Розділ 17

— Почали!

Свисток Віталіча пролунав вдруге. Хлопці один за одним рушили вздовж залу легким бігом. Ніка підійшла ближче до майданчика, намагаючись не надто крутитися перед очима команди. Хотілося якнайшвидше зробити гарні кадри й непомітно зникнути. Леся вже втекла на свої перукарські курси, залишивши її саму серед зграї галасливих баскетболістів, у яких, здавалося, замість крові по венах текла суміш тестостерону, а подекуди й зайвої пихи.

Хоча... чимало дівчат зараз віддали б багато, аби опинитися на її місці. Ніка мимохідь усміхнулася, згадавши Алісу, яка буквально переслідувала баскетбольну команду. Здавалося, вона вже встигла закрутити роман ледь не з кожним гравцем, а тепер ось узялася за Назара.

Байдуже. Яке їй до того діло? Крутнула головою, відганяючи подібні думки, й знову піднесла камеру до очей. Ось воно! Натиснула кнопку: Матвій — невтомний двигун команди — радив щось Женьці навіть під час бігу.

Ще раз тихо клацнула, в кадр потрапив Єгор - найвищий серед хлопців, він ліниво поправив пов'язку на зап'ясті й щось буркнув Димиру. Хлопці вже намотали не одне коло, але Віталіч не давав команду “відбій”.

Назар упевнено біг попереду. За кілька секунд поруч із ним опинився Димир. Кинув якусь фразу та зареготав. Назар навіть не повернув голови.

— Швидше, Доре! А то плентаєшся, як та баба!

— Закрий пельку!

— Хлопці! Менше язиками! — різко пролунав свисток. — Уся увага на тренування! Розбилися по п'ятеро! Семе, не спати!

Команда миттю розділилася. До однієї п'ятірки стали Назар, Матвій, Женька, Артем і Денис. Навпроти — Димир, Єгор та ще троє хлопців. Ніка швидко змінила об'єктив і продовжила знімати. Починалось найцікавіше.

Матвій відпасував Назару. Той підхопив м'яч і двинув уперед. Паркет тихо поскрипував під кросівками, м'яч ритмічно відскакував від підлоги. Назар підвів погляд на суперника. Зараз він зробить те, що робив сотні разів: ніби піде ліворуч, але в останню мить різко змінить напрямок і проскочить праворуч. Так і вийшло, Назар вправно обійшов Єгора та вже майже вискочив до кільця...Та звідкись збоку виринув Димир. Один зухвалий різкий рух - і м'яч уже був у його руках.

— І це все? — самовдоволено пирхнув він. — Дивись, як грають справжні профі.

За мить м'яч плавною дугою пірнув у кільце.

— Та звідси й дитина влучить, — вишкірився Назар, навіть не намагаючись приховати насмішку.

Димир лише скрипнув зубами, а гра продовжилася.

Передачі змінювали одна одну. Майданчиком лунав тупіт кросівок, удари м'яча об паркет і короткі команди Віталіча. Ніка ледве встигала натискати кнопку, тихе клацання лоскотало слух, їй почало здаватися, що вона сама грає, настільки сильні емоції вирували в залі.

Назар знову отримав м'яч і стрімко повів його до кошика. Саме в цей момент Віталіч на секунду відвернувся, щоб щось крикнути запасним, і цим самим скористався Димир. Він не проґавив нагоди й щосили вдарив Назара плечем. Удар був настільки різким, що Назар ледь втримав рівновагу. Він миттєво обернувся.

— Ти що витворяєш?!

— А що? Я випадково.

На обличчі Димира розповзлася гидка усмішка. Цього вистачило, Назар із силою штовхнув його в груди.

— Іди до біса!.

— Ах ти...

Димир кинувся на нього. Обоє з гуркотом полетіли на паркет, м'яч відкотився мало не до ніг Ніки.

Димир опинився зверху й замахнувся. Перший удар прилетів Назарові просто в обличчя. Та коли замахнувся вдруге, Назар різко перехопив його руку й з усієї сили врізав Димиру кулаком у щелепу. 

— Та ви що подуріли?!

Пронизливий свисток розітнув зал.

— СТОП!

Віталіч уже біг до них. Матвій із Женькою першими кинулися розбороняти хлопців. Ще двоє ледве відтягнули Димира, який і далі рвався вперед.

— Пусти! Я його зараз...

— Досить! — гаркнув тренер так, що навіть у дальньому кінці залу всі завмерли. — Що за дитячий садок?! Ви що, геть страх утратили?!

У залі запала така тиша, що було чути важке дихання обох. Ніка стояла, мов укопана, камера так і залишилася в її руках, але вона нічого не знімала.

— Ніко! — різко повернувся до неї Віталіч. — Швидко в мій кабінет! Принеси аптечку!

Вона здригнулася.

— Так... зараз!