Розділ 20

Вечоріло. Назар безцільно тинявся незнайомими вулицями. Лише зараз до нього дійшло, що після переїзду він жодного разу так і не познайомився з містом. Останні тижні його маршрути зводилися до вузького трикутника: дім, універ, магазин. І все. Та й туди він здебільшого їздив автівкою.

Після бійки ще боліла брова,  під оком уже проступив невеликий синець,  зате під вечір відпустило спину. Можливо, подіяв знеболювальний, який він випив удень. У будь-якому разі зараз ніщо не заважало йому бігти.

Саме біг завжди допомагав йому заспокоїти нерви. Притишував думки, що сьогодні після сварки з батьком буквально розривали голову.

Бійка з Димиром — то так, квіточки. Так, цей козел добряче вивів його з себе,  але коли в справу втручався батько — це вже було зовсім інше.

Назар давно звик не реагувати. Мовчати, робити так, як йому скажуть, аби тільки відчепилися. Звісно, «великий» Максим Дорошенко знає все краще за нього: як жити, як грати, як дихати. Бо ж саме він його створив, саме завдяки йому про Назара Дора дізналася вся країна.

День видався спекотним, та надвечір весна все ж згадала, що вона не літо, й повернула собі звичну прохолоду. Бігти зараз було справжнім кайфом. Назар натягнув навушники й увімкнув щось із улюбленого. З кожним кроком погані думки відступали, і дихати ставало легше. А ще він раптом упіймав себе на думці, як же суперськи бігати там, де тебе ніхто не знає. І як кайфово мчати майже порожніми тихими вулицями. Усе-таки є щось у маленьких містечках, якийсь свій особливий вайб.

Він звернув на доріжку, що пролягала через парк. Назустріч трапилася лише закохана парочка, яка обіймалася на лавці, та бабуся коло фонтану. Вона неспішно кидала голубам крихти, а ті зліталися до неї, наче за командою. Почувши кроки, літня жінка здивовано підвела голову. Напевно, у їхньому містечку такі «бігуни», як він,  були рідкістю. Назар ледь усміхнувся.

Пробігши ще кілька метрів, він нарешті зупинився й уперся руками в коліна, щоб трохи перевести подих. Хлопець звернув із доріжки на узбіччя, яке вивело його до невеликого озера. Він глибоко вдихнув прохолодне повітря, що тягнуло від води, а за мить озирнувся.

Трохи далі стояв порожній баскетбольний майданчик, нікого поруч не було, лише сітка на кільці ледь ворушилася від вечірнього вітру. Він підійшов ближче й помітив у кутку майданчика баскетбольний м'яч. Напевно, хтось із хлопчаків забув. Назар зайшов усередину, підняв його. «Гадаю, власник не образиться».

Кілька разів ударив м'ячем об асфальт. Знайомий глухий звук миттєво відгукнувся всередині. Хлопець відійшов від кільця настільки, наскільки дозволяв майданчик, щоб зробити свій коронний кидок, той самий, що зробив його впізнаваним, завдяки якому він не раз здобував перемогу у грі.

Назар зробив вдих і підняв руки, через секунду ледь підстрибнув, а вже за мить м'яч плавно злетів угору, описав рівну дугу. На мить Назар навіть затамував подих, та за секунду м'яч глухо вдарився об кільце й відскочив убік.

— Трясця... — крізь зуби вилаявся він, стиснувши кулаки.

Саме після тієї клятої аварії він більше не міг виконати свій кидок.  У нього нічого  не виходило, пальці не слухалися, координація вже була не тією…

Але він мусить. Мусить навчитися заново, бо без цього вже ніколи не стане тим самим Дором. Залишиться лише Назаром Дорошенком - невдахою, лузером, який власноруч розбив свою мрію, як кришталеву вазу, як сьогодні Димир розбив йому брову.

Назар підняв м'яч, закинув його знову, і знову промах, терпець майже урвався, але він все одно мовчки пішов за м'ячем…

М'яч то бився об дужку, то ковзав по кільцю, то пролітав буквально за кілька сантиметрів від сітки.
Колись цей кидок він виконував із заплющеними очима, тепер же навіть власне тіло ніби сміялось над ним.

— Давай... — тихо прошепотів сам до себе.

Руки вже почали важчати, футболка прилипла до спини, дихання збилося після пробіжки, але Назар навіть не думав зупинятися. Знову повз... Він із силою вдарив кулаком по металевій стійці. Глухий дзвін розлетівся порожнім майданчиком.
— Чорт...
Заплющив очі й важко видихнув.
— Що зі мною не так?
Але відповіді не було, лише вечірній вітер тихо колихав сітку на кільці. І саме в цей момент він почув позаду дзвінкий гавкіт...