Розділ 3

— Ніко, у нас гості? — раптом хлопець почув жіночий голос за спиною. Він хутко відступив назад і порівнявся з жінкою. Вперше за довгий час Ніка зраділа матері.

— Добрий вечір, я ваш новий сусід, зайшов привітатися. Я Назар... — цього разу його голос звучав значно м’якше. Він чудово розумів: якщо зараз влаштує скандал, то лише приверне до себе зайву увагу. А це останнє, чого йому зараз хотілося.

— Як мило! Звідки ви до нас завітали? — посміхнулася жінка. Назар підмітив, що зовні вони схожі з донькою: ті самі риси обличчя, та ж худорлявість, але мати все ж виглядала більш стримано, принаймні волосся, на відміну від доньки, у неї було теплого шоколадного відтінку.

— З Києва.

— У нас давно нікого не було нового на вулиці. Ти з родиною?

— Так, з батьками.

— Отже, з Нікою ви вже встигли познайомитися. Чому ж не заходите?

І тут вона підвела погляд на доньку, розгледівши її нову зачіску. На мить повисла тиша. Але вже за секунду жінка, ніби нічого не сталося, знову звернулася до Назара.

— Проходьте, випʼємо чаю.

— Дякую, але, можливо, іншим разом. Я поспішаю... На все добре. Ніко, я сподіваюся, ти дотримаєш своєї обіцянки.

Він кинув на неї гострий погляд, розвернувся й, не озираючись, швидким кроком попрямував до свого будинку. Провівши його очима, мати мовчки зайшла в дім, з полегшенням скинула туфлі на високих підборах і обернулася до доньки.

— Про що це він?

— Нічого такого, не зважай.

Жінка ковзнула поглядом по її голові й промовисто зітхнула.

— Що з волоссям?

— Змінила образ.

— Ніко, це вже втретє за рік. То зелений...

— Бірюзовий.

— То блакитний...

— Аквамариновий! — Вероніка закотила очі.

— І ось тепер це. — Жінка торкнулася рожевого пасма, ніби перевіряла, чи воно справжнє. — Ти дограєшся, що тебе виженуть з університету за неналежний вигляд.

— Хотіли б — уже вигнали, — хмикнула Ніка, відступаючи на крок.

Мати лише похитала головою.

— Доню, ти дочекаєшся, що в тебе повипадає волосся і залишишся лисою. От що тоді?

— Тоді накуплю собі перук і щотижня буду міняти їх під настрій, — натягла посмішку, вже за мить кинула, — А ти знаєш, впевнена, що татові б сподобалося моє рожеве волосся!

Мама втомлено глянула їй у вічі.

— Можливо, але його з нами нема.

Ніка гірко всміхнулася.

— Згадаймо через кого, Марино?!

Почувши своє ім'я, жінка відчула, як усередині боляче кольнуло. Вона ледь стрималася, щоб не відповісти. Але ні. Вона доросла, самодостатня жінка й не збирається піддаватись  провокаціям, тим паче з'ясовувати стосунки з власною донькою. Нічого. Це мине. Вероніці просто потрібен час, щоб прийняти реальність, — запевняла вона себе, дивлячись услід доньці, яка вже підвелася сходами до своєї кімнати й грюкнула дверима.

І щойно Ніка зайшла до себе, як у кишені завібрував телефон. Дівчина шкірою відчувала, що це Леся проривається до неї. Вона дістала телефон, глянула на екран, де підсвічувалося ім’я подруги.

Бінго! Вона так і знала!

Ніка поклала камеру на ліжко, сама втомлено сіла поруч і відкрила повідомлення.

— Кажуть, у тебе новий сусід? — За мить прилетіло ще одне повідомлення.

— Подейкують, це відомий баскетболіст. — в кінці стояв вогник.

Ніка на мить завмерла, здивовано втупившись в екран. А тоді хмикнула й швидко надрукувала:

— Рідкісний гад — твій відомий баскетболіст, — Відповідь не забарилася.

— Начебто його не так звуть. —Ніка закотила очі.

— Все одно не цікаво.

Вероніка вже хотіла закінчувати цю розмову, але подруга ніяк не відставала.

— Ти його бачила? — Пальці ждівчини зависли над екраном.

Не просто бачила. Вони вже встигли посваритися, а ще він ледь не відібрав у неї фотик. Напиши вона про це — Леся не відчепиться до самого вечора. Засипле питаннями, вимагатиме подробиць, а потім ще й прибіжить до неї за роз’ясненнями.

А їй зараз хотілося лише одного — побути на самоті, переварити все, що з нею сьогодні сталося… І нарешті вибрати фото для свого блогу. Але брехати подрузі вона теж не збиралася.

— Лесю, повір, нічого особливого. Я трохи зайнята, завтра поговоримо.

Не чекаючи відповіді, Ніка кинула телефон на ліжко, потягнулася до камери й відкрила галерею. Палець ковзнув по екрану, перегортаючи фото, аж доки не зупинився на кадрах нового знайомого. Вона збільшила один із них і насупилася. Після сьогоднішньої зустрічі у неї було лише одне бажання — більше ніколи з ним не бачитися. Сам факт, що тепер він її сусід, уже неабияк напружував. Але це ж це не вирок. Якщо трохи докласти зусиль, можна взагалі з ним не перетинатися. Саме такого плану вона й збиралася дотримуватися.