Розділ 26

— До речі, хотів запитати, — Назар скоса глянув на Ніку, яка задумливо крокувала поруч. Дівчина хутко перевела на нього погляд, мовляв: ну, питай уже. 

— Що там із моїм фото? Тим самим, із нашої першої зустрічі. Коли ти сиділа в засідці й полювала на мене.

На його губах зʼявилась  усмішка.

«Зараза... Яка ж вона в нього гарна...» — промайнуло в голові у Ніки, але вже за мить вона схаменулася.  Натомість відповіла.

— Засідці? —насупила брови. — Я вже разів десять повторювала: ніде я не сиділа. І це було...

— Випадково, — закінчив замість неї Назар, ледь стримуючи сміх.

— Як добре, що під вечір у тебе такий чудовий настрій. Тільки уточнюй, коли ти жартуєш, а коли знову вирішив до мене причепитися.

— Розслабся. Я вже зрозумів, що ти не журналістка,  лише блогерка.

Ніка різко зиркнула на нього так, ніби ось-ось мала влучити блискавкою.

— Все-все, — Назар підняв руки, хоча в очах усе ще грали бісики. — Просто цікаво.

— Гаразд, знаєш, що я зробила з твоєю фоткою? Вставила в рамочку й повісила над ліжком.

Очі Назара перетворились на щілинки, він уважно сканував її обличчя.

 — Це жарт, якщо що. Я теж, уяви собі, вмію жартувати.

— А я вже майже повірив. Багато дівчат саме так і роблять, - хитро підморгнув.

— Лише не я.

— Ну звісно, я б про тебе нічого подібного не подумав.

Чи то дорога була нерівна, чи то язик у Назара без кісток, але саме цієї миті дівчина знову через щось перечепилася. За все своє життя вона, здається, стільки не перечіпалася, скільки сьогодні. Ненароком хитнулася вбік і майже втратила рівновагу, але цього разу Назар все ж встиг схопити її, та за мить його руки вже міцно обхопили її талію.

Вона завмерла. Його  долоні впевнено тримали її. Від цього серце знову пропустило удар, а пульс шалено поповз догори. Таке враження, що хтось там, нагорі, вирішив погратися з нею, випробовуючи її нерви на міцність. 

— Обережно, — тихо промовив, - може досить на сьогодні падінь? - м’яко додав голосом, сповненим солодкої отрути. 

— Дякую, далі я вже сама, — мовила вона, ледь помітно напружившись у його руках.

Вона трохи поворухнулася, намагаючись вивільнитися, і красномовно глянувши, ніби нагадуючи, що допомога  вже не потрібна, і вона цілком здатна впоратися сама.

— Можеш не тримати більше. Я не впаду.

Йогу губи знову вигнулись. Він не поспішав її відпускати, наче її наполегливість його щиро веселила.

— Ти впевнена? — протягнув він, ледь стримуючи сміх. — Бо щось останнім часом я не надто вірю твоїм словам.

— Цілком, — сухо відказала вона, знову спробувавши звільнитися.

Він нарешті послабив хватку, але відпустив її не одразу. Затримав погляд на її обличчі й усміхнувся ще ширше.

— Ну добре, блогерко. Раз так наполягаєш…

Назар нарешті  прибрав руки, ще раз переконавшись, що вона вже міцно стоїть на ногах.

 Барні попереду зупинився й уважно дивився на них, ніби перевіряв, чи все гаразд із його хазяйкою. Щоб хоч якось приховати незручність, Ніка поспіхом згадала про фото.

— Щодо тих фоток. Я їх видалила. —відразу відвела погляд, уникаючи його пронизливих очей, аби він раптом не здогадався, що це неправда. Але навіщо йому про це знати? Нехай думає, що фотографій уже немає. Може, хоч спатиме спокійніше. Ледь помітна усмішка торкнулася куточків її губ.

Раптом із сумки задзвенів телефон, і вона ледь не зітхнула з полегшенням. Як же вчасно. Вона вже здогадалася, що це телефонує мати, зараз вона як завжди скаже, що хвилюється і так далі. Але цього разу Ніка все ж візьме слухавку.

— Привіт, Все добре. Я вже майже біля дому, — спокійно відповіла, - скоро буду. 

Через хвилину вона сховала телефон назад в сумку, Назар терпляче дочекався поки вона договорить, потім все ж запитав.

 — Мама вже підняла тривогу?

— Ти вгадав. Вона любить удавати турботливу матусю.

Він кинув на неї короткий уважний погляд.

— Я так розумію, у вас не найкращі стосунки.

— Так і є. Вона кинула мого тата, а тепер корчить із себе святу. 

— Знайшла іншого? 

Ніка похитала головою.

— Ні. Якщо коротко, то сказала, що втомилася й хоче нарешті пожити для себе. Що кохання минуло, і таке в житті буває… 

Ніка сама не зрозуміла, навіщо розповіла це Назарові. Можливо, тому що вечір видався надто дивним. А можливо, тому що він уперше слухав її, не перебиваючи й не намагаючись підколоти.Кілька секунд вони мовчки йшли поруч. Лише Барні попереду щось винюхував у траві, зрідка озираючись на них.

— З мене такий собі порадник — у самого в житті лайна вистачає. Але, може, є сенс вам нормально поговорити? Я свою маму майже не пам’ятаю… Іноді думаю,що  віддав би все, щоб хоч раз іще з нею поговорити. 

Ніка опустила очі. Вона зовсім не очікувала почути від нього щось подібне. Назар аж ніяк не здавався їй людиною, яка вірить, що все можна вирішити словами. Але він сказав це так щиро, що йому важко було не повірити. 

Непомітно вони звернули на знайому вулицю. Попереду вже виднівся її будинок. Вздовж паркану густо квітнув бузок, наповнюючи вечірнє повітря солодким ароматом.  Високо в небі застиг місяць, заливаючи подвір'я своїм м'яким сріблом. 

— Непогана пригода у нас вийшла, — першим порушив тишу Назар.

— Не те слово, — Ніка глянула на долоню й лише тепер помітила, що шкіра на ній добряче зчесана. Вона потерла її пальцями й скривилася від неприємного печіння.
— Покажи.
— Та пусте, заживе.
— Ніко, дай глянути, — повторив вже твердіше.

Не дочекавшись її згоди, Назар узяв її за зап’ясток і обережно підтягнув ближче до себе. Його великий палець легенько ковзнув по краю зчесаної шкіри, перевіряючи подряпину. Ніка мимоволі затамувала подих.
— Буде синець,  вдома приклади лід.
— Дякую, лікарю, за професійний огляд, — глянула у вічі, намагаючись жартувати, легенько забрала руку. Але Назар зовсім не усміхався, він дивився уважно, з хитринкою, наче щось замислив.
— Мені вже час.
— Зажди хвилинку.

Він стояв зовсім близько. Ніка відчула, як серце знову починає битися пташкою.Вона мимоволі відступила назад.
— Мені потрібно ще покупати Барні та викласти фото в блог, а ще…
— Блогерко, ти знову забагато говориш.
Назар зробив крок ближче. Вона знову відступила назад і вперлася спиною в стіну будинку.
Хлопець поглянув на неї, а потім на стіну.
— Бачиш? Далі вже нікуди.
— Це нечесно...
— Згоден.