2.3

   — Ти спостерігав за мною?

   — Іноді. — спокійно відповів він. — Особливо перед сном. Бо, на жаль, вдень ти мене ненавиділа… а от вночі…

   Він зробив паузу.

   — …це було цікаво.

   Я повільно вдихнула. Заспокоїлася — контрольовано, майже холодно. Рум’янець зник, а в долонях з’явилася прохолода. Між пальцями тихо заіскрилася магія.

   — Так, я впевнена. — рівно сказала я. — І не тіш себе моїми фантазіями.

   Погляд став жорсткішим.

   — Я знаю про твою ненависть до мене. Тож вона взаємна.

   Коротка пауза.

   — Сподіваюся, до завершення твого контракту ми більше не зустрінемось. А що буде далі — байдуже. Хоч вип’єш мене до дна.

   Ледь усміхнулася — холодно.

   — Я і до цього підготуюся.

   Підвелася з-за столу і пішла до ліжка, навіть не глянувши на нього.

   — Оскільки ти не виділив мені гостьової кімнати, а притягнув сюди — я спатиму тут.

   Лягла, накрилася ковдрою з головою і відвернулася до стіни. Тиша. Довга. Важка. Але десь на межі відчуттів я знала — він усе ще тут. Сидить. Дивиться. Не відриваючись.

   Потім кроки. Він підійшов до ліжка. Нахилився.

   — Я скасував наказ. — тихо сказав він. — Рейвіра прийде до тебе за кілька годин. На диво… їй сподобалося спілкування з тобою.

   І зник. Тепер — остаточно. Я ще кілька хвилин лежала нерухомо, вслухаючись у тишу. Переконалася, що залишилася сама. І тільки тоді тихо схлипнула.

   Чому? Невже за ці три місяці, наповнені думками про нього… я вирішила, що щось відчуваю? І мене зачепило, що для нього це було лише… розвагою? Спостереженням? Грою?

   Хоча саме на цьому і будувався наказ. Зламати мене. Збити мою пиху. Я заплющила очі. Здається… я занадто захопилася цією грою. І втратила контроль.

   — Чорт ти, а не демон… — ледве чутно прошепотіла я, витираючи сльози.

   Уткнулася носом у подушку… і завмерла. Його аромат. Різко відсмикнулася, ніби обпеклася, і роздратовано відкинула подушку вбік.

   — Та серйозно?..

   Ледь чутний шурхіт, завмерла. Тиша. Напружена. Підозріла.

   — Тільки не кажи, що ти все ще тут…

   Різко підскочила, озирнулася — швидко, ніби ловлячи когось на гарячому. Порожньо, нікого. Ще кілька секунд вдивлялася в кімнату, ніби чекала, що він просто… проявиться з повітря.

Але нічого не сталося.

   — Параноя, — буркнула собі під ніс і знову впала на ліжко.

   Накрилася ковдрою, але вже без того відчаю.

Плакати раптом перехотілося. Замість цього залишилося дивне відчуття… ніби щось закінчилося. І водночас — тільки почалося.

   Рейвіра з’явилася саме тоді, коли я нишпорила в шафах у пошуках чистого рушника.

   Вбиральню й душ я вже знайшла, але той рушник, що висів там, майже напевно був його. Вона кілька секунд мовчки спостерігала за мною.

   — Що робиш? — запитала весело. — І так, на всяк випадок: я не засуджую.

   — Шукаю рушник, — буркнула я, навіть не обертаючись.

   — Я принесла, — вона підняла руку з рушником. — І ще… Азраель передав мені твою сумку з особистими речами. Сказав, що сестри все зібрали.

   Я різко визирнула з шафи. А вже за мить стояла поруч із нею.

   — А чого він мені не передав, коли ми… розмовляли? — знітилася я.

   Бо чудово уявляла, що саме там: і білизна, і шампуні, і мило, і зубна щітка… Коротше, мої сестри — неймовірні. Нічого не забули.

   — А одяг? — швидко змінила тему.

   — Дам тобі свій брючний костюм. — усміхнулася Рейвіра. — Поснідаємо, а потім я проведу тебе нашими землями.

   — Домовились. Я швидко.

   Настрій помітно покращився, і я майже втекла в душ.

   Коли повернулася, Рейвіра сиділа за письмовим столом, гортаючи якусь книгу. Підняла погляд — і уважно мене оглянула.

   — Ти ж не повнолітня?

   Я здивовано підняла брови.

   — Ну так. А що, переживаєш, що контракт не зможемо підписати?

   — Мене брат по світу пустить, якщо я тебе підкорю, — спокійно відповіла вона.

   Я розсміялася. Хоч десь всередині щось ледь кольнуло.

   — Не переживай. У мене комбо для утримання контракту: знання, магія… і чистота.

   Вона навіть трохи оживилася.

   — Ого. То я зможу підсилити через тебе свої найслабші риси?

   — Головне, щоб я не взяла від тебе забагато, — підморгнула я.

   — Це не завжди погано.

   Ми розсміялися, і вона повела мене до їдальні.

   — Я хотіла попросити тебе передати братові одну інформацію… щодо моєї мачухи. Можливо, це важливо.

   Рейвіра здивовано підняла брови.

   — А чого сама йому не сказала?

   Трохи знітилася.

   — Є речі… про які не дуже хочеться говорити з чоловіком.

   Вона усміхнулася куточком губ.

   — Кажи як є. Я передам дослівно.

   Я видихнула.

   — Є підозра, що мачуха з моєю зведеною сестрою давно планували цей ритуал. Мачуха з мене очей не спускала. Контролювала кожен крок, особливо — щоб я не спілкувалася з хлопцями.

   На мить замовкла, скривившись.

   — А от її донька… себе зовсім не берегла. Іноді такі історії про неї чула, що вуха в трубочку згорталися.

   Рейвіра нахилилася ближче.

   — Ти думаєш… твоє тіло берегли як запасне?

   — Мені так здається. — я знизала плечима. — Подумай сама: я маг. Навіть якщо дозволю собі більше — все одно зможу очиститися.

   Погляд став холоднішим.

   — А Міріела слабка. І при цьому поводиться так… бездумно. Хто її після такого заміж візьме? Тим більше, що всі навколо про це знали.

   Ми сіли за стіл. Переді мною вже стояв знайомий сніданок. Знову сестри постаралися…

   Рейвіра на мить заплющила очі.

   — Я передала. — сказала вона через кілька секунд. — Він… здивувався. Але слухав уважно.

   Трохи нахилилася до неї.

   — А хтось іще буде на сніданку?

   — Ні. Не хвилюйся. У нас немає звички збиратися всією родиною. Батько повернеться лише завтра ввечері. А з мамою, можливо, познайомишся на вечерю.