Розділ 32

Назар не чекав такої підстави. Так, він чув, що Ніка сьогодні зустрічається з Димиром, але навіть уявити не міг, що їхнє побачення відбудеться саме тут — на відкритті ресторану Тимура. Хіба цей  бовдур Димир не міг вигадати щось цікавіше, не таке банальне? Назар розраховував провести вечір із хлопцями й точно не планував спостерігати за чужим побаченням із сусіднього столика. Коротше кажучи, якби він знав, що зустріне тут Ніку, то, напевно, взагалі не прийшов би. Але, що тепер вдієш? Вже як є.

Його погляд намертво застряг на них, і саме в цю мить дівчина підвела очі. Їхні погляди зустрілися. Ніка розгублено закліпала. Назар відразу зрозумів, що для неї його поява теж була несподіванкою. Та вже за мить Вероніка відвернулася. 

Димир теж помітив компанію, але, схоже, його це анітрохи не збентежило. Навпаки, він лише ширше всміхнувся й знову повернувся до дівчини.

— Ніко, розкажи щось про себе, — він підсунувся трохи ближче й долив у її келих вина. — А то я про тебе майже нічого не знаю.

До появи Дорошенка вона ледь цідила напій, а тепер зробила кілька ковтків, відчуваючи, як приємне тепло повільно розливається всередині.

— А що саме ти хочеш знати, Димире?

— Все, — без вагань відповів він. — Що ти любиш, наприклад? Ну, крім фотографії.

Димир раптом накрив її долоню своєю. Ніка на секунду завмерла, а потім спокійно прибрала руку, взявши келих.

— Люблю не поспішати.

— А хіба ми поспішаємо? — він усміхнувся, — у нас цілий вечір попереду. До речі, ти бачила мій останній кидок на минулій грі?

— Начебто бачила, — відповіла Ніка, знову мимоволі глянувши в бік Назара.Той уже сидів за столом разом із хлопцями. Аліси поруч не було, і чомусь ця деталь відразу впала їй в очі.

— Так от, — Димир відкинувся на спинку стільця, задоволено хмикнувши, — завдяки мені ми виграли. Сподіваюся, ти розумієш, що всі інші — невдахи, — він кивнув у бік команди, — Тож тримайся найкращих.

У Ніки ледь помітно сіпнулись губи, але цього разу вона промовчала. Тим часом за сусіднім столом хлопці вже розливали напої по келихах. Офіціант досить швидко приніс замовлення, а коли пляшка зависла над склянкою Назара, той хутко закрив її долонею.

— Я не п’ю.

Матвій здивовано підняв брови.

— З яких це пір? — він перевів погляд на Дора, явно знаючи його краще за інших. — Ми теж не п’ємо, лише трохи і якщо є привід, — натягнув посмішку.

— Я зовсім не п’ю, — спокійно відповів Дор. Він потягнув до себе склянку з безалкогольним мохіто, підняв її вгору.

— Але вас підтримую.

— Ну, хоч так! 

— За Тимура і його ресторан! — Женька підняв келих. — Нехай від клієнтів не буде відбою!

— Багатеньких клієнтів, — одразу виправив його Матвій.

— Саме це я й мав на увазі.

Хлопці засміялися, дзенькіт келихів змішався з музикою, а Назар лише зробив ковток свого мохіто, поставив склянку на стіл, й схрестив руки на грудях.Він намагався слухати розмову, реагувати на жарти хлопців, навіть кілька разів усміхнувся, але погляд раз у раз сам повертався до сусіднього столика.Ніка саме щось говорила Димиру, трохи нахилившись до нього, і Назару це чомусь зовсім не подобалося. Він змусив себе відвести від них очі. Якого біса його взагалі це чіпляє? Вони не разом. Блогерка може робити все, що їй заманеться. Тож нехай.

За кілька хвилин Назар знову підвів погляд і помітив, як Ніка піднялася зі свого місця. Вона щось тихо сказала Димиру, дістала телефон і попрямувала до відкритої тераси.

Назар ще кілька секунд дивився їй услід. Усередині нього боролися двоє: один вимагав іти за нею, другий — залишитися на місці. Гордість проти бажання,  розум проти того, що він так старанно намагався придушити. І в якусь мить Назар зрозумів, що його геніальний план на вечір: «привітатися, трохи побути й звалити» щойно зійшов нанівець.

— Я зараз, — раптом кинув він хлопцям, підводячись.

— Ти куди? — кинув в його бік Матвій .

— Скоро повернуся.