2.1

   От в таких умовах доводилося готуватися до навчання. Залишався тиждень. Тітонька написала, що до нас приїде її представник, щоб спостерігати за сестрами і за поведінкою мачухи.

   Я чекала з нетерпінням від’їзду до Академії Чистої Аркани. І, чесно кажучи, планувала нарешті звільнитися від впливу Азраеля та бути незалежною від цих двох зміюк.

   Хоча останнім часом вони дивним чином притихли. Навпаки, почали проявляти доброту там, де можна, і навіть турботу. Це ще більше лякало мене і сестер.

   А однієї ночі я прокинулася на родовому ритуальному камені, лежачи разом із Міріелою. Враховуючи мою слабкість, вони все прорахували. Інакше я би витягла життя з цієї дурепи. А так — скоріше за все, розвіюся в ній. Вона поїде на навчання, а усім навколо скажуть, що моя зведена сестра закохалася й втекла. Її шукати не будуть, особливо тітка. А мене… мене шукали би.

   Мачуха стояла в ізголів’ї і з усіх сил вкладала свою магію, щоб втримати ритуал переродження.

   Лежу і розумію, що жити хочеться. Але що робити, коли в голові порожньо? І раптом біль пройшов по тілу. Наші свідомості почали зливатися.

   В голові промайнула жахлива думка — за яку доведеться розплачуватися. І як… невідомо.

Зібравши останні крихти своєї магії, я крикнула у все горло:

   — Азраель іл Каел’Моріан Тар-Вейс із дому Безликих… наказую з’явитися. І погоджуюся на будь-які умови.

   Роздерла руку об камінь і кров’ю вималювала найпростіший символ призову. Демони не люблять такої халтури, але, чесно, не кожен день я ризикувала власним життям.

Хоча, чесно кажучи, не факт, що виживу після його появи.

   Враховуючи його ненависть до мене… а вона там чимала. У періоди своїх роздумів про нього я провела один експеримент. І, на свій подив, змогла відчути його емоції. Ледь не згоріла від випалюючої жаги мене вбити.

   Я й досі не розумію, за що саме він так мене ненавидить.

   Щось він не поспішав відкликатися на мій призов. Ще кілька хвилин — і за мою дурість відповідатиме вже Міріела. Але раптом навколо згустився дим. У повітрі запахло сіркою. І я побачила його. Роздратованого. Майже неконтрольованого Азраеля.

   Майнула думка: можливо, смерть від розвіювання була б кращим варіантом. Світ ніби завмер.

   Демон повільно оцінив ситуацію. Його жовті очі зі звуженими, майже зміїними зіницями зупинилися на мені — і мене накрило. Тіло затрусилося. В очах защипало від сліз. І все ж варто віддати йому належне — він стримався. Не перейшов у іншу форму. Лише очі спалахнули яскравіше. І, здається, йому це подобалося. Мій страх.

   Мабуть, йому набридло просто спостерігати.

Він різко схопив мене за руку, рвонув на себе, а потім перехопив за шию. Нахилився так близько, що його губи майже торкнулися моїх:

   — Ти, стерво… кому наказуєш?

   Я з останніх сил згадала ритуал домовленостей. Зосередилася на бажанні.

   — Наказую… захистити сестер.

   І сама притягнула його до поцілунку. Передаючи силу. Життя. Магію.

   Жити зараз — не в пріоритеті. Якщо ці дві змії наважилися на таке, наступними будуть мої сестри. А сил у мене вистачить, щоб оплатити цей наказ. Кілька секунд усе йшло саме так, як я задумала. А потім — ні. Він заблокував передачу. І… відповів.

   Додав у поцілунок щось зовсім несумісне з цією ситуацією — різке, хиже, майже болюче.

Його руки лягли на мою талію, притиснули ближче. Дихання збилося. А поцілунок став більш глибоким і пристрасним. В якийсь момент я зрозуміла: це не я віддаю. Це він… наповнює. Підживлює.

   Вчепилася в його шию, і, здається, вже не збиралася зупинятися. Сам винен. Зі своїми наказами.

   Лише коли мої пальці зім’яли тканину його камзола і я злегка застогнала, він різко обірвав усе — глухим, майже звірячим гарчанням.

   Я навіть не відчула сорому. Можливо, накриє потім. А зараз… треба вирішити, що робити далі.

   — Мій план був геніальним… навіщо ти зупинив? — я сховала обличчя в його грудях. Дивитися йому в очі було… страшно. — Чи тобі подобається знущатися з мене?

   — От тут ти права, — вже спокійніше відповів він. — Я так просто не дозволю тобі померти.

   Я лише ображено зітхнула, але так і не відсторонилася. Продовжувала стояти в його обіймах, ніби це найлогічніше місце для мене зараз.

   — Зараз я заберу тебе до себе. Треба уточнити наші домовленості. А потім повернуся і розберуся з твоєю ріднею.

   Я лише ледь помітно кивнула. Слів не було. Навколо знову закружляв попіл. Я тільки міцніше притиснулася до нього. І, здається… він якось дивно на це відреагував. Темрява.

   Під ногами з’явилася тверда підлога, але я так і не відпустила його.

   — Я щось не зрозумів… тобі сподобалося чи що? — у його голосі промайнуло щось дивне. І він явно чекав відповіді.

   — Угу…

   Геніально, Тейро. Дуже змістовно.

   — Що тебе так налякало? Я, ритуал чи… — він раптом замовк, ніби сам не хотів договорювати.

   Не чекаючи відповіді, підхопив мене на руки і посадив на ліжко. Різко озирнулася — темрява. Повна. Жодного закляття навіть не згадувалося. В голові було порожньо. І знову почало трусити.

   Накрив мене ковдрою, запалив магічне світло і вже виходячи з кімнати, навіть не обернувшись, кинув:

   — Я викликав сестру. Зараз вона прийде. Відпочивай.

   Якийсь час я просто сиділа й роздивлялася кімнату. Досить простора. Письмовий стіл, стелажі з книгами під вікном, шафа… і величезне ліжко. Останнє я, звісно, помітила одразу. І з якогось біса щоки зрадницьки запалали. Чудово. І додати нічого.

   Але слабкість у тілі швидко повернула мене до реальності. Ну так, пережити два ритуали і ще й обмін магією туди-сюди — організм має право трохи… здатися. Посиділа ще кілька хвилин, зітхнула і вирішила: до біса сором. Вляглася на ліжко, намагаючись розслабитися.

   І саме в цей момент мозок, як завжди, вирішив видати «геніальну» думку: я взагалі-то в нічній сорочці. Різко завмерла. Тобто… він мене торкався без корсетів. Фактично без нижньої білизни. Просто ідеально. Щоки знову спалахнули, і я різко закуталася в ковдру, ніби це могло якось виправити ситуацію заднім числом.