2 розділ

« Хороші події потребують часу » 

Травень  

Після тієї ночі я продовжувала жити так, наче її не було. Ігнорувала той факт, що лишилась цнотливості не із найкращою людиною у своєму житті. 

Мабуть, я навіть намагалась переконати себе, що це було моїм бажанням, що я хотіла цього, мабуть.... Мабуть, мені потрібно було розуміння того, що саме відбулось і чи це справді все так погано. 
Я не знала, жахливо заплуталась. 

А ще була Яся.. 
Яся була однією з тих, кому я довіряла все без жодних сумнівів, але зараз я боялась.  
Мені було страшно відчути засудження від єдиної, хто тримав мене на плаву... 
Я боялась. Намагалась поділитися, проте зупинялась на пів дорозі.  
І чим довше я мовчала, тим більше з’їдала себе зсередини.  
Я відчувала себе якоюсь мірою використаною і вважала це своєю провиною... 
Намагаючись втекти від власних думок, я почала бігати по вечорах. Неподалік роботи було якесь поле, навколо якого я бігала. У навушниках гучно грала музика, а я бігала поки в грудях не починало пекти.  
Здається, що це єдине, що не давало мені зійти з розуму повністю. 

Червень 

З кожним днем ставало легше, кордони хорошого та поганого змивались, а емоції притуплювались. Буденність витісняла той вечір з голови, хоча іноді досі обухом била по мені. 

Проте все ставало на свої місця. 
Зайшовши на поле, звично одягаю навушники, вмикаючи музику. 

Сьогодні я вийшла на пробіжку раніше, ніж зазвичай, хлопці, які тут тренувались, тільки виходили з поля. Не дивлячись під ноги, йду вперед, намагаюсь знайти потрібний мені плейлист у телефоні, випадково зачіпляю когось із хлопців, вибивши з його рук ключі. 

- Пробачте, – одразу вибачаюсь, знімаю навушники і нахиляюсь, щоб підняти ключі хлопця, – я випадково. 

- Все нормально, але будь обережніша, не задивляйся в телефон, – привітно заговорив він. У хлопця було світло-русяве волосся, привітна посмішка і ямочки. 

- Пашка, йдеш.... – кричить йому хтось позаду мене. Отже, його звати Паша. Гарно, йому пасує. 

- Матвій, секунду зачекай, зараз йду, – відповідає хлопець, простягнувши мені. 

Кілька секунд у нерозумінні дивлюсь на його долоню: – А так, ключі, пробачте, – кладу ключі йому в долоню та посміхаюсь. 

- А ти мила, рижик, – усміхнувшись, промовляє хлопець та йде. 
Рижик?? Він назвав мене «рижик»? 
Ні, я звичайно, розумію, я реально руда, але ми з ним не братались, щоб ось так легко давати мені прізвисько. 

- Досить кадрити дівчат... Завтра гра.... – чую позаду обривки фраз, здається, їх говорив той самий хлопець, який кликав Пашу, як там його звали.. . Хоча це не важливо, сумніваюся, що ще зустріну їх. 

Одягаю навушники назад і починаю бігати до біса їх всіх. 
Знову бігаю до тих пір, поки в грудях не починає пекти. Додому йду повільно, помічаючи серед перехожих людей, яких я вже бачила. Можливо, хтось з них колись купував у мене каву або просто випадковий перехожий на вулиці. 
Доходжу до свого під’їзду, дістаю ключі та підіймаюсь на четвертий поверх, але зупиняюсь між третім поверхом та своїм: на сходах сиділа Яся з пляшкою вина в руках. 
Брюнетка підняла на мене голову, у блакитних очах стояли сльози. 
Твою ж... 
Яся плаче, а це означає лише одне 
« Нам піздець » 
Хоча ні, два 
« Я придушу Олега якщо це він довів її до сліз » 

- Ясю... – почала я, підходячи до подруги ближче. 
- Сашка, де ти була? Я прийшла, а тебе немає... Я... Він... – з її очей потекли сльози. Обіймаю подругу. 
- Тш-ш-ш, все добре чуєш, – гладжу її по волоссю. 
- Я... – дівчина зовсім трішки піддається назад, щоб поглянути мені в очі. 
- Давай для початку зайдемо в квартиру, мм? 
- Давай, – погоджується вона. 
Прошу її дати мені кілька хвилин на душ і обіцяю, що тоді вислухаю абсолютно все, навіть теорії змови проти мурашників, на що вона краєм губ посміхається. Швидко йду в душ, змиваючи піт та пилюку після пробіжки.

Заходжу на кухню і бачу, що Яся уже налила нам вино та сиділа в напівтемряві на підвіконні. 
Беру свій келих та сідаю з іншого боку підвіконня. 

- Здається, у нас сьогодні буде вечір терапії, – кажу я, розуміючи, що мушу сьогодні все їй розповісти. 
- Схоже... – тихо промовляє вона.

Кілька хвилин ми просто мовчали, кожна думаючи про щось своє, а тоді вона тихо заговорила. 

- Ми з Олегом переспали... – дівчина зробила ковток. 
- Ну це нормально зважаючи на те, що ви пара, – кажу я, не розуміючи поки нічого. 
- Так, нормально, проте... – Яся глибоко вдихає, – він… розумієш, він нічого не сказав після, ну тобто… просто взяв і пішов. 
Я завмерла з келихом біля губ, здається, моя ліва брова вигнулась знаком питання. 
- Тобто пішов? 
- Ми... – вона вдихнула та видихнула, я ж мовчала, дивлячись на неї. Яся перевела погляд на вікно, – ми дивились фільм, потім все закрутилося і ми переспали, але.... Одразу після того, як він закінчив, він просто встав і пішов. 

Я мовчала, даючи їй можливість договорити, зібрати думки в купу. 

- Можливо, для нього це і не був перший секс, але для мене... Я не очікувала чогось неймовірного, але просто піти? Він пішов у душ одразу, наче хотів змити з себе мене одразу, а коли повернувся, просто ліг спати. Це взагалі нормально?!? 
- Не знаю, – випиваю своє вино двома ковтками. – Я виставила Арчі за двері одразу після сексу. 
Яся закашлялась і легенько постукувала себе по грудях. 
- Що? Стоп, той хлопець, який ночував у тебе раз, – я підняла руку, показуючи цифру три пальцями, і кухнею рознісся її вигук. – Тричі?!?! 
- Так... – прикусую губу і розповідаю їй усе, майже усе. 
Приховую від неї ті мерзенні подробиці, приховую те, як хотілося втекти від його дотиків. Якби я говорила про це одразу після тієї ночі я б, мабуть, плакала, але зараз це були факти. Сухі та частково без емоцій. 
- Я була п’яна, а він.... – Яся знову налила нам вина, кладучи порожню пляшку на підлогу. 
- А він довбойоб. 
- Ясю 
- Сашка, не дай Боже, ти виниш у цьому себе, він використав твій стан. 
- Я впустила його сама, я буквально просила залишитись. 
- Він не мав права трахати тебе! 
- Але він це зробив, ми це зробили. Я дозволила йому це зробити, – заплющує очі, спершись головою на стіну. – Я дозволила йому...