Розділ 36

Нарешті Ніка змусила себе зосередитися, хоча зробити це виявилося значно складніше, ніж вона сподівалася, адже Назар постійно крутився поруч. Тож дівчина вирішила, що єдиний спосіб нарешті знайти спокій — це покінчити з цим конкурсом якнайшвидше.

Вона глянула на стіл, де вже чекали акуратно розкладені по тарілках печиво, апельсини, полуниця, шоколад і горіхи. Поруч знайшлися навіть вершки.

Начебто нічого складного. Зараз вони все це змішають, покриють вершками — і вуаля, десерт готовий! Ніка навіть відчула, як усередині прокидається щось схоже на азарт, але саме в цю мить Назар потягнувся до секретного інгредієнта, який увесь цей час ховався від їхніх очей.

Він обережно розгорнув невеличкий пакунок, зазирнув усередину й продемонстрував його вміст.

—  Перець чилі.

— Це фіаско! — Ніка витріщилась на згорток, який й досі хлопець тримав у руках  — І що це, по-твоєму, буде за десерт? - підвела на нього повний розчарування погляд.

— Спокійно, щось вигадаємо. Принаймні не нам його куштувати, — захихотав Назар.

Ніка лише відмахнулася й узялася нарізати апельсини, вирішивши, що з цього хлопця користі буде не більше, ніж із того чилі. Вона навіть не помітила, як Дор знову затримав на ній погляд, і цього разу довше, ніж зазвичай.

Щось у ній було. Якась особлива краса, дивне, неповторне світло, яке він раніше чомусь не помічав або вперто не хотів помічати. Як одна людина могла вміщувати в собі стільки протилежностей і при цьому залишатися собою? Ніка була відкритою — і водночас загадковою, ніжною, поки не зачепиш чогось болючого, а тоді ставала гострою, як лезо. Худенька, тендітна на вигляд, але з таким характером, що й не кожному чоловікові до снаги.

— Може нарешті допоможеш? Чи ти так і збираєшся стовбичити над душею? — голос блогерки повернув його на Землю. — Що робитимемо з тим чилі?

— Ще не знаю, — відповів Назар і замість того щоб нарешті зайнятися десертом, торкнувся її руки.

Дотик був випадковим, принаймні так це мало б виглядати, але Ніка відчула, як шкіру наче пронизує струмом. Його пальці були теплими, навіть гарячими, і ця проста дрібниця раптом нагадала їй про інші його дотики, від яких ще донедавна паморочилося в голові.

— Ти ще довго будеш на мене ображатися? — раптом запитав Назар, і з його тону було зрозуміло, що йому абсолютно байдуже до чилі, апельсинів та їхнього кулінарного шедевра. Власне, Ніка й не сумнівалася, що так воно і є.

Вона на мить завмерла, подумки проклинаючи власну реакцію на цього нестерпного хлопця.

Ну чому він знову стоїть так близько? Чому від нього так спокусливо пахне? І що це взагалі за усмішка — нахабна, самовпевнена, до біса приваблива? Мабуть, не одне дівоче серце розбилося через неї…Але вона не збиралася ставати його черговою іграшкою, якою можна погратися, а потім кинути, коли набридне. Ні. Цього разу все буде інакше.

— Назаре, зараз не час… — Ніка спробувала відмахнутися від нього, хоча вже починала розуміти, що справа ця абсолютно безнадійна. — Потім поговоримо, — нарешті підвела на нього твердого погляду, а тоді глянула на годинник і швидко додала: — Так, ти береш печиво й подрібнюєш його.

— Чим? — на обличчі хлопця знову розквітла та сама нахабна посмішка, яка, здавалося, намертво приклеїлася до його губ.

— Руками, Назаре, руками! 

Ніка швидко поставила перед ним тарілку з печивом, поки сама взялася за вершки, намагаючись зосередитися хоча б на чомусь, крім свого нестерпно веселого напарника.

Краєм ока вона помітила, що за сусіднім столиком Матвій разом із тією дівчиною теж активно чаклують над стравою. Схоже, вони чудово ладнали.  Ба більше, їхній десерт уже майже був готовий, тож, судячи з усього, справи в них ішли значно краще, ніж у неї з Назаром.

Хто ця дівчина, Ніка не знала, проте чомусь була  впевнена, що Лесю її присутність неабияк нервуватиме. 

— Швидше! — кинула вона, помітивши, що Назар досі вовтузиться з печивом.

— Роблю все можливе.

Назар тихо засміявся, але все-таки пришвидшився, і невдовзі вони вже перейшли до наступного етапу. У креманку за шаром подрібнених солодощів лягли шматочки фруктів, а зверху Ніка обережно виклала збиті вершки. Вони повторили шари ще раз, намагаючись надати десерту бодай трохи пристойного вигляду, хоча часу на кулінарні шедеври вже майже не залишилося.

Коли дівчина вирішила, що з них досить, Назар раптом дістав невеличкий стручок чилі й урочисто встромив його просто посеред збитих вершків.

— Що ти робиш?!

— Чула про вишеньку на торті?  А в нас буде дещо екзотичніше, — пирхнув він, задоволено розглядаючи своє творіння. — Авторський десерт, між іншим. Такого більше ніде не знайдеш.

На мить Вероніці здалося, що Дор вирішив добити  її нервову систему. Адже виглядала ця “вишенька”, м'яко кажучи, дивно. Та часу щось виправляти вже не було, а інших ідей у неї все одно не залишилося.

 Щойно їхні погляди зустрілися, вона зрозуміла, що з усіх сил стримується, щоб не розсміятися. Проте на довго її сили не вистачило - й зрештою вона широко всміхнулася.

Назар теж усміхався, і на якусь мить Ніка забула про конкурс, суперників та час, що невблаганно спливав. Залишилися тільки вони двоє, цей безглуздий десерт і якесь дивне відчуття всередині — тепле та незрозуміле.

За кілька хвилин усі десерти вже опинилися перед журі. Ніка стояла поруч із Назаром і спостерігала, як судді куштують їхні кулінарні витвори, намагаючись вгадати результат за виразами їхніх облич. Щоправда, особливих надій вона не плекала: якщо їхній десерт і запам'ятається комусь надовго, то, найімовірніше, саме завдяки чилі, який стирчав посеред вершків, наче прапор на підкореній вершині.