Розділ 13

Він вийшов від ректора й зробив кілька кроків коридором. На мить зупинився, потер поперек. В спині неприємно тягнуло, час від часу прострілювало різким болем. Усе ж учора він переборщив із залізом. Тепер залишалося лише сподіватися, що на тренуванні не стане гірше.

«От тільки не вистачало ще осоромитися перед цими селюками. Якщо навіть тут не зможу довести, чого вартий, то про повернення до Суперліги можна забути.» 

— Он ти де! — почув він знайомий голос за спиною.Озирнувшись, побачив Матвія, який швидко наздоганяв його. За мить той уже порівнявся з ним.

— Чому слухавку не береш?

— Зайнятий був, точив ляси з вашим ректором, а потім із вашим Ігоровичем, — Назар ступив до підвіконня й сперся на нього. 

— З Віталічем, — поправив Матвій, але зрозумівши, що Назар нічогісінько недопетрав, за мить пояснив.

— Нашого тренера звати Віталій Ігорович, але ми всі називаємо його коротко — Віталіч, — посміхнувся, але за мить посерйознішав.

—  Щодо Ніки, навіщо ти її булиш? — раптом прямо запитав.

— Вона твоя дівчина? —  примружив очі Назар.

— Ні, — здивовувався Матвій, — справа не в цьому, —  Ми вчилися в одній школі, давно один одного знаєм. Вона хороша. Трохи їжакувата, але це радше спосіб захиститися від чужинців.

— Стоп, стоп, — відірвався від підвіконня Назар, нарешті йому стало легше і біль минув, —  брате, лекцій мені вистачає по життю, якщо це не твоя дівчина, то й тема закрита. Ну що нам нема про що більше говорити? Можеш привітати нового гравця твоєї команди!

Матвій здивовано звів брови, ніби не одразу повірив почутому.

-— Оце так новина! — широко посміхнувся, —  футболка капітана тепер мені точно не світить.

— Та ну, — змовницьки підморгнув Назар, я навпаки тобі її поверну. Я ж тут неназавжди, проте за цей час встигну поставити вашого Димира на місце й повернути тобі капітанство.

— Хм…, не знаю, що саме ти замислив, але впевнений, хлопці зрадіють. Ну, крім Димира, звісно, — засміявся.

Сама лише думка про те, як Димир перекоситься від злості, викликала в нього задоволення. Уявити його роздратоване обличчя було мало не приємніше, ніж почути гарні новини.

***********

— Недоумок, нахаба, король Всесвіту... Такий козел, що ще пошукати треба! — тим часом Ніка не стримувала гніву, виливаючи на Лесю все, що давно накипіло.

Після пар дівчата вийшли у внутрішній дворик універу. Леся вмостилася на лавці, підставивши обличчя теплому сонцю. Вероніка ж нервово ходила перед нею, розмахувала руками й не припиняла сипати прокльонами на адресу Назара.

Лесі здавалося: якби Назар зараз опинився поруч, то або провалився б крізь землю, або в нього влучила б блискавка — настільки сильно Ніка кипіла від злості.

— Подруго, у вас у роду не було відьом?

— Ні, Лесю, не було. Що за дивні питання? — Леся втупилася в почервоніле обличчя Ніки, яке в поєднанні з рожевим волоссям мало доволі кумедний вигляд. — Візьми себе в руки, на тебе вже почали озиратися.

— Лесюню... — процідила дівчина крізь зуби. — Звідки він узявся на мою голову?

— Звідки? Звідки?.. Із столиці.

За мить Лесю пронизав блискавичний погляд темно-синіх, майже чорних очей.

Насправді у Ніки очі були зовсім іншими: великими, небесно-блакитними, з глибоким синім відтінком.  Але варто було їй розізлитися, як від їхньої м'якості не залишалося й сліду. 

— Чесно кажучи, я так і не зрозуміла, чому він на тебе вз’ївся? Невже все через те, що ти його сфотографувала?

—Через це. А ще через те, що я виклала на сайт фотки з ним, типу не спитавши дозволу. Ти дивись, який принц!  Але ж замість обличчя я наліпила смайлики.

— Угу, це було кумедно, — усміхнулася Леся. — Ніби ніхто не здогадався, що то був він.

— Та я ненароком! Ну як… я чесно намагалася його “вирізати” з фоток чи якось забрюлити, якось прибрати, але в мене нічого не вийшло.

— І ти не придумала нічого кращого, ніж вліпити на нього смайл?

— Так і є, — чесно зізналася Ніка, ні краплі не шкодуючи. — І взагалі, нормальні люди на таке не ображаються.

— Гадаю він так гостро реагує не просто так.

— Тобто?

— Та я не зовсім зрозуміла, ти ж знаєш, я цікавлюсь баскетболом лише через Матвія, — грайливо всміхнулася, а далі продовжила: — Але чула, що Назар потрапив у якусь темну історію, через яку покинув грати.  Я ж тобі вже про це казала...Тоді цю історію ще довго мусолила преса. 

 — Цікаво… — лише промовила Ніка, ледь прикусивши нижню губу. Користуючись тим, що подруга трохи заспокоїлась, Леся вдало перевела тему.

— А як тобі Димир?

— А що він? — не зрозуміла Ніка.

— Тобі не здається, що він сьогодні аж занадто милий?

— Що за натяки, Лесю?, — хмикнула дівчина, поправляючи рожеве пасмо за вухо та дістаючи з рюкзака камеру. 

— Ти йому подобаєшся, Ніко, що тут ще сказати. Коли він сьогодні кинувся читати з тобою той діалог, усі все одразу зрозуміли.  

— О Боже, ну прочитали ми діалог, теж мені велике діло. Якби не той ідіот Назар, то мені й не довелося нічого читати, —  Ніка впала на лавочку, налаштовуючи об’єктив і наводячи його на Лесю. Та відразу випрямилась, обрала вдалу позу, а позувати Леся вміла.

За своїми балачками дівчата не відразу помітили Димира з друзями, які теж вийшли на двір і вже прямували до них. Раптом Леся повернула голову в їхній бік і тихо попередила подругу. 

— Готуйся, до нас гості, — прошепотіла не подаючи виду.

— Які ще гості? -— не зрозуміла дівчина та за мить теж побачила Димира.

Він ішов першим, схожий на вожака зграї, а решта тягнулася слідом. Димир одразу вирізнявся серед інших. Він був високий, широкоплечий, засмаглий, із коротко підстриженим волоссям. Привабливий хлопець, і багатьом дівчатам він подобався. Але щось у ньому Ніку відштовхувало, що саме вона й сама не розуміла, тож списувала все на те, що просто мало його знала.