3.1

   Після сніданку ми вирушили на прогулянку. Рейвіра провела мене землями демонів, і я швидко зрозуміла — тут вони не ховаються.

Їхні роги… неймовірно красиві. У кожного — своя форма, вигин, колір. Від глибокого чорного до темно-червоного з відливом, ніби розпечене вугілля. Дехто навіть не намагався виглядати «людяно» і пересувався у своїй справжній іпостасі. А це, даруйте, створіння під два метри, а то й більше — з важкою силою в кожному русі.

   Декілька демонів вклонялися Рейвірі, визнаючи її статус, і з відвертою цікавістю розглядали мене. Дехто дозволяв собі жарти — мовляв, я непоганий обід. І хоч це звучало ніби жартома, по спині все одно пробігав холодок.

   Яскравість цього світу виявилася не примхою, а особливістю місцевої рослинності. Вона була дивною, насиченою, майже неприродно живою — ніби кожна рослина дихала магією.

   На обіді ми знову залишилися вдвох із демонесою. Азраель мав би повернутися, але так і не з’явився. Чомусь це мене зачепило більше, ніж я хотіла визнавати.

   До вечора ми зачинилися в моїй тимчасовій кімнаті. Я вираховувала її справжнє ім’я, а Рейвіра з неприхованою цікавістю спостерігала за процесом. І коли мені вдалося скласти його повністю — вона навіть рота відкрила від подиву.

Я без вагань розрізала долоню й намалювала посеред кімнати чіткий, вивірений символ призову.

   — Рейвіра Кай’Ренос аль Тар-Вейс із дому Безликих. Призиваю тебе до укладення спільного контракту з двосторонніми обов’язками.

   Рейвіра підійшла ближче й стала в коло навпроти мене.

   — Я приймаю твої умови.

   У повітрі з’явилися сувої — з прописаними непорушними істинами. Ми не стали додавати нічого особистого. Поки що. Єдине — вписали термін у п’ять років. Кров’ю поставили підписи. І все, ми пов’язані.

   До вечері Рейв — вона дозволила мені так її називати — провела мене до бібліотеки. Там я з жадібною цікавістю занурилася в книги, до яких раніше навіть не мала доступу. Ми домовилися, що я оберу найцікавіші, а вона час від часу передаватиме їх мені.

   Згодом вона повідомила, що повернулася її мати, і пішла її зустрічати. Пообіцяла забрати мене на вечерю. Я залишилася в бібліотеці сама.

   — До завершення мого контракту, нам ще доведеться бачитися. Оскільки я тут живу. — почула голос Азраеля з-за спини і навіть сіпнулася від неочікуваності.

   — Невже настільки тебе лякаю? — додав, трохи з усмішкою, ніби перевіряючи, чи і справді не боюся я його.

   Поглянула на нього, а він якийсь втомлений, зіниці ніяк не змінюють форму.

   — Щось сталося? — занервувала я.

   Сів навпроти і прикрив очі, заспокоюючись.

   — Не зовсім, — поглянув на мене вже опанувавши себе. — Сестра передала мені інформацію від тебе, і ми перевірили ці здогадки. Виявляється, вже років п’ять, як твоя мачуха задумала цей ритуал. Дамірана шокована, що вчасно не звернула увагу.

   — І як вона зреагувала на те, що я собі дозволила зробити? — спитала я.

   Поглянув на мене роздратовано, але швидко змінив вираз обличчя.

   — Вона видихнула з полегшенням і задоволена твоїй здібності вираховувати імена демонів... — і якось різко замовк.

   — Щось іще? — запитала, додаючи в голос нотку насмішки.

   Підвівся і пішов до виходу з бібліотеки.

   — Вечеря вже готова і мама не любить чекати. Так що нам час.

   Наздоганяючи його, запитала:

   — А після вечері розповіси, про що промовчав?

   Різко зупинився, через що я мало не влетіла в нього. Дякувати, що з його реакціями все гаразд, крок вліво, перехопив за руку і ніби в танці розвернув мене спиною до себе, тихо на вухо відповів:

   — Ти все ще до мене на «ти»? Я згоден з таким зверненням. А щодо інформації — подивимось на твою поведінку.

   Ледве змусила себе поглянути на нього. Посмішка зухвала і переможна. Мимоволі додала в думках: Ну що ж, подивимося, хто тут кого ще зможе спантеличити.

   Повільно розвернулася в його руках, обійняла за шию і потягла до себе ближче. Спостерігати за тим, як в очах спалахує розгубленість — це неймовірно.

— Моя поведінка цілком залежить від «твого» ставлення, — прошепотіла йому на вухо, злегка підкреслюючи звернення.

   Відчула, що Рейв уже за дверима. Відпустила збентеженого демона і швидко вийшла назустріч своїй демонесси. Підхопила її під руку і без пояснень повела до їдальні. Вона лише кинула короткий погляд на брата і хитро посміхнулася.

   А я, ідучи поруч, розмірковувала, наскільки сильно я щойно ускладнила собі життя. Судячи з його погляду — помста буде... креативною.

   Коли відійшли на достатню відстань від кімнати, Рейв нарешті тихенько заговорила:

   — Ти ж розумієш, що він помститься?

   — Навіть не сумніваюсь, — так само тихо відповіла я, знизуючи плечима, ніби мова йшла про щось буденне, а не про демона з дуже хорошою пам’яттю.

   — Тобі подобається мій брат? — буденно запитала вона.

   Я навіть зблідла від такої прямолінійності й на мить розгубилася.

   — Як тобі сказати...

   — Кажи як є, — з посмішкою штовхнула мене в плече.

   Я видихнула, збираючись із думками.

   — Розумієш, після його наказу думати про нього я майже три місяці тільки цим і займалася. І, якщо чесно, думки там були… дуже різні. — Кинула на неї швидкий погляд. — Тож тепер я сама не впевнена, де там мої справжні почуття, а де нав’язані.

   На мить замовкла, а потім додала вже сухіше:

   — Зовнішньо — так, подобається. Тут без варіантів. А от усе інше… іноді хочеться його придушити.

   — О, це нормально, — хмикнула Рейв. — Ти ж розумієш, наша зовнішність підлаштовується під того, хто дивиться. А от те, що він тебе бісить — це вже цікавіше.

   Я скептично підняла брову.

   — І що ж тут цікавого?

   — Те, що він свідомо відрізає будь-які загравання. Повністю. — Вона кинула на мене багатозначний погляд. — Саме тому контракти і потрібні.

   Я тихо фиркнула:

   — Ти хочеш сказати, що якби він цього не робив, я б уже лежала біля його ніг і благала про увагу?