Розділ 9

Після душу він зачинився у своїй кімнаті й ліг на ліжко, втупившись у телефон та гортаючи стрічку в Інстаграм. Та вже скоро й це йому набридло, тим паче перед очима раз у раз траплялися якісь спортивні новини, в яких його вже давно не було.

Айфон полетів на край ліжка, а він накрився ковдрою, намагаючись трохи поспати. Але раптом якийсь дзявкіт прорізав тишу. Десь поруч чувся гавкіт собаки. Назар перевернувся на бік до стіни, натягнув подушку на вуха, але це не допомогло. Гавкіт не припинявся, а ніби вливався йому просто в мізки.

— Трясця, якого біса! — підскочив Назар, кинувся до вікна і відразу побачив навпроти свого будинку того, хто не давав йому заснути.

Ним виявилося мале цуценя, схоже на джек-расела — біле з рудими плямами на мордочці та вухах. Воно стрибало, крутилося, носилося як навіжене по вулиці й голосно дзявкотіло. Він відкрив вікно, визирнув назовні, шукаючи очима власника цього набридливого пса. Через мить всередині знову напружилося.

Він побачив власника, а точніше — власницю цієї тварини. І нею виявилася та сама сусідка, що знімала його на даху. Ніка чи як її там?

Він придивився. Так, сумнівів не залишилось: те саме рожеве волосся, кістлява фігурка, вузькі джинси. В руках вона тримала щось схоже на повідок, але цуценя, здається, взагалі не розуміло, що від нього хочуть. Ніка вже втретє різко щось сказала, але воно лише сіпнуло вухами й знову, граючись, закрутилося під ногами.

— Та стій ти! — кинула вона, намагаючись його зловити.

Але мале тільки ще більше розійшлося. Воно підскочило, дзявкнуло тонко й голосно, а потім раптом побігло вперед. Ніка кинулася за ним.

— Цирк поїхав, а клоуни залишилися, — буркнув собі під ніс Назар, роздратовано зачинив вікно й знову впав на ліжко.

Сподіваюся, тепер ніхто не заважатиме.

Варто було це подумати, як телефон завібрував, і на екрані засвітилося ім’я. Назар в’яло потягнувся за гаджетом. Це був Матвій.

— Ну що тобі від мене треба? — прошипів Назар, але все ж натиснув «прийняти».

— Привіт, бро. Я тобі вже втретє телефоную, ти чому слухавку не береш?

— Спав, — збрехав Назар.

— Я там тобі посилання скинув в інсті на сторінку нашого універу.

— Навіщо?

І тут Назар почув, як Матвій сміється.

— Бро, тобі потрібно це побачити, — знову сміх. — Прийми це як посвяту до нашого вишу.

— Матвію, ти щось курив?

— Просто зайди й подивись, — сказав кузен і скинув дзвінок.

Назар ліниво розблокував телефон, ще кілька секунд повагався, але все ж відкрив посилання. Сторінка вишу завантажилася майже одразу. Перед очима відразу з'явився сьогоднішній пост. Він пробігся очима по заголовку: «Чорні вовки» на тренуванні.

Потім побачив фотки. На них теж нічого особливого: той самий старий спортзал, хлопці з команди грають у баскетбол. У що б ще вони грали? Але раптом серед них він помітив себе. Тільки замість свого обличчя на кожному знімку красувався якийсь дурнуватий смайл. На секунду він просто завмер, ніби не до кінця зрозумів, що бачить. Його щелепи мимоволі стиснулися так, що аж занили.

Одна мить — і болючі спогади повернули його в минуле.

Скрізь спалахи камер, настирливі обличчя папараці. Вони чатували біля його будинку з ранку до ночі, переслідували після кожного тренування, вискакували бозна-звідки, варто було йому лише показатися на вулиці. Щодня вигадували нові заголовки, перекручували факти, змішували його ім'я з брудом. І все через один випадок. Один клятий день, який розтрощив його кар'єру й перевернув життя догори дриґом.

Здавалося, від усього цього він нарешті сховався.

Але ні. Тепер і це дівча вирішило посміятися з нього. Він був певен, що це саме її рук діло. Він навіть не сумнівався в цьому.

— Та вона знущається… — стукнув по матрацу долонею.

— Ну все, ти догралася! — процідив голосніше, підхоплюючись із ліжка.

Вже за кілька хвилин він був одягнений; ще мить — і Назар стрімко збіг сходами з другого поверху та опинився на вулиці. Він не знав точно, де шукати Ніку, тому просто пішов у той бік, де нещодавно бачив її зі своїм клятим собакою. Він швидко крокував, ледве стримуючи себе, щоб не побігти слідом.

Нарешті доріжка вивела його до парку. Навколо майже нікого не було, певно, через грозу, що насувалася, бо небо вже затягнуло важкими хмарами, а на землю почали падати перші краплі дощу. І тут він почув знайомий гавкіт — дзвінкий і дратівливий, той самий, що не давав йому сьогодні спати. За кілька метрів він помітив цуценя, яке стрибало біля хазяйки.

— Ось ти і попалася, — процідив Назар крізь зуби.

Проте Ніка його не помічала, вона вовтузилася зі своїм джек-раселом, посміхалась і щось йому промовляла. Цуценя миттю підскочило, завертілося на місці й знову кинулося до неї, радісно гавкаючи. Вона відступила на крок, простягнула руку — і він одразу ж підстрибнув, намагаючись дістати її долоню.

Недовго думаючи, Назар рішуче попрямував до дівчини. Ніка озирнулася, лише почувши чиїсь кроки. Усмішка миттєво зникла з її обличчя. Вона завмерла, явно не очікуючи його тут побачити.