував до столу, ні на кого більше не дивлячись.

   Неприємно. Навіть дуже. Повільно вдихнула, підняла голову трохи вище, ніж зазвичай, і присіла в книксені:

   — Добрий вечір. Я Тейра Ілсаріс. Через… майже моє вбивство довелося звернутися за допомогою до вашого сина.

   — Приємно познайомитися, Тейра. Обов’язково запам’ятаю ваше ім’я, — м’яко посміхнулася вона. — Я Ксаріель, господиня цього дому і, за сумісництвом, мати цих неймовірних демонят.

   Я мимоволі посміхнулася. Демонята. Особливо якщо врахувати Азраеля. Кинула на нього короткий погляд — і одразу відвела. Бо він, як виявилося, вже дивився. І занадто уважно. Чудово. Здається, вечеря обіцяє бути… дуже спокійною.

   — Ну досить, мамо, — мовила Рейв і потягнулася обійняти її. — Я ще більше тобі розповім про цю дівчину.

   — Невже тобі дня вистачило, щоб з нею познайомитися? — з насмішкою в очах запитав Азраель.

   — Так. Ми навіть уже контракт підписали, — безтурботно відповіла Рейв і, не стримавшись, показала йому язика. — Так що тепер я буду навчатися стриманості у Тейри, а вона — у мене моїм хитрощам.

   — В сенсі контракт? Чого мене не спитала? — роздратовано загарчав Азраель, різко підводячись зі свого місця.

   Ксаріель і Рейв здивовано переглянулися, явно не очікуючи такої реакції.

   Я не витримала.

   — Свій борг перед тобою я сплачу, коли завершиться твій контракт. А зараз я вільна від будь-яких зобов’язань перед тобою, — спокійно сказала я, дивлячись йому прямо в очі.

   Страшно — так. Дуже. Але ж він не стане влаштовувати розбірки при матері… правда?

Ми мовчки дивилися один на одного, і повітря між нами буквально кипіло від напруги.

   — Я дивлюся, ти з характером, — м’яко мовила Ксаріель і поглянула на сина. — Твоєму батькові сподобалася би.

   Від цих слів Азраеля ніби смикнуло. Він різко відвів погляд.

   — Повір мені, тобі здається, — холодно кинув він. І тихіше додав: — Це тільки зовнішня оболонка. Всередині порожньо.

   Я завмерла на півкроці до столу. Ніби щось усередині різко похололо. Порожньо?.. Звідки в нього така… злість? Чи це просто ще один спосіб мене зачепити?

   Я мовчки сіла поруч із Рейв, більше не дивлячись у його бік.

    — Ну вибачте, що настільки для вас посередня, — рівно сказала я, навіть не піднімаючи очей.

   Відчула на собі його різкий погляд, але вперто не реагувала.

   — Синку, не ту тактику ти обрав, — спокійно зауважила Ксаріель. — Дивись, щоб не пошкодував.

   Я зробила вигляд, що мене це більше не стосується. І дійсно — не стосується. Принаймні я дуже старалася в це повірити.

   Натомість легко підхопила розмову з Рейв і Ксаріель. І, на диво, це виходило… природно. Ксаріель виявилася зовсім не такою, якою я уявляла суккубів. Тепла, уважна, навіть турботлива. Вона помічала дрібниці, слухала, а не просто чекала своєї черги говорити. І це збивало з пантелику. Бо все, що я знала про таких, як вона — це пристрасть, нестримність і любов до небезпечних ігор. А переді мною сиділа жінка, поруч із якою… було спокійно.