Розділ 14

Ніка швиденько сфотографувала Лесю з хлопцями. Димир ще щось жартував, але Вероніці вже було не до нього.Цей клятий Назар, який щойно з'явився перед її очима, знову не давав їй спокою. Він став її особистим «ред флегом».

Лише кілька хвилин тому вона нарешті заспокоїлася, відволіклася від думок про те, що зробила б із ним, якби мала можливість. І ось він знову тут. Стоїть собі, самовдоволено шкіриться... Такий красивий. Такий упевнений у собі. Аж бісить.

Ще більше дратувало те, як швидко він влився в компанію. Наче вчився тут уже кілька років. Поруч — Матвій та решта хлопців із команди. Аліса зі своїми подругами вже мало не танцювала навколо нього, вигадуючи новий спосіб привернути його увагу. Це ж так очевидно, що аж нудить. Ну от що вони взагалі в ньому знайшли, крім привабливої зовнішності?

Перед очима знову промайнули його різкі слова, його зверхній тон. Те, як він просто розвернувся й пішов, залишивши її стояти посеред того безглуздого діалогу. Всередині знову все кипіло, її почало трусити від злості. Хіба вона на таке заслуговувала? Чи вона його боїться? Ні, не боїться! І зараз вона це доведе, досить терпіти цього недоумка, час розставити всі крапки.

— Ніко, ти мене взагалі чуєш? — уже вдруге перепитав Димир, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Вибач... Я зараз.

Не роздумуючи більше ні секунди, вона рушила просто до Назара.

— Ніко? — долинув позаду голос Лесі, яка теж нічого не розуміла.

Та Вероніку вже було не спинити. Вона швидко крокувала повз студентів, не зводячи очей із хлопця.

Назар, весь у чорному, стояв по центру, щось обговорюючи з хлопцями. Він навіть не помітив, як Ніка підійшла. Лише коли вона зупинилася просто перед ним, замовк і перевів на неї здивований погляд. Дівчина підняла на нього очі, сповнені вогню. Назар височів над Нікою, спокійно дивлячись на неї згори, з ледь помітною усмішкою, ніби йому було цікаво, що вона втне цього разу і на що ще здатна. 

— Треба поговорити, — різко кинула Ніка, поки її рішучість не встигла згаснути.

— Не може бути! — він уп'явся в неї глузливим поглядом.

Навколо одразу запала тиша. Усі, хто стояв поруч, відразу замовкли.

— А я вже думав, що ти як та наречена з фільму — весь час тікаєш із власного весілля. Уже набридло за тобою бігати.

Проте Ніка не забарилася з відповіддю та не ховала очей.

— Навіть у страшному сні не хотіла б бути твоєю нареченою.

Матвій усміхнувся, на мить навіть припинив жувати жуйку. Аліса з подругами зашепотілися.

— Не така вже я й погана партія, рожевоволоско, — хмикнув Назар і розтягнув губи в нахабній усмішці.

— Не для мене.

Ніка відчула, як ноги почали зрадницьки тремтіти. Та відступати вона не збиралася.

— Що ти хотіла? — врешті ліниво запитав він.

— Не тут. Поговорімо наодинці...

Проте Назар лише зробив крок уперед, нахилився так близько, що вона відчула його подих на своїй шиї.

— А ти знаєш, що зазвичай роблять наодинці? — ледь чутно прошепотів він їй на вухо, від чого її щоки зрадницьки зашарілися.

У ту ж мить вона злегка відхилилася від хлопця, а за секунду кинула йому в обличчя:

— Ну що ж, гаразд, як знаєш! Отже, поговорімо тут!

Вона зробила крок назад, випрямилася. Назар зіщулився, ліниво схрестив руки на грудях.

— Тепер послухай мене уважно! Я не знала, хто ти, не полювала на тебе. Не збиралася продавати фото журналістам чи викладати його в мережу. Віриш чи ні, а ти й справді ВИПАДКОВО потрапив у кадр. Я намагалася тобі пояснити це ще того вечора, але ж ти навіть слухати не став.

Назар не встиг промовити ні слова, як Ніка вперто кинула:

— Можеш і далі думати, що весь світ крутиться навколо тебе. Це вже твої проблеми. — А мене більше не чіпай, відчепися від мене нарешті! Я сказала все, що хотіла.

Ніка більше не стала чекати відповіді .Просто розвернулася й рішуче пішла геть, залишивши Назара стояти посеред здивованої молоді.  Кілька секунд він мовчки проводжав її поглядом, намагаючись перетравити все, що щойно почув.

— Ну що, брате… — Матвій легенько штурхнув його ліктем у бік. — Схоже, вона тебе відшила.

Назар лише хмикнув, але жодної звичної відповіді-колючки не знайшлося. Погляд сам потягнувся за рожевим волоссям, що дедалі віддалялося. Він мимоволі простежив, як Ніка підійшла до Димира, а тоді разом із ним та Лесею зникла за дверима корпусу.