Розділ 16

Матвій з'явився вчасно. Інакше, подумав Назар, він би вже давно добряче всипав Димиру. Забагато той патякає, занадто багато на себе бере. Боїться, що я заберу його місце. І правильно робить, що боїться. От тільки він не врахував одного: якщо я справді цього захочу, то хто мене зупинить?

Назар лише скривився, ковзнув холодом по супернику й першим рушив до дверей. Проте за кілька секунд Димир наздогнав його.

— Ще одне, — кинув він.

Назар навіть не озирнувся, лише трохи сповільнив крок.

— Бачив, ти чіпляєшся до Ніки. Я вже її собі намітив, тож не лізь. Зрозумів? — Назар пирхнув.

— Он як? Вона що, твоя власність? — Димир криво всміхнувся.

— Називай як хочеш. Просто, щоб я більше не бачив тебе поруч із нею.

— А то що? — хлопець нарешті повернувся до нього, схрестивши руки на грудях.

— Намну тобі бока.

На губах Назара з'явилася насмішкувата посмішка.

— Спробуй.

Як на зло, зі спортзалу почувся свисток тренера. Димир театрально підвів вказівний палець догори.

— Потім, Доре, поки що живи, — вишкірився той, після чого зайшов у зал.

Він уже хотів приєднатися до хлопців, які зібралися біля тренера, але раптом помітив на лавочці Ніку й Лесю. На його губах одразу заграла лисяча посмішка, тож, змінивши напрямок, він рушив просто до дівчат.

— Та невже? Ніко, і ти тут? Оце нас сьогодні всесвіт звів.

Дівчина саме фотографувала зал. Раз по раз знаходила вдалий ракурс, майстерно приховуючи в кадрі тріщини на стінах і потертий паркет. Показавши Лесі кілька знімків, лише всміхнулася у відповідь на її захоплений погляд.

— Ну як ти це робиш? — похитала головою подруга. — У тебе навіть із такої руїни виходить справжня цукерочка.

— Магія, — Ніка лише всміхнулася, потім підвела очі на Димира.

— Так, ми теж тут, — мляво відповіла вона, водночас помітивши, що в залі вже був і Назар.

— Ректор доручив підготувати матеріал до ювілею «Чорних вовків», потрібно зробити кілька світлин для виставки та фотографії для університетського сайту, — сухо додала вона.

— То як, може, сьогодні ввечері вип'ємо кави? — ніби між іншим запитав Димир. Леся миттю принишкла, а Ніка здивовано звела брови.

— Сьогодні я зайнята, — сказала перше, що спало на думку.

— Тоді завтра?

— Можливо...

— Домовилися. Тоді до завтра.

Він підморгнув їй, а вже за кілька кроків озирнувся.

— Мала! Не забудь сфотографувати, як я закину триочковий!

Не дочекавшись відповіді, побіг до хлопців, які вже шикувалися на розминку. Леся одразу повернулася до подруги з хитринкою в очах.

— І чим же ти така зайнята завтра?

— Ще не придумала. — Водночас обидві засміялися.

— Не подобається він мені, — уже тихіше сказала Ніка. — Не знаю... Не тягне мене до нього.

— Ех... От би мене так Матвій припрошував.

— То запроси його сама, — Ніка навела камеру на Лесю. — Мені здається, ти йому теж подобаєшся. А то ходите, усміхаєтеся одне одному, але ніхто не наважується зробити перший крок.

Леся побачила фото й засміялася, хоча в її очах на мить промайнула думка.

— А як щодо Назара?

Ніка саме дивилася в його бік. Помітивши це, швидко перевела погляд на подругу.

— Сподіваюся, сьогодні він мене зрозумів, і нарешті відчепиться.

— До речі... — Леся дістала телефон. — Я тут трохи погуглила. І знайшла дещо цікаве.

— Що саме?

— Про Назара.

Вона хутко відкрила збережені вкладки й почала читати.

— «Перспективний український баскетболіст Назар Дорошенко став гравцем європейського баскетбольного клубу "Оріон". Молодого спортсмена вважають одним із найталановитіших гравців свого покоління...»

— Ну досить уже співати йому дифірамби, — фиркнула Ніка.

— Зажди. Далі цікавіше.

Леся прокрутила нижче.

— «Уночі сталася серйозна ДТП. Чорний Mercedes на великій швидкості вилетів у кювет і перекинувся. За кермом перебував відомий баскетболіст Назар Дорошенко, знайомий уболівальникам як Дор. Попередньо повідомлялося, що водій міг бути у стані алкогольного сп'яніння. Щодо потерпілих інформація уточнюється...»

— Ого...

Ніка мимоволі завмерла.

— І це ще не все. Тут пишуть: «Дорошенко отримав численні травми...», «Попереду тривала реабілітація...», «Оріон розриває контракт...» І ще купа статей.

Ніка навіть не помітила, що давно перестала фотографувати. Слова Лесі одне за одним складалися в її голові в єдиний пазл. Тепер вона хоча б розуміла, чому Назар так скажено відреагував на фотографії того вечора. Їй навіть стало його трохи шкода. Майже несвідомо вона знайшла його поглядом серед хлопців.

Біла футболка з червоними вставками щільно облягала широкі плечі, а на спині виднівся сьомий номер. Поруч із Матвієм вони й справді виглядали найсильнішими гравцями команди, хоча був ще й Димир.

Назар легко перекинув м'яч з руки в руку, провів пальцями по вологому скуйовдженому волоссю й напружив м'язи перед кидком. Дивлячись на нього зараз, важко було повірити, що ще зовсім недавно він пережив настільки серйозну травму.