1.2

   Азраель навіть не здивувався.

   — Повірте, дівчатка, — ліниво мовив він, — з вашими характерами і силою вам контракти не потрібні. Ви й самі здатні перевернути світи.

   Це була помилка. Бо після цього вони втратили до нього будь-який інтерес — і, щасливі, помчали реалізовувати якусь свою чергову авантюру.

   А от мені пощастило менше. Його увага переключилася на мене. І, здається, він вирішив розібрати мене на складові — спочатку поглядом. Прискіпливим, холодним, майже відчутним фізично. А потім і руками — торкаючись грудної клітини, ніби намагаючись на дотик зрозуміти, що зі мною не так.

   Я вперто відводила погляд і робила вигляд, що його присутність мене взагалі не хвилює. Особливо — його ця клята, ледь помітна усмішка.

   Коли перевірка завершилася, він нахилився трохи ближче й тихо запитав:

   — Не сподобалася моя увага?

   Я навіть не задумувалася над відповіддю:

   — А ви звикли, що перед вами всі штабелями падають?

   Він тихо загарчав. Але нічого не сказав. Просто розвернувся і підійшов до тітки.

   — Потенціал високий. Її не можна тримати на домашньому навчанні. Краще відправити в Академію.

   — Ми не можемо дозволити собі академію. Фінанси не дозволяють, — миттєво втрутилася мачуха, кидаючи на нього напружені погляди.

   — Я окремо виділю кошти на її навчання, — холодно відповіла тітка.

   — Тобто на навчання Міріелли грошей нема, а на навчання цієї… — Лерісса не договорила, вчасно прикусивши язика під важким поглядом Дамірани.

   — По-перше, хто така Міріелла мені, щоб я витрачала на неї ресурси? — спокійно, але жорстко сказала тітка. — А по-друге, її потенціал не вартий таких витрат. Краще видай заміж.

   — Зараз усі хочуть сильних магинь… — невдоволено пробурмотіла мачуха.

   І, схопивши доньку за руку, вивела її з кімнати.

   Тітка провела мачуху поглядом і підійшла до мене.

   — Найближчим часом тобі привезуть необхідну літературу для підготовки до вступу. Твоя задача — показати найвищий рівень. Тоді тебе візьмуть навіть без іспитів.

   — Я не проти навчання, — знизала плечима. — Останнім часом мені тут відверто тісно. Але пришли когось наглядати за дівчатами. Це стерво обов’язково повісить на них хатні справи. І дуже «вчасно» завадить їхньому магічному розвитку.

   — Я тебе почула. Подумаю над цим, — відповіла тітонька, і її усмішка стала значно теплішою.

   — Яке негарне висловлювання для леді… — медово протягнув демон.

   Я навіть встигла забути, що він досі тут. Вражаюча здатність — зникати з уваги, не зникаючи фізично.

   Поглянула на нього холодно. Навіть трохи зверхньо. Судячи з легкого напруження в його щелепі — влучила.

   Хоча, якщо чесно… як чоловік він мене зацікавив. Дуже. Але, дивлячись на поведінку Міріелли і реакцію цього чорта на її приниження, я вирішила одне: ніколи в житті не показувати цього.

   — Ви ж Азраель іл Каел’Моріан Тар-Вейс із дому Безликих? — спокійно запитала я.

   І от тоді він справді відреагував. Його ніби пересмикнуло. Погляд різко ковзнув до тітки — але вона виглядала не менш здивованою, ніж він.

   — Звідки тобі, нахабне дівчисько, відоме моє ім’я? — прогарчав він, за секунду скоротивши між нами відстань.

   Я навіть не відступила.

   — Вираховувала демона, з яким мені варто було б укласти контракт, — відповіла спокійно. — І випадково натрапила на ваше ім’я. Щоправда, трохи сумнівалася з приставкою — «іл» чи «ім».

   І, зізнаюся, я була собою цілком задоволена. Навіть попри те, що він стояв надто близько. Навіть попри те, що це був демон. І навіть попри те, що в якийсь момент я відчула себе… на рівні з ним. Це, напевно, мало б насторожити.

   — Якщо вона в домашніх умовах вирахувала моє ім’я… — повільно промовив він, і на губах з’явилася хижа усмішка. — Навчання обов’язкове.

   Його погляд ковзнув по мені з голови до ніг — оцінююче, майже відверто. Потім він повернувся до тітки:

   — Інакше вона випадково призве армію найнижчих демонів. І тоді проблем не оберешся.

   Між ними промайнула якась тиха, майже невидима перепалка. Без слів. Але дуже зрозуміла. І після цього тітка різко мовила:

   — Забороняю. До повноліття — навіть дивитися.

   Я одразу зрозуміла: це сказано не мені. І, що важливіше, сказано вголос. А отже — закріплено магічно. Тобто вона щойно щось заборонила своєму демону. Залишалося тільки одне питання. Чиє саме повноліття вона мала на увазі? Моє… Чи моїх сестер? Хоча, якщо подумати… можливо, він хотів перевірити моїх сестер — на причетність до викликів демонів. І, знаючи їх, це звучить не як абсурд. А як цілком реалістичний сценарій.

   Після свого наказу тітка розвернулася й пішла до мачухи — про щось домовлятися. А я залишилася з демоном наодинці.

   Він неквапливо пройшовся кімнатою і вмостився у кріслі, навіть не намагаючись приховати зацікавлений погляд. Розглядав мене, як якийсь рідкісний експонат. Ніби прицінювався. Ніби вирішував, як саме мене можна використати.

   Спочатку мені було байдуже. Але, судячи з того, як напружився його погляд, думки в нього були зовсім не про розмову. І точно не про мене як про людину. Це почало дратувати. Я вмостилася навпроти, схрестила руки на грудях і подивилася йому просто в очі — з викликом.

   Він хмикнув. Ледь помітно посміхнувся.

   — Дивно… — тихо мовив і знову замовк.

   — І що саме вам дивно? — терпіння ніколи не було моєю сильною стороною.

   — По-перше, ти взагалі розумієш, з ким розмовляєш? — ліниво уточнив він. — І на кого дивишся з таким викликом?

   — Звичайно, — я навіть усміхнулася. — Демон моєї тітки, який уже двічі ослухався її наказів. А це, якщо не помиляюся, карається подовженням контракту.

   Зробила паузу й нахилила голову набік:

   — Мені от тільки цікаво… що саме вас змусило не стриматися?

   Його погляд миттєво потемнів.

   — Замала, щоб ставити такі питання, — тихо, але різко відповів він. — І ти справді думаєш, що якась заборона мене зупинить… якщо я захочу стерти цю посмішку з твого обличчя?